Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Риторична система Демосфена.




Найбільш цікавим оратором Давньої Греції був, напевно, Демосфен (384-322 рр, до н. е.). Його постать, зокрема, засвідчує, що для успіху оратора природні задатки не є головними. Головним є постійне тренування як думки, так і слова. З дитинства Демосфен володів слабким голосом і шепелявив. Ці недоліки, а також нерішучість, з якою він тримався перед публікою, призвели до провалу перших його виступів. Однак він був дуже наполегливою людиною: свої фізичні недоліки він долав постійними вправами. Свою невиразну вимову Демосфен намагався виправити тим, що набирав у рот камінці й намагався ясно та розбірливо читати уривки з поезій. Слабкий голос поліпшував тим, що виходив на берег моря і звуком свого голосу намагався заглушити шум прибережних хвиль.

Відомий оратор вважав, що переконливості словам надають тон і манера виголошення. У зв'язку з цим Плутарх у біографії Демосфена згадує такий випадок. Одного разу до Демосфена звернувся грек з проханням виступити в суді й захистити його, бо його побили:

"Але ти не постраждав від цього!" - сказав йому оратор. "Нічого собі не постраждав!" - вигукнув грек у весь голос. "Ось тепер, - відповів Демосфен, - я дійсно чую людину, яка постраждала".

Крім цього, Демосфен ретельно вивчав промови, які чув і по пам'яті намагався відновити хід міркувань. До власних слів або слів інших людей вигадував можливі поправки та способи виразити ті самі думки іншими словами. Він ніколи не виступав без попередньої підготовки. Сам Демосфен визнавав, що хоча й не пише всієї промови повністю, однак зовсім без попередніх начерків не виступає. При цьому він говорив, що той, хто готує промову наперед, по-справжньому відданий народу, що в цьому і полягає служіння йому. На думку Демосфена, виявляти байдужість до того, як сприйме промову більшість аудиторії, значить співчувати олігархії та розраховувати більше на примус, ніж на переконання.

Ця постійна попередня підготовка до виступів ще раз свідчить, що для ораторської майстерності важливим є не тільки природне обдарування, але й наполеглива праця. Зрештою Демосфен подолав свої фізичні недоліки.

Прагнучи покарати родичів, які нечесно опікувалися його майном, доки він був малий, Демосфен з блиском довів на суді їх провину. Почавши свою кар'єру як оратор судовий, Демосфен швидко опановує сферу суспільно-політичного красномоства. Він прославився як ідейний вождь патріотичного напряму, що прагнув оборонити Грецію від підкорення македонським царем Філіппом (уславлені промови — "філіппіки"). За промову, присвячену пам'яті полеглих при Героної (338 р. до н. е.), захоплені талантом оратора земляки-афіняни нагородили його золотим вінком.

Демосфен навіть домігся своїми промовами заслання великого поета Есхіла, який мав величезний авторитет як автор благочестиво-релігійних п'єс.

Стиль Демосфена надзвичайно на конкретних прикладах, в гроні метафор, антитез, риторичних питань (зокрема, часто використовується фігура замовчування — висновок мають зробити самі слухачі); тут фігурують звертання до богів, діалоги з уявними противниками тощо.

Софістика

Софіст - мудрець, просвітитель, учитель. Спочатку це сенс слова був позитивним, але поступово це слово взяло негативну оцінку, що означає - довести свою тезу всяку ціну. Софіст як людина, яка шукає свої інтереси, а не істину. У Древній Греції вал демократії, тому з'являються суди та інші елементи, які пов'язані з мистецтвом розмови, ціна цих питань була велика, а час на пошуки істини обмежені (max життя). Переконайтеся тут і зараз. Вони стають першими філософами, які за навчання отримують великі гроші. Філософія софістів ділиться на дві групи:
1) Старші - Протагор, Горгій, Гіппій.
2) Молодші - Алкидам, Трасімах, Критий.
Протагор першим проголошує аксіому: «людина є мірою всіх речей, існуючих в тому, що вони існують і не існуючих в тому, що вони не існують». Протагор оголошує, що всі люди мірила всіх речей, істин стільки скільки людей.
Його учень Горгій, робить все те ж саме, але навпаки: «істини - не існує». Він підсилює: «якби істина існує, то вона була невимовно", і далі: «якби навіть ця істина була б виразність, то ми не могли б поділитися нею з іншими» нас не зрозуміють.

Питання: Чим причина відрізняється від мети: тим, що вона носить випадковий характер, мета існує тільки у високоорганізованих.
Софісти зрозуміли, що є закони по природі і закони в суспільстві, які не об'єктивні, які реалізують інтереси суспільства. Тому треба захищати свої інтереси або інтереси клієнта. Тому софістика - критицизм доведений до крайності - агностицизм - тільки інтереси. З'явився метод - еристика - метод виігриванія спору. Молодші софісти підтверджують думку про гіперкритицизм, т.к. вони розвивають дві важливі думки:
1) що рабство несумісне з природою людини (греки ходили воювати і завойовувати рабів собі)
2) що бога немає (вони перші атеїсти, бога немає т.к. немає істини), але вважали, що релігія - річ хороша (його треба вигадати), вона створює порядок, пристрій, тримає владу, створює надію, баланс батогів і пряників .

 

Софізм (від грец. Σόφισμα, «майстерність, вміння, хитра вигадка, виверт, мудрість») - помилкове умовивід, яке, тим не менш, при поверхневому розгляді здається правильним. Софізм заснований на навмисному, свідомому порушенні правил логіки. Це відрізняє його від паралогизма і апорії, які можуть містити ненавмисну ​​помилку або взагалі не мати логічних помилок, але приводити до явно невірного висновку.

 

Класична риторика

1. Класична риторика (V ст. до н. е. - сер. XX ст.).

2. Неориторика (з сер. XX ст. до нашого часу).

Засновником класичної риторики вважається давньогрецький софіст Горгій. Протягом досить тривалого історичного етапу розвитку риторика переживала як злети, так і падіння. Золотим віком ораторського мистецтва вважається, звичайно, епоха Античності. В цей період докладно були розроблені три головні види ораторських промов: дорадчі (політичні), судові та урочисті (епідейктичні). З'явились ґрунтовні теоретичні праці з риторики, наприклад: "Риторика" Арістотеля, "Дванадцять книг риторичних повчань" Квінтіліана, "Про оратора" та "Оратор" Цицерона тощо.

В епоху Середньовіччя надбання античної риторики були перероблені переважно для створення проповідей. Крім того, в цей період риторика була однією з головних навчальних дисциплін і входила до тривіуму - циклу з трьох наук (граматика, діалектика або логіка, риторика).

В епоху Відродження риторика виходить знову на перший план серед словесних дисциплін. Вона є однією з тих гуманітарних дисциплін, яка сприяє формуванню універсальної людини.

В епоху Нового часу здобутки риторики використовувались переважно у створенні художньої прози. У такому вигляді ця дисципліна залишалась частиною гуманітарної освіти аж до XIX ст. Зрештою як вчення про словесне вираження вона розчиняється у стилістиці як частині теорії літератури, а інші її розділи поступово втрачають практичне значення. Саме слово "риторика" набуває негативного відтінку "беззмістовного базікання".

Риторика Цицерона

На відміну від автора риторики "До Гереннія" відомий римський оратор та філософ Марк Туллій Цицерон наполягає на зв'язку риторики та філософії. Хоча його філософія являє собою філософію під знаком риторики. В діалозі "Про оратора" він, зокрема, пише:

"Філософія не схожа на інші науки. В геометрії, наприклад, або в музиці, що може зробити людина, яка не вивчила цих наук? Тільки мовчати, щоб її не прийняли за божевільну. А філософські запитання відкриті для будь-якого проникливого та дотепного розуму, що вміє на все знаходити правдоподібні відповіді й викладати їх у майстерній та рівній промові. І тут самий пересічний оратор, навіть і не дуже освічений, але маючий досвід у промовах, переможе філософів цим своїм нехитрим досвідом і не дозволить себе образити та зневажити"1.

Цицерон залишив після себе чималу кількість промов, а також кілька теоретичних творів, присвячених ораторському мистецтву: "Про оратора", "Брут", "Оратор" та ін.

Видатний давньоримський оратор вважав, що для красномовства необхідними є:

o природне обдарування;

o навички;

o знання.

При цьому перевагу він віддавав третьому компоненту, оскільки першість належить освіченому оратору. Зокрема, свої ораторські успіхи він пов'язував не з талантом, а з освітою. Без знань немає справжнього красномовства. Цицерону належать також відомі слова про те, що багатство змісту породжує й багатство вираження. Якщо зміст значний, то він викликає природний блиск і в словах.

Цицерон удосконалив розробку риторичної техніки. Зокрема, у творі "Оратор" він характеризує турботи ідеального оратора таким чином: "що сказати", "де сказати", "як сказати". "Що сказати" означає винахід матеріалу. Тут оратор, на думку Цицерона, має керуватись розумом. "Де сказати" означає розташування матеріалу. Тут римський оратор пропонує сильні аргументи ставити на початку та в кінці, а слабкі - посередині. "Як сказати" стосується і виголошення, і викладу. Щодо виголошення, то оратор, на думку Цицерона, повинен володіти голосом, рухами та обличчям. Однак основним завданням оратора є словесне вираження (виклад). Саме в цьому пункті Цицерон вбачає схожість латинського "eloquens". Він розробляє теорію трьох стилів. При виборі стилю оратор повинен керуватись доречністю. Взагалі ідеальний оратор - це "такий оратор, який вміє говорити про низьке просто, про високе яскромовно й про середнє помірно".

Стосовно ж співвідношення риторики та філософії відомий римський оратор відмічає, що філософія - це найважливіша частина освіти оратора, але частина. Він вважає, що в Римі настали часи для створення ідеального освіченого оратора, оратора-політика, який був би одночасно й філософом. З цього приводу Цицерон пише:

"Якщо мова йде про те, що насправді прекрасне, то пальма першості належить тому, хто і вчений, і красномовний. Якщо ми погодимось називати його і оратором, і філософом, то й сперечатися нема про що. Якщо ж ці два поняття розділити, то філософи опиняться нижче ораторів, тому що досконалий оратор володіє всіма знаннями філософів, а філософ далеко не завжди володіє красномовством оратора; і дуже шкода, що філософи цим нехтують, бо воно, думається, могло б слугувати завершенню їх освіти"2.

Таким чином, давню суперечку між риторикою та філософією Цицерон вирішує на користь риторики, його філософія - це філософія під знаком риторики.

З переходом від республіки до імперії латинське красномовство повторило ту ж еволюцію, яку свого часу зазнало грецьке красномовство під час переходу від еллінських республік до елліністичних монархій. Значення політичного красномовства знизилось, а урочистого - зросло. Судове красномовство продовжувало процвітати. Римське право складається в систему. І тепер судові оратори прославляються вже як прокурори чи адвокати.

Квінтіліан

Якщо в бурхливі республіканські часи красномовство було знаряддям політичної боротьби, то в період імперії воно втратило цю свою функцію і стало вченою розвагою, своєрідним літературним продуктом та знаряддям професійного оратора, що заробляє собі на життя. Марк Фабій Квінтіліан (приблизно 35- 100 рр. н. е.)- ще один відомий ритор Давнього Риму - не був оратором форуму, а був адвокатом і шкільним викладачем риторики. У 70 р. у Римі імператором була створена державна риторична школа, керівником якої і був Квінтіліан. Його твір"Дванадцять книг риторичних повчань" ("Institutio oratore") - це найбільш докладний із риторичних курсів, що зберігся з давнини.

На думку Квінтіліана, щоб оратор був "гідною людиною", необхідно розвивати його моральність; щоб оратор був "майстерним у промовах", необхідно розвивати його смак. Саме цьому й слугує весь курс риторичних занять, який був систематизований і зорієнтований на кращі класичні зразки, зокрема на Цицерона.

У своєму творі "Дванадцять книг риторичних настанов" Квінтіліан докладно описує п'ять основних розділів риторики: знаходження, розташування, словесне вираження, запам'ятовування та проголошення. При цьому він не намагається викладати лише правила, яких повинен дотримуватись оратор, справедливо наголошуючи на тому, що

"...ритори, які писали про цю науку з особливою ретельністю та точністю, ніколи не були великими ораторами".

Своє завдання Квінтіліан вбачає в тому, щоб надати майбутньому оратору такі настанови, виконання яких сприятиме його формуванню. Він пише про те, що ці правила є насамперед наслідком досвіду та спостережень.

Розглядаючи розділи риторики, вчитель красномовства особливу увагу приділяє третій частині - словесному вираженню (елокуції). На його думку, саме це відрізняє справжнього оратора серед інших людей, адже риторика у його визначенні - це "наука говорити витончено":

".бути красномовним є нічим іншим, як виражати словом все те, що розумом охоплене, і повідомляти це слухачам: без цього всі вищенаведені правила не принесуть ніякої користі.".

Проте він також зауважує, що в жодному разі не можна віддавати перевагу тільки відбору слів, через те що слова слугують насамперед для того, щоб виражати думки.

У розділі про елокуцію Квінтіліан докладно пише про ясність, прикрашання промови, тропи, фігури тощо. При цьому він намагається чітко відрізнити тропи від фігур. На його думку, троп - це використання слів у непрямому значенні для краси промови. Фігура - це мовленнєвий зворот, що відступає від загальноприйнятого виразу думки. Тут можуть використовуватись слова у прямому значенні й у звичайному порядку в реченні. Тоді як у тропах одні слова замінюються іншими.

Взагалі погляди Квінтіліана на риторику символізують суттєві зміни в розумінні цієї дисципліни. Насамперед, відтепер риторика тлумачиться вже не як мистецтво переконання, а як мистецтво говорити витончено. Тобто покликання оратора полягає вже не в оволодінні душами багатьох людей через аргументовану промову, а в створенні прекрасної форми для своїх думок, що під силу оцінити тільки знавцю. Таким чином, риторика зрештою стає засобом дарувати естетичну насолоду й зближується з художньою літературою. Подальша діяльність риторів здебільшого якраз і була спрямована на ретельне вивчення й систематизацію фігур думки та фігур мовлення.




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных