Церковне будівництво києва і Чернігова

Подібно, як упадок української державности не перевернув горі корінем старого законодавства й укладу суспільних сил на українських землях, так і українське образотворче мистецтво, позбавлене опіки власної держави й виставлене на ділання нових культурних впливів, не зразу перемінило своє обличчя. Старі, глибоко закорінені традиції не загибають у його дальшому розвитку, а навпаки: в релігійному мистецтві оберігаються з пієтизмом, належним предківській вірі й національности. В пору, коли католицька Польща старається у своїх костелах наслідувати форми західньо-европейського готицизму, українське, церковне будівництво придержується всіми силамивізантійсько-романських традицій. Для цього старається наслідувати місцеві архітектурні памятники з доби державної незалежности й шукає собі нових зразків на православному Атоні та в одновірній Молдавії.

Правда, ані Атон ані Молдавія, а тим менче Україна не всилі відгородити себе китайським муром від нових подихів західньо-европейського мистецтва. Тому то, як у попередню добу перепліталися в нашому будівництві візантійські традиції з елєментами західно-європейської романщини, так тепер візантійсько-романські традиції переплітаються з елєментами готицизму. Повстає з цього своєрідний,еклєктичний стиль, що характеризує наше будівництво XIV — XV віку.

Памятників цього будівництва збереглося розмірно небагато. Скромні числом, не захоплюють вони ані розмірами ані добірністю матеріялу, а тим менче мистецькою досконалістю форми. Творені в добу нашого духового й суспільно-політичного заломання, вони носять на собі пятно епохи, що її змістом і характеристикою була — переходовість.

Одною з церков «консервативного» типу була середньовічна святоюрська церква у Львові. Львівський літописець Зіморович, нотуючи під 1363 роком початок будови львівського, вірменського собору завважує, що будував його архітект Доре в тому самому стилю і пляні, що рівночасно будована ним святоюрська церква. Святоюрську, середньовічну церкву розібрано в 1743 р. для того, щоби зробити місце теперішній будівлі, але первісний-вірменський собор зберігся до нас у цілости й без суттєвих перемін. Будували його тоді ще православні вірмени й не диво, що за зразок послужила їм для цього теж православна, святоюрська церква, що з свого боку була свідомим продовженням українсько-візантійської архітектури.

Памятником західньо-української архітектури атонського типу є Онуфрівська церква в Лаврові. Василіянська традиція звязує Лаврівський манастир з особою князя Льва Даниловича, але лаврівська церква повстала не пізніше XV ст. Вона невелика розмірами, зате характеристична своїм поземим заложенням. Утворюють його — прямокутний бабинець, кругла середня нава (ротонда) й притикаюча до неї пресбітерія з трьома апсидами (конхами) навхрест. Церкви з подібним заложенням пресбітерії, хоча й пізнішого походження, збереглися в нас головно на Поділлі (Камянець, Могилів, Зіньків, Межибіж, Тернопіль) та на Буковині (Серет). Близька до цього типу є Миколаївська церква в Сокалі. Всі вони разом і кожна зосібна є документом інтензивних культурних звязків західньої України з православним сходом. З переміною політичних умов і упадком Царгороду вони найшли собі мету на Атоні, дорогами через Молдавію та Семигород.

Лаврівська церква не збереглася до нас у первісному стані. Навпаки, її кількакратно обновлювали по руїнах та пожежах так, що нині, тільки око тямучого дослідника всилі відріжнити первісний кістяк будівлі від пізніших шарів. А в тому кістяку, крім характеристичного («трефового») заложення пресбітерії, впоряд з візантійськими й романськими елементами, попадають і готицькі (гострі луки арок, що підпирають головну баню й відпірники-контрфорси).

Перший з дослідників лаврівської церкви, архітект К. Мокловський висловив переконання, що «всі ті стилеві елєменти належать до одної доби, переходової поміж романщиною й готикою, що мов вишивки західньо-европейської культури, перетикають візантійську канву». В лаврівській церкві бачить він «документ культурних впливів на Галицьку Україну, що йшла з Німеччини, Угорщини й Шлеська, з заходу, та Візантії й Києва, зі сходу».

В протилежність до К. Мокловського, краківський професор М. Соколовський ствердив, що лаврівська церква будувалася в атмосферіатонських, культурних впливів, хоча й руками майстрів, обзнайомлених з засобами західньо-европейського будівництва, того часу. Через те, наш памятник, при наявному спорідненні з будівництвом сходу, має західній характер.

Переходовістю свого стилевого характеру вражає нас і Богородична церква в Рогатині. Назверх вона має готицький характер. Висока башта від чола, гостролукі вікна й такіж склепіння головної нави, сперті на двох могутніх, осьмигранних пільонах, не гармонізують з її поземим пляном, з трьохабсидною, візантійською пресбітерією. Незвичайно грубі мури й чолова вежа-башта надають церкві твердинного характеру, що переважав у тогочасному, навіть церковному будівництві.

Клясичним зразком фортифікованої церкви тих часів є Покровська церква в Сутківцях на Поділлю, збудована в 1476 р. Її заложення має доосередний (центральний) характер й утворюється з прямокутної нави та чотирьох, виростаючих з неї полукругів. В цілому плян сутківської церкви має вигляд рівнораменного («грецького») хреста з заокругленими кінцями рамен.

Двометрова грубість стін й ціла конструкція церкви говорять про те, що крім богослужебного, мала вона ще й оборонне призначення. Над кожним із рамен плянового хреста підіймається полукругла башта, завінчана широким, зубчастим карнізом і стіжковим перекриттям з ліхтарнею й маківкою зверха. Західна (чолова) башта мала колись прекрасну, деревляну надбудову (з XVIII ст.) типову для українських деревляних дзвіниць.

Середуща, прямокутна нава була перекрита двохспадною крівлею, з характеристичними, для готицького будівництва, зубчатими фронтонами.

Сутківська церква — двоповерха. Приземелля з круглими, твердинними вікнами і амбазурами, перекрите складною системою жолобових і гостролуких склепінь, з готицькими нервюрами і замками; вони вистрілюють з масивного ПІЛЬОГУ посередині центральної нави. Верхній поверх церкви-твердині має цілу систему стрільниць-амбазур. Стіни церкви збудовані з ломаного вапняка, заливаного своєрідним цементом, склепіння з цегли. Цілість, зі своїм доосередним заложенням, має характер замкового будівництва. «Загальна концепція цілої будови, простірний розподіл мас, конструкції та склепіння, перекриття, окремі архітектурні форми та деякі деталі, цілком ясно говорять, що тут маємо до діла з готикою» (В. Січинський). Візантійським залишився тут тільки поземий плян.

Готицький, а в парі з тим і оборонний характер мала первісно манастирська церква в Зимному, біля Володимира Волинського. Побудована в 1495 р.,.вона була знищена основною реставрацією в пол. XIX ст. Тоді знесено її дві чолові вежі-башти, затерто готицьке обрамування вікон, та зліквідовано характеристичні, двохскладні контрфорси. В первісному свому вигляді й конструкції наближувалася зимненська церква до сучасної собі церкви-твердині в Малобожейкові під Лідою, на Білорусі.

Готицький характер мали, первісно, забудування манастиря в Дермані, на Волині, що з них збереглася до нас тільки вїздова манастирська брама з готицькою баштою. Сама брама гостролука таксамо як і вікна вежі та декоративний фриз з гостролукої, глухої аркатури.

З пізніших українських церков, що в них помітний вплив готицизму, слід згадати церкву в Кодні на Підляшшу, у Вишнівці, та Острозі на Волині й нарешті в Риботицькій Посаді, в Галичині.

Дух епохи, що витиснув своє пятно на твердинньому характері цілого ряду памятників церковного будівництва, куди виразніше виявив себе в світському; замковому будівництві. З памятників того типу заслугують на увагу замки на Поділлю, Київщині та Волині, зі славним замком Любарта в Луцьку, на чолі.

В самому Києві повстав, за князів з литовської династії, могутній замок на горі Киселівці, що пятнацятьма своїми баштами й брамами панував над цілим Подолом. Нажаль, по ньому не залишилося ні сліду.

Останки замкового будівництва Вишневецьких в Лубнях, залишилися під поверхнею землі. До нині ще бовваніють у сутінках довгі, підземні коридори й цілі кімнати з гостролучними, готицькими склепіннями. Найкраще, зпоміж волинських замків, зберігся замок Любарта в Луцьку. Почав його будову Любарт, в половині XIV ст. на зразок могутніх, німецьких «бургів». Закінчили його й поширили Витовт та Свитригайло. Первісно складався замок з двох комплексів — горішнього замку й пригороддя, що сягало по нин. Домініканську вулицю. Поміж мурами горішнього замку стояла колись величава, готицька палата, з червоної цегли, що в ній відбувся в 1429 р. зїзд монархів. Але вже в 1552 р. цю палату замінено новою, ренесансовою. З десяти башт первісного замку й пригороддя заціліло до нас тільки три — Любартівська з вїздною брамою, Свитригайлівська і найгірше збережена Владича. Вони будовані з дуже гарно випаленої цегли й лучені знаменитою заправою, мають монументальні форми романо-готицького характеру.

З інших замкових будівель згадаємо румовища замків в Острозі, Кремянці, Дубні, Камянці Подільському, Галичі та мури старого Львова.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: