Полемічна літ-ра України кін.16- І пол. 17ст.

Полемічна література- це літературна творчість церковно-теологічного і художньо-публіцистичного характеру в Україні.

Особливого розвитку ПЛ набула в 16-17ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ’я, а також у зв’язку з Брестською церковною унією 1596р. Поштовхом для розвитку ПЛ стала книга польського публіциста- єзуїта Петра Скарги «Про єдність церкви Божої». Серед українських політичних, церковних та літературних діячів не було єдиної позиції щодо подій, які відбувалися. У відповідь Скарзі зявилися анонімні памфлети укр. православних літераторів, твори видатних українських письменників-полемістів Г. Смотрицького, Х.Філалета, І. Вишенського, С. зизанія, М. Смотрицького, З. Копистенського М. Андрелли і ін.. Зокрема, «Апокрисис» Х. Філалета гнівно виступає проти підступної політики папства та зрадницьких дій верхівки укр. духовенства. «Календар римський новий» Смотрицького «змагається за незалежність руської віри» з єзуїтом Б. Гербестом, критикує католицьке вчення про божественне походження папської влади і відкидає григоріанський календар. Твір Смотрицького не завжди дотримується теологічних аргументів, натомість використовує гумор з приповідками та прислів’ями, написаний мовою, наближеною до народу, і тому стає доступним широким масам.Однак полемісти не обмежувались проблемою боротьби з наступом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімались і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Особливий полемічний пафос виділяє твори І. Вишенського. Наприклад, у «Посланні до єпископів»він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Письменники-полемісти М. смотрицький і творі «Тренос», З. Копистенський у «Палінодії», І. Вишенський у «Раді про очищення церкви» виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви, викривали його політику за принципом: «чим гірше, тим краще». Справа в тому, що православні священики, які призначалися сеймом, часто були недостатньо освіченими, відрізнялися сумнівним моральними і особистісними якостями. Мали місце здирництво грошей у парафіян, розпродаж церковного майна і земель.Полемічна література стала важливою ідейною зброєю у боротьбі за соціальне та національне визволення українського народу та сприяла піднесенню національно-визвольного руху.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: