Ознаки предмета криміналістики.

Визначень предмету криміналістичної науки багато. Вони містять у собі різноманітні ознаки, які окреслюють, на думку їх авторів, коло інтересів науки. Не ставлячи завдання детального розгляду переваг чи суперечностей того чи іншого визначення поняття предмету, що ґрунтовно досліджувалось на сторінках криміналістичної літератури, слід зазначити, що серед найбільш вагомих ознак предмету криміналістичної науки вченими називаються такі:

1. Синтетичність знань, які складають зміст криміналістики, в більшості утворених за рахунок залучення досягнень різних галузей знання з подальшим їх удосконаленням та пристосуванням до боротьби зі злочинністю.

2. Специфічність техніко-криміналістичних засобів, прийомів та методів розкриття, розслідування і попередження злочинів.

3. Спрямованість криміналістики на вивчення закономірностей виникнення доказів (доказової інформації) при підготовці, вчиненні і приховуванні злочинів та закономірностей виявлення, дослідження та використання доказів (доказової інформації) у розкритті, розслідуванні та попередженні злочинів.

4. Розробка науково-технічних методів, прийомів, способів різноманітних рекомендацій з метою оптимізації розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Специфічність техніко-криміналістичних засобів, прийомів та методів розкриття, розслідування та попередження злочинів досить детально досліджувалась у криміналістиці. Своєрідність криміналістичних знань - менш досліджена проблема, що потребує більш детального аналізу.

Синтетичність знань в межах певної науки в сучасних умовах виступає як характерна риса різноманітних галузей знання. Ще у 70-х роках минулого століття відомий вчений Б.М. Кедров виділив декілька проявів синтезу знань у науці, а саме: а) в межах окремої науки; б) в межах комплексу наук, які досліджують один об'єкт; в) міжгалузевий синтез, який об'єднує досягнення різноманітних наук. Характерно, що більшість порівняно молодих наук - біохімія, кібернетика, інформатика, праксеологія - сформувалися багато в чому завдяки міжгалузевому синтезу знань. У значній мірі це пояснюється активізацією диференційних та інтеграційних процесів.

Необхідно підкреслити, що криміналістика, особливо на початкових етапах свого розвитку, формувалася переважно за рахунок пристосування досягнень природничих та технічних наук до потреб кримінального судочинства, тобто шляхом міжгалузевого синтезу. Разом з тим розвиток криміналістики переконливо свідчить про те, що її досягнення досить активно використовуються у інших галузях науки та практики. Коло застосування можливостей криміналістики досить широке. Це і відносно близькі криміналістиці сфери кримінального, адміністративного та цивільно-правового судочинства, управління правоохоронними органами, митна справа, і досить віддалені - історія, літературознавство, мистецтвознавство та інші. Доречно буде сказати, що вже на перших етапах свого розвитку криміналістика досить помітно впливала на розвиток природничих наук та напрямів діяльності. Так, наприклад, активні пошуки криміналістами нових засобів та методів розкриття, розслідування вбивств, спричинили активізацію розвитку судової токсикології, сприяли створенню спеціалізованих науково-дослідних установ, лабораторій у другій половині XIX століття. Тобто, криміналістика є повноправною складовою частиною наукового обміну з різноманітними галузями знань. Тому синтетичність науки, її інтегративний характер безперечно є однією з провідних домінант її розвитку. У сучасних умовах не менш важливе значення мають і диференційні процеси. Поєднання цих процесів багато в чому створило умови для формування на основі міждисциплінарних досліджень нових методологічних підходів.

Формування нових методологічних підходів у криміналістиці далеко не завжди означає відкриття якихось положень, що мають загальне для всієї юридичної науки значення. Скоріше навпаки, нові методологічні підходи забезпечують залучення нових, саме для криміналістики, або активізацію використання відомих в криміналістиці загальнонаукових фундаментальних понять, категорій, концепцій, теорій, досягнень якомога ширшого кола різноманітних галузей знання для вирішення проблем криміналістичної науки. Інакше кажучи, новизна підходів повинна визначатися з позиції первинності їх саме для криміналістики.

Аналіз визначень предмету криміналістики свідчить, що в них відзначені три суттєві напрямки інтересу криміналістичної науки. По-перше, вивчення закономірностей утворення кримінально значимої інформації та роботи з нею. По-друге, вивчення досягнень інших галузей знань з метою залучення їх до вирішення завдань боротьби зі злочинністю. По-третє, розробка певних засобів роботи з кримінально значимою інформацією. Виникає цілком справедливе питання про правомірність вивчення криміналістикою закономірностей власного розвитку, специфіки діяльності по продукуванню нових знань, їх систематизації та використання на практиці.

Виходячи з того, що наука - це певна система знань, цілеспрямована діяльність та певний соціальний інститут, - є змога розглянути криміналістику з точки зору цих її проявів.

У спеціальній літературі криміналістичні знання визначаються як система інформації (відомостей, даних) про рівень пізнання закономірностей, які складають зміст предмету криміналістики, тобто вихідних принципів, теорій концепцій, категорій, результатів, експериментів, висновків, методів, засобів та рекомендацій, які використовуються як інструменти криміналістичного наукового пізнання з метою розслідування і попередження злочинів.

Можна сказати, що криміналістичні знання вміщують у собі знання про безліч об'єктів, фактів, обставин. Ці знання можуть бути класифіковані залежно від різних ознак. Якщо брати за ознаку спрямованість інтересів криміналістики, то криміналістичні знання можна поділити на такі групи:

1. Знання про закономірності утворення кримінально значимої інформації та роботи з нею.

2. Знання про можливості використання здобутків інших галузей науки у розкритті, розслідуванні та попередженні злочинів.

3. Знання про засоби, прийоми та методи роботи з кримінально значимою інформацією.

4. Знання про особливості та закономірності власного розвитку. Найбільш значущими за обсягом, глибиною дослідження, перевіреністю практикою є знання першої, другої та третьої груп. Вони детально представлені і систематизовані у таких розділах науки, як криміналістична техніка, криміналістична методика та, частково, у загальній теорії криміналістики.

Що стосується знань про особливості та закономірності власного розвитку, то вони зосереджені переважно у розділі "Загальна теорія криміналістики", однак їх вивчення свідчить про необхідність систематизації і доопрацювання.

Класифіковані вище за напрямками інтересів криміналістичні знання знаходять своє місце й у системі криміналістики, її розділах. У свою чергу, кожен з розділів є певною системою знань, до якої входять теоретичні положення, закони, категорії, методи, прийоми, методики, фактичний матеріал. Ці знання різняться за формою, змістом, вірогідністю. Залежно від вірогідності знання можуть бути достовірні (аксіоматичні) і гіпотетичні (ідеї, погляди). Наприклад, достовірною традиційно вважається можливість криміналістичного ототожнення твердих тіл за їх відбитками; гіпотетичним є припущення про можливість ідентифікації рідин і газів. Звичайно, гіпотетичність чи достовірність знання може бути визначена тільки стосовно конкретного моменту розвитку науки, стану її потенційних можливостей.

Залежно від форми вираження знання можуть бути рекомендаційними (способи, прийоми) та директивними (закони, принципи, методики, алгоритми). Наприклад, необхідність використання психологічних прийомів впливу під час допиту свідка визначає слідчий, а необхідність безумовного дотримання експертом правил поводження з певним матеріальним носієм доказової інформації (знаряддям скоєння злочину, відбитком, мікрослідом) взагалі не може ставитися під сумнів тому, що це призведе до втрати інформації.

За змістом знання поділяються на теоретичні (категорія, гіпотеза, теорія) і практичні (інструментальні) - методика, технологія, спосіб, прийом. Наприклад, теорія криміналістичної ідентифікації і методика криміналістичної ідентифікації конкретних об'єктів.

Прояви криміналістики як науки не обмежуються тим, що вона являє собою певну систему знань. Як підкреслювалося раніше, криміналістична наука - це цілеспрямована діяльність з вивчення певних законів, закономірностей, фактів, обставин, взаємозв'язків та продукування на основі такого вивчення нових наукових знань. Взагалі криміналістика, як і інші науки кримінально-правового циклу, вивчає діяльність. Традиційним об'єктом її інтересу є діяльність з розкриття, розслідування та попередження злочинів, що не викликає сумнівів у більшості юристів. Природно, що наукою вивчається діяльність слідчого, експерта. За останні роки значно зріс інтерес криміналістів до вивчення проблем впровадження досягнень науки у практику з використанням різноманітних форм, методів, каналів. Все більше прихильників завойовує теза про те, що криміналістика повинна вивчати і злочинну діяльність. Вже говорилося про те, що сфера використання криміналістичних знань все більше розширюється.

Враховуючи розвиток криміналістики, у науковців все частіше звучить думка про те, що існуючі визначення предмета криміналістики стали вже "тісними" для цієї науки, звужуючи її можливості лише цариною протидії правопорушенням та боротьби зі злочинністю. Тобто, у сучасних умовах криміналістика може бути визначена як система знань про закономірності утворення (формування, виникнення), виявлення (встановлення), фіксації, вилучення, дослідження, оцінки та використання інформації, придатної для перевірки чи встановлення будь-яких фактів, подій, явищ, а також про розробку на основі пізнаних закономірностей прийомів, способів, методів, методик, технологій, інструментів, матеріалів, приладів та їх комплексів і інших засобів оптимізації роботи з такою інформацією.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: