Фортеці і замки поділля

Олеський замок — видатна пам’ятка архітектури та історії XIV — XVIII ст. Перша згадка — 1327 р. Польські історики називають Олесько — колискою польських королів, тут народилися Ян III Собеський і Михайло Корибут Вишневецький. З кінця 1975р. замок став музеєм – заповідником, філією Львівської галереї мистецтв.В експозиції замку: живопис, іконопис, скульптура, меблі, гобелени XVI — XVIII ст. В монастирі та костелі капуцинів 18 ст., що знаходяться напроти замку – фонди галереї мистецтв.

Підгірці - Ренесансний замок збудований в 1640 р. головно французьким інженером Бопланом і італійським архітектором Андре дель Аква. Підгорецький замок — один з найкращих у Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями. Палац називали «польським Версалем». До замкового комплексу входять: палац, оточений бастіонними укріпленнями, валами, ровами, чудовим парком, що знаходиться на декількох терасах і є пам'яткою садово-паркового мистецтва державного значення, римо-католицький костел XVIII ст. та заїжджий двір.

Місто Кременець — «ховається» в природному каньйоні річки Ікви, з усіх боків його обступають Кременецькі гори: Замкова, Хрестова, Воловиця, Дівочі скелі, Черча. В XIV ст. в часи Литви на вершині Замкової гори був споруджений кам'яний замок, значно укріплений архітекторами з Італії за наказом італійської королеви Бони Сфорці. Незважаючи на неприсутні стіни, висотою 7 – 8 м і товщиною 2 −2,5 м, круту гору висотою 400 метрів на якій знаходиться замок, восени 1648 р. замок був захоплений і зруйнований козацькими військами під проводом Максима Кривоноса. У наш час на горі, яку називають Бона, живописні руїни замкових мурів, вежа 12 м та аркова брама. З гори відкривається чудова панорама «волинської Швейцарії», добре видно знаменитий ліцей, римо-католицький костел, церкви та монастирі. В Кременці багата експозиція місцевого краєзнавчого музею є тут літературно — меморіальний музей польського поета Юліуша Словацького.

Збаразький замок — це могутня прикордонна фортифікаційна споруда, яка згадується у польських хроніках з середини XV ст. і в літописі «Повість временних літ» під 1211р. Будівництво кам'яного замку на горі серед непрохідних боліт в 1626-1631рр. здійснили князі — брати Збаразькі. Проект розробив італійський архітектор В. Скамоцці. В 1649 році за стінами Збаразького замку довгий час в козацькій облозі знаходилась численна польська шляхта. Це протистояння описане відомим польським письменником Г. Сенкевичем в романі «Вогнем і мечем» та відображене в відомому кінофільмі Є. Гофмана. Збаразький замок є Державним історико — архітектурним заповідником, в замку експозиція краєзнавчого музею та колекція давніх подільських ікон.

Скала-Подільська — середньовічна прикордонна твердиня Речі Посполитої, закладена над річкою Збручем за 40 км від Кам'янця — Подільського. Давня назва замку й поселення при ньому — Скала над Збручем. Князі Коріатовичі після приєднання Поділля до Великого князівства Литовського розбудували замок, що був тут з давньоруських часів. Якісно нову перебудову здійснили за модерновою нідерландською системою бастіонного типу польські магнати. Замок був захищений скелями та річкою Збруч з трьох боків, а з півдня, звідки він був доступний — викопали глибокий рів, збудували кам'яні стіни, в’їзну башту з підйомним мостом та порохову башту. Замок витримав не одну облогу, але був зруйнований козацькими військами Б. Хмельницького, а остаточно занепав після захоплення турками Поділля в 1672р. Зараз над кручею ріки видно частково збережені оборонні стіни, башти замку та напівзруйнований палац з чудовими ренесансними порталами.

Місто — фортеця Кам'янець – Подільський, завдяки його унікальному «острівному» положенню на острові каньйону р. Смотрич, висотою 50 і більше метрів, був заселений ще в давні часи. Це була найбільш неприступна фортеця не лише в Україні, а й в цілій Європі. Літопис приписує будівництво кам'яної фортеці у Кам'яниці литовським князям Коріатовичам, тому, незабаром, на центральній площі міста буде споруджено пам'ятник литовським князям до 645-річчя магдебурзького права дарованого Кам'янцю. До 1569 р. князівство знаходилось в складі Литви, потім в складі Речі Посполитої, а з 1672 по 1699 рр. ним володіли турки. В цей час змінили місто на мусульманський лад: дзвіницю кафедрального костелу переробили на мінарет, зазнав реконструкції міст до фортеці, яка була суттєво укріплена, а її вежі отримали завершення в вигляді мусульманських головних уборів. В часи, коли Кам'янець відійшов до Російської імперії, фортеця використовувалась як в'язниця. Кілька разів в ув'язненні там перебував народний герой Устим Кармелюк. Сьогодні в замку експозиція державного історичного музею-заповідника, ряд виставок, періодично проходять рицарські турніри.

Місто, що приваблює туристів з усього світу – одне з найдавніших міст України. Історики обгрунтували тезу, що замок і місто Хотин походять від самого початку ХІ ст. В різний час Хотин входив до складу Київської Русі, Молдавського князівства, Османської імперії, Речі Посполитої, Румунії, СРСР. Вражають стіни фортеці висотою понад 40 м і товщиною 5 м. В вересні-жовтні 1621 р. біля стін Хотинської фортеці відбувались події знаменитої Хотинської війни, яка прославила запорізьких козаків і їхнього гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного і стала переломним моментом в історії Османської імперії. А 11 листопада 1673 р. Коронний гетьман Ян Собеський на чолі 30-ти тисячного польсько-литовсько-козацького війська вщент розгромив у Хотині 40-ти тисячну турецьку армію. Описом цієї перемоги завершив свій роман «Пан Володиєвський» Генрик Сенкевич. У Хотинській фортеці було знято багато популярних художніх фільмів: «Гадюка», «Захар Беркут», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Три мушкетери», «Чорна стріла», «Стара фортеця», «Стріли Робін Гуда». Беручи до уваги історичні традиції міста, в 2000 році постановою Кабінету Міністрів України був створений історико — архітектурний заповідник «Хотинська фортеця».

Бучацький замок — родове гніздо українських магнатів Бучацьких, розбудовувався на високому скелястому мисі над рікою Стрипою. В XIV ст. біля стін замку був укладений Бучацький мир між Польщею та Туреччиною, а в XVIII ст. замок втратив оборонне значення. До нашого часу відносно непогано збереглися башти та замкові стіни XVI ст. товщиною до 3.5м з трьома ярусами бійниць та фундаментом ренесансного палацу Бучацьких. В передмісті Бучача (за1км) — с. Підзамочок — на мисі над рікою Стрипою розташований ще один замок. В самому Бучачі є ряд цінних пам'яток архітектури: це надзвичайної краси барокова ратуша (др. пол. XVIII ст.), творіння Б. Меретена та Й.Пінзеля.

Найцікавіша історична пам'ятка — старовинний замок XVII ст., збудований батьком польського короля Яна ІІІ львівським воєводою Якубом Собеським. В експозиції Китайського палацику — твори східного мистецтва, в Великому Палаці — експозиція західноєвропейського мистецтва, тут частково збереглись каміни, портали і навіть система внутрішньої каналізації. Прекрасно збереглись оборонні стіни і бастіони, відреставрований підйомний міст, що дає змогу наглядно уявити передову на той час систему голандських укріплень. На подвір’ї замку — величезні камені з таємничими символами і зашифрованими готичними літерами (датуються XIV – XV ст.), привезені з лісу неподалік Золочева. Можна також смачно пообідати в новозбудованому равеліні в ресторані стилізованому під середньовіччя та придбати посуд з чорної гаварецької кераміки, що продається також в Підгірцях і Олеську.

Памятки граверства

Високого ступеня досконалости досягло в Україні Граверство. В 1630-их роках зосереджувалось воно головно у Києві, в Києво-Печерській Лаврі, але в кінці XVII ст. вже суперничали з Києвом Львів та Унівський манастир: у своїх виданнях вони вміщали гарні орнаментальні прикраси на українські народні мотиви. У Львові розвивається Граверство стилю барокко.

За доби Мазепи осередком Граверства знову став Київ. Тоді тут працювало коло 20-ти Граверів, більша частина яких була першорядними майстрами. Про школу Граверів доби Мазепи писав В. Сочинський. Основоположником її був Олександер Тарасевич; крім нього працювали — Д. Ґалаховський, Л. Тарасевич, І. Щирський, І. Ми-гура, І. Стрельбицький, 3. Самойлович та інші. Гравери ілюстрували різні книги, наприклад, «Патерик Печерський», виготовляючи Гравюри на металі, а також на дереві, так звані дереворити, і друкували їх на окремих оркушах паперу або на шовку. Частина цих Гравюрприсвячена видатним діячам України; тут є портрети, панегірики, види будівель, пляни міст тощо.

Деякі з Граверів Київської школи були відомі далеко поза межами України: О. Тарасевич (1672-1720) був найвизначнішим ми-стцем мідіориту й офорту на всьому Сході Европи. Він зробив чимало портретів королів і інших видатних осіб Европи.

Коло 20-ти гравюр присвячено Мазепі. Найстаріша Гравюра Леонтія Тарасевича була виконана біля 1695 року, коли Мазепа мав 55 років. Він представлений тут ще молодим в оточенні алегоричних фігур, які символізують добрі діла. Найбільше Гравюр виконав Іван Щирський — окремо і в різних книгах — та Захарій Самойлович. Багато працював у Граверстві Іван Магура. В 1706 році на величезному аркуші паперу він нарисував — в центрі — Мазепу в лицарському убранні, з булавою, а по його боках 6 жінок, які символізують істину, правду, силу, справедливість, науку і мистецтво; вгорі представлено 6 церков, що їх уфундував Мазепа (1706 рік). Дуже цікава зроблена на мідяній дошці і відбита на шовку Гравюра Д. Ґалаховського: в центрі — Мазепа на ввесь зріст, оточений 8-ма жіночими алегоричними фігурами.

Крім Києва, видатні Гравери працювали в Чернігові і в Новго-род-Сіверському. Українська ґраверська школа доби Мазепи сягала своїми впливами Польщі, Литви, Білорусії, Молдаво-Валахії і, звичайно, Московщини, де постійно працювали першорядні українські майстри: М. Карповський, О. Козачківський, І. Стекловський та інші.

У 1730-1740-их роках, після загального занепаду української культури 1709-1720 років, Граверство відродилось. У Києві працювало тоді коло 50 Граверів, серед них найкращі О. Козачівський та Г. Левицький (1695-1768) — найвизначніший Гравер XVIII ст.

У середині XVIII ст. розвивається знову граверство у Львові, де працювали І. Филипович, Т. Корнахольський, І. Вишловський, М. Фуглевич, Т. Троцкєвич.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: