Отже, структура свідомості охоплює індивідуальне і колективне несвідоме, які, поєднуючись, суттєво доповнюють одне одного.

Крім того, необхідно підкреслити, що особливістю психіки людини є також те, що вона не обмежується лише свідомістю. Крім свідомості є й такі рівні психічної діяльності людини, як несвідоме, а також підсвідоме і надсвідоме.

Підсвідоме – соціальний аспект несвідомого, який проявляється при переході від свідомого підходу до автоматичного виконання певних видів діяльності людини. Так, деякі прості операції робітника на конвейєрі можуть бути доведені до автоматизму. Автоматизм, як і інтуїція, має місце в різних сферах людського буття, що свідчить про вплив несвідомого на інші рівні психіки людини.

Надсвідоме – рівень психіки особливо властивий періоду творчої діяльності людини, коли нові ідеї входять у її свідомість уже після того, як вона керується певними положеннями. Навряд чи можна ставити під сумнів, що творчість митців культури має свідоме начало. Та поряд із цим творчий запал особистості не завжди регламентується свідомістю, деколи він проявляється незалежно від неї, а витоки цього натхнення, очевидно, криються в безодні несвідомого.

Пізнання й творчість не можуть бути сліпим знаряддям фактів. Вони повинні бути унікальним сплавом реального та ідеального, де є місце як свідомому, так і несвідомому в процесі духовного освоєння світу.

Підсумовуючи, слід зазначити, що свідомість та несвідоме – рівні психічної діяльності людини, які пов’язані між собою. Їх не можна ототожнювати, а також і протиставляти одне одному. Кожен із них має свою історію й своє соціальне призначення. Безумовно, свідомість відіграє вирішальну роль у генезисі людини і суспільства. Завдяки свідомості людина виділилася із тваринного світу, олюднила природу, створила духовну культуру та сучасну цивілізацію. Але діалектика свідомого і несвідомого цим не вичерпується. Як уже відмічалося, несвідоме та близькі до нього різновиди психіки відіграють значну роль у діяльності людини. Справа не тільки в тому, що людина відчуває все, що діє на неї, хоча далеко не повністю усвідомлює цей процес. Реальністю є й те, що несвідоме проявляється не тільки у вигляді сновидінь, станів тривоги і т.п., а й діє як вагомий соціальний фактор в економічній та інших сферах життя суспільства. Соціальне несвідоме, функціонуючи у вигляді об’єктивних сил, достатньою мірою не пізнаних і не усвідомлених, істотно впливає на життя людей. Із повною підставою можна сказати, що різні прояви індивідуальної психіки людини є також і побічним результатом стихійної дії соціально несвідомого, його різнобічного впливу на особистість.

Питання 3.

Свідомість набуває своєї завершеності та цілісності через самосвідомість, яку розглядають у двох аспектах: як усвідомлення людиною самої себе, свого становища у світі, своїх інтересів і перспектив, тобто власного «Я»; як спрямованість свідомості на саму себе або усвідомлення кожного акту свідомості. Ці підходи до розуміння самосвідомості є взаємодоповнюючими.

Самосвідомість - здатність людини поглянути на себе збоку, тобто дистанціюватися від себе, побачити себе очима інших. Через це людину так хвилює думка інших людей. Якщо людина не має такої здатності, то це є ознакою психічного захворювання. Дистанціювання від себе забезпечується завдяки комунікації. Людина усвідомлює, постійно звертається до себе як внутрішнього співрозмовника, хоча й постійно промовляє «про себе» способами внутрішнього мовлення: немовби конспективно пояснює собі те, що діється, оцінює події, людей, саму себе. Тому для розвитку самосвідомості важливо розвивати внутрішнє мовлення. Найкращим засобом для цього є читання книг (TV, якщо й не гальмує розвиток свідомості, то вже напевно не розвиває її інтенсивно), мистецтво, філософія, осмислене спілкування з якими дає широкий вибір засобів для духовного зростання, змогу стати дійсним суб’єктом свого життєвого процесу. Засобом розвитку самосвідомості може бути і релігія. Зокрема, сповідь у християнстві розвиває у людини фундаментальні для самосвідомості здатності: самоаналіз, самооцінку, самовибудову (каяття). Схожі дії вироблені й в інших релігіях, зокрема в конфуціанстві. Засобом закріплення й розвитку самосвідомості є пам’ять, яка зберігає й репрезентує в межах свідомості минуле й, отже, уможливлює дистанціювання від теперішнього та майбутнього. Самосвідомість виконує такі функції: самопізнання, яке охоплює самовідчуття (відчуття власного тіла, свого місця у просторі); самоспостереження і самоаналіз (на який здатні небагато людей); самооцінки включає самопочуття (емоційна оцінка своєї життєвої ситуації та себе в ній), оцінку себе відповідно до певних життєвих еталонів, рівень домагань (оцінку наперед моїх бажань і здобутків); саморегуляції, яке передбачає таку послідовність виявів самосвідомості як самоконтроль, самодетермінація, самотворення.

Отже, свідомість є складним і багатофункціональним феноменом, однією з особливостей людини, які визначають її специфічний стан у світі, її особливий онтологічний статус. Філософія виокремлює такі основні типи відношення свідомості до світу: а) пізнання (однією з форм існування свідомості є знання); б) практика як цілеспрямована діяльність людини завдяки свідомості; ціннісне ставлення до світу, людини, суспільства, що визначається системою моральних, естетичних, етичних та інших норм, прийнятих у суспільстві. Зрозуміти повною мірою свідомість у всьому багатстві її функцій, у розмаїтті її виявів можна лише в контексті всієї культури людства, всієї його історії.

Література:

Гаврюшин Н. К. Самопознание как таинство // Вопросы философии. ˗ 1996. ˗ № 5.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: