Загальна характеристика видів конституційного процесу: установчий, правотворчий, виборчий, правозастосовний, контрольний.

Деякі вчені розглядають конституційний процес одночасно в широкому розумінні (як прогресивний процес становлення й розвитку інститутів конституційного ладу, а також пов’язану з цим діяльність усіх суб’єктів конституційного права) і у вузькому розумінні (як встановлений конституційним законодавством порядок (процедура), відповідно до якого суб’єкти конституційного права реалізують свою конституційну правоздатність). У такому значенні в конституційному праві вживаються поняття «референ-думний процес» — сукупність процедур, що визначають порядок проведення референдумів, «виборчий процес» — сукупність процедур, пов’язаних із проведенням виборів органів державної влади й місцевого самоврядування, «законодавчий процес» — сукупність процедур, що визначають порядок розробки й прийняття законів, «конституційне судочинство» — сукупність процедур, що визначають порядок вирішення Конституційним Судом (реґіональним органом конституційного контролю) справ, що належать до його компетенції, «бюджетний процес» — порядок розробки (складання) і прийняття бюджету тощо.

Правотворчий процес — встановлений правовими нормами порядок діяльності соціальних суб'єктів з пізнання й оцінки правових потреб суспільства, формування і прийняття правових актів, їх оприлюднення та набрання ними юридичної сили. Залежно від видів правотворчості можна виділити процес народної правотворчості, законотворчий процес, процеси підзаконної, місцевої, договірної правотворчості. Суб'єктами правотворчого процесу є народ, уповноважені ними державні органи, місцеві громади, органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, наукові установи, недержавні організації тощо.

Наприклад, процес народної правотворчості врегульований розділом 3 Конституції України. Законотворчий процес встановлений розділом 4 Конституції України і Регламентом Верховної Ради України, введеним у дію постановою Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. №130/94-ВР.

Правотлуманний процес — встановлений правовими нормами порядок діяльності соціальних суб'єктів, спрямований на з'ясування дійсного змісту правових норм та його роз'яснення іншим членам суспільства з метою правильної та однакової реалізації цими членами норм права. Суб'єктами правотлумачного процесу виступають державні органи законодавчої, судової, виконавчої влади, громадські об'єднання, наукові установи, інші юридичні та фізичні особи.

Найбільш процесуально врегульованим в Україні є процес офіційного тлумачення правових норм Конституції та законів України, яке здійснюється Конституційним Судом України. Порядок даної діяльності встановлений розділом 12 Конституції України, Законом України «Про Конституційний Суд України» та Регламентом Конституційного Суду України, затвердженим рішенням Конституційного Суду України від 5 березня 1997 р.

Правореалізаційний процес — встановлений правовими нормами порядок діяльності соціальних суб'єктів з використання, виконання, дотримання і застосування норм права, спрямований на використання цими суб'єктами наданих їм прав, виконання покладених на них обов'язків, утримання від вчинення заборонених дій та понесененя відповідальності. Суб'єктами правореалізаційного процесу можуть бути будь-які члени суспільства, у тому числі, громадяни, особи без громадянства, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, підприємства, установи, заклади, інші юридичні особи.

Окремо доцільно зупинитись на такому виді правореалізаційного процесу, як процес застосування норм права. Саме у порядку правозастосування здійснюється основна функція держави — охорона і забезпечення права, а також застосування державного примусу. Притягнення державою суб'єкта суспільства до певного виду відповідальності має наслідком обмеження його у відповідних (у тому числі природних) правах і свободах, тому державний примус повинен застосовуватись лише уповноваженим органом, діючим суворо у межах закону, на підставі закону та відповідно до встановленого процесуального порядку. З наведених причин саме юридичні процеси застосування правових норм є найбільш врегульованими та деталізованими у демократичному суспільстві. В Україні процесуальні норми, які встановлюють порядки застосування матеріальних норм, складають цілі галузі законодавства, наприклад кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне тощо.

Вибори в Україні – це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням.народу шляхом таємного голосування щодо формуванням конституційне якісного’ і кількісного складу представницьких органів державної впади та органів місцевого самоврядування.

В сучасному політичному процесі вибори мають багатоманітне соціальне призначення, яке виражається через наступні суспільні функції: по-перше, вибори є важливим інструментом реалізації народного суверенітету. легітимізації влади взагалі й конкретно того чи іншого представницького органу у межах його законодавчої компетенції; по - друге, вибори виступають водночас однією з форм здійснення права національного суверенітету.

По-третє, через вибори як демократичну форму обрання представників народу забезпечується стабільність. поступовість і наступність існування влади; по-четверте, через вибори як форму відносно якісного відбору або своєрідного фільтру складу представницьких органів забезпечується основа для ефективного функціонування державного механізму та органів місцевого самоврядування: саме періодичні вибори дають змогу позбутися непопулярних, хто скомпрометував себе, політиків: по-п’яте, вибори є одним із найважливіших способів формування і вираження суспільної думки.

Особлива частина.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: