Кул-ра Галицько-Волинс. Князівства

Галицько-Волинське князівство в силу свого ГП знаходилося під постійним впливом Зх.Європи. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції К.Р. й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав.

.Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. Провідну роль у культурному житті країни займала Волинь, а саме м.Володимир. Місто прославилося завдяки дія-ті князя Василька, якого літописець згадував як «книжника великого і філософа, якого не було у всій землі і після нього не буде». Цей князь розбудував Берестя і Кам'янець, створив власну бібліотеку, спорудив чимало церков по всій Волині, яким дарував ікони і книги. Другим за значенням культурним центром був Галич, відомий своїм митрополичим собором, церквою св. Пантелеймона, а також пам'ятками письменства — Галицько-Волинським літописом та Галицьким євангелієм. Також у ньому було побудовано третій за величиною після Десятин.церкви і Київс.Софії Успенський собор.

У Гал.-Вол. князівстві з`являються місцеві архітектурні школи-волинська і галицька. Під впливом романського стилю формується оригінальна техніка будівн-ва. В оздобленні популярним стає «римське скло»(вітражі).

Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського. Галиц-Вол. ікони особливо цінувалися у Зх.Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання князівства. Мис-во іконопису галиц.-вол. земель мало спільні риси з московською іконописною школою 14 — 15 ст.

Починаючи з 13 ст. на тер. князівства поширилася нова для Русі кул-ра зхєвропейського лицарства. Князі і бояри проводили лицарські турніри, які наз-ся «іграми».

Розвиток культури в Гал.-Вол. князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київс. Русі. Ці традиції зберігались в архітектурі, образотв.мис-ві, літ-рі, у літописах та історич. творах. Проте водночас зх-руські землі потрапили під культурний вплив Зх. Європи, де гал-вол. князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу.

14.Поширення гуманістичних ідей в дух.кул-рі Укр. доби Ренесансу
Ренесансом або Відродженням назив-ть культурний рух у 14-16ст. Ренесанс- це відродження суспільних античних традицій на грунті християнства. Характерними ознаками ренесанс. кул-ри були її світський характер, гуманізм, відродження інтересу до античної спадщини. Зміни під час ренесансу: 1)для мист-ва: художники здобували славу собі(став.ініціали напр.); 2) ренесанська укр ідея полягає в прагненні звільнитись від польської опіки; 3) з`являються братсва. До гуманістів відносять: Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський-Роксолан, Шимон Шимонович. Вони перші вивчили латинську мову, навчалися в євро пейс. університетах, збагатили ренесанську кул-ру своїми творами, де відчутне нове розуміння людини-особистості, гордість за працю, за свій рід і батьківщину.
Юрій Дрогобич навч. у Болонському і Краківському університеті. З 1481-1482 був ректором Болонс. універ-ту. У 1483 у Римі була опублікована його книга «Прогностична оцінка поточного 1483 року». Це була перша друкована книга(латиномовна), автором якої був українець за походженням. Завдяки підтримки Ю.Дрогобича було видано перші у світі книги кириличним шрифтом.
Станіслав Оріховський-Роксолан- оратор, публіцист, історик, філософ. У численних творах з позицій гуманізм розглядав проблеми ролі церкви у сусп.-ві; війни і миру, освіти тощо. Частина його творів його творів друкувалися у збірниках прози в Італії. Найвизначніші праці: "Дві промови "Про турецьку загрозу" Автор порушує актуальну тоді проблему згуртування європейських народів для подолання турецької експансії Він гордився, що він українець, добавив до свого прізв. Роксолан, підкреслюючи свою національну приналежність.
Павло Русин –укр гуманіст. поет – один із зачинателів польської гуманістичної поезії. Свої вірші писав латинською мовою.
Помітним здобутком новолатинської поезії XVI ст. була віршова збірка «Пісні Павла Русина з Кросна» (1509 р.). Він був першим гуманістичним поетом в укр. літ-рі і одночасно основоположником гуманістичної латинської поезії в Польському королівстві.

15. Пересопницьке Євангеліє
Пересо́пницьке єва́нгеліє — визначна рукописна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва 16ст. Один із символів української нації.

Появу книги фундувала волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська.

Відомо, що над перекладом і переписуванням Євангелія працювали Михайло Васильович зі Сянока (Лемківщина) та архімандрит Пересопницького монастиря Григорій.
Роботу над Євангелієм розпочали 15 серпня1556 р. у Свято-Троїцькому монастирі (нині м.Ізяслав Хмельн обл.), завершили — 29 серпня1561 р. в Пересопницькому монастирі.

Важливим аспектом цінності книги є художнє оформлення. Її орнаментація, створена в народному українському стилі, розміщення тексту, виписування кожної літери чітким гарним уставом свідчить про високий рівень майстерності українських переписувачів.
Книга свого часу стала дорогоцінним чинником утвердження живої укр. мови, бо з'явилась тоді, коли католицизм, що послуговувався латиною, підтримував колонізацію, тобто польське панство і короля, а православ'я з церковнослов'янською мовою стало релігією пригноблених верств укр. народу.
Євангеліє написане пізнім уставом на пергаменті чорним чорною і червоною фарбою. У рукописі є ще «дробне» письмо, яким виписані всі приписки, післямови тощо. Рукопис багато орнаментований: різнокольорові з золотом високохудожні мініатюри, заставки, ініціали, кінцівки з українськими мотивами. За здогадками дослідників, високохудожні ілюстрації до нього виконав знаменитий іконописець із Самбора Федуско.
Пересопницьке Євангеліє засвідчує загальний високий рівень української культури, що виявляється у справі книговидання, яка в той час була однією з найвагоміших у суспільному розвитку, у виконанні писемних форм, розміщенні тексту, способу перекладу.

Зараз зберігається у Національній бібіліотеці України ім. В.Вернадського. Починаючи з 1991 року, стало традицією під час присяги Президента на вірність народові України поряд з Конституцією України та Актом проголошення незалежності України класти Пересопницьке Євангеліє як найдорожчу духовну святиню.

16. Укр.православні братства та їх дія-ть у 16-17ст.
Братства – орг.-ції міщан, які відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців. Створювалися вони навколо церков.
Найдавнішим і найвідомішим було Львівське братство при Успенському соборі, засноване в 1453 р. Наприкінці 16 — на поч. 17 ст. братства діяли в Києві, Луцьку, Острозі, Перемишлі, Тернополі та інших містах Укр.. Вони підтримували між собою тісний зв'язок і намагалися поширити ідеї на інші регіони. У 17 ст. велику роль у національно-культурному житті України відіграло Київське братство, засноване в 1615 р. при Богоявленському монастирі. До Київського братства крім київських міщан і укр.ї шляхти, вступило також і Запорізьке Військо на чолі з Петром Сагайдачним.

З кінця 16 ст. братства розгорнули широку культурно-освітню дія-ть. Вони створювали школи,в яких не тільки навчали грамоті учнів, але й протистояли католицьким єзуїтським школам, які сприяли духовному пневоленню укр. народу, наступуна укр. культуру. Братські школи були загальнодоступними: у них навчались діти різних станів. Також братства підтримували книгодрукування, збирали бібліотеки. Із середовища братств вийшли відомі церковні і громадські діячі: Йов Борецький, Памва Беринда, Мелетій Смотрицький, Петро Могила та ін.

Іншою важливою сферою дія-ті Львівського братства, як і деяких інших братств, було книгодрукування. Коли до Львова приїхав Іван Федоров братство допомогло йому заснувати друкарню. У 1574 р. з'являється його перша книжка «Апостол».

Своєю подвижницькою дія-тю братства спричинилися до національно-культурного відродження України наприкінці 16 ст. Вони зміцнили укр. суспільство, яке тепер могло опертись на мережу шкіл, друкарень.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: