Вікова періодизація

З метою активного керівництва й управління процесами розвитку педагоги вже в далекому минулому здійснювали спроби класифікації періодів людського життя. Відомо цілий ряд розробок періодизацій розвитку (Коменський, Штрац, Бюллер, Горолок, Левітов, Ельконін, Пршигода, Ванек, Шванцара), до того ж їх кількість зростає, оскільки неможливо побудувати універсальну систему, яка ґрунтувалася б лише на одному критерії.

Найпоширенішою нині є періодизація, яка ґрунтується на виділенні вікових особливостей. Віковими особливостями називаються характерні для певного періоду життя анатомо­-фізіологічні і психічні якості. Сутність вікових особливостей наочно розкривається на прикладі фізичного розвитку людини. Ріст, зростання ваги, поява молочних зубів, а потім зміна їх, статеве дозрівання та інші біологічні процеси здійснюються в певні вікові періоди з незначними відхиленнями. Оскільки біологічний і духовний розвиток людини взаємопов'язані між Собою, то з віком відповідні зміни відбуваються і в психічній сфері. Поступово здійснюється соціальне дозрівання, проявляється динаміка духовного розвитку особистості. Це й слугує природною основою для виділення послідовних етапів розвитку людини і складання вікової періодизації.

Е. Еріксон виділив 8 стадій у розвитку людини: немовля (з моменту народження до одного року), ранній вік (1 - 3 роки), дошкільний вік (3 - 6, 7 роки) підлітковий вік (7-12 років), юність (13 - 18 років), рання зрілість (третє десятиліття), середній вік (четверте і п'яте десятиліття життя), пізня зрілість (після шостого десятку років життя). Кожен вік або період розвитку людини характе­ризується наступними показниками (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін):

а) певною соціальною ситуацією розвитку або конкретною формою відносин, в які вступає людина з іншими людьми в даний період;

б) основним чи провідним видом діяльності;

в) основними психічними новоутвореннями (від окремих психічних процесів до властивостей особистості).

Для педагогіки школи теоретичне й практичне значення має періодизація життя й розвитку людини шкільного віку. Заслуговує на увагу періодизація шкільного віку, запропонована академіком Б.Т.Лихачовим:

1. Від народження до одного року – раннє немовля. Це період початкового пристосування, початкової адаптації.

2. Від 1 до 3 років - власне немовля. Один з найплідніших і найінтенсивніших періодів накопичення дитиною соціального досві­ду, становлення фізичних функцій, психічних властивостей і процесів.

3. Від 3 до 6 років – раннє дитинство – період переходу до дитинства, інтенсивного накопичення соціально значимого досвіду в соціальному просторі, формування основних рис характеру і ставлення до навколишнього світу. Всі три періоди — від народження до 6 років — називають ще перед-дошкільним або дошкільним. Систематичне навчання в дитячому садку і школі для багатьох дітей починається з 6 років. Воно здійснюється з урахуванням того, що психофізіологічна, морально-вольова готовність дітей - до систематичної навчальної праці, інтелектуальної, фізичної, емоційної напруги наступає до 7 років.

4. Від 6 до 8 років – власне дитинство. В цей період завер­шується початкове визрівання фізіологічних і психологічних структур головного мозку, здійснюється подальше накопичення фізичних, нервово-фізіологічних та інтелектуальних сил, які забезпечують готовність до повноцінної систематичної навчальної праці.

5. Від 8 до 11 років – перед-підлітковий період – час зрілого дитинства, накопичення фізичних і духовних сил для переходу до отроцтва. Разом з періодом дитинства цей період має ще й назву молодший шкільний вік.

6. Від 11 до 14 років – отроцтво, підлітковий вік – новий якісний етап у становленні людини. Найхарактернішими рисами його є: з точки зору фізіології - статеве дозрівання, психології – особистісна самосвідомість, свідомий вияв індивідуальності. Цей період називають ще середнім шкільним віком.

7. Від 14 до 18 років — юнацький вік – період завершення фізичного й психічного дозрівання, соціальної готовності до суспільно корисної продуктивної праці і громадянської відповідальності. Дівчата і юнаки — старші школярі – отримують певну підготовку в галузі психології та етики сімейного життя [21, 84 - 85].

І.П.Підласий запропонував таку періодизацію.

Психологічна періодизація: 1. Пренатальний період. 2. Період народження (до 6 тижнів життя дитини). 3. Грудний період (до 1 p.). 4. Повзунковий період (1-3 pp.). 5. Дошкільний вік (3-6 pp.). 6. Шкільний вік (6-11 pp.). 1. Пубертатний період (11 - 15 pp.). 8. Юнацький вік (15-20 pp.).

Педагогічна періодизація: 1. Немовля (1-ий рік життя). 2. Перед-дошкільний вік (від 1 до 3 pp.). 3. Дошкільний вік (від З до 6 pp.): а) молодший дошкільний вік (3 - 4 pp.); б) середній дошкільний вік (4-5 pp.); в) старший дошкільний вік (5-6 pp.). 4. Молодший шкільний вік (6-10 pp.). 5. Середній шкільний вік (10 - 15 pp.). 6. Старший шкільний вік (15 - 18 pp.).

Основою педагогічної періодизації слугують стадії фізичного й психологічного розвитку, з одного боку, і умови, в яких здійснюється виховання, — з другого.

У кожний з вікових періодів становлення дитини важливо досягти необхідної для цього періоду повноти розвитку, психофізіологічної й духовної зрілості, яка не завжди співпадає з віковими межами та вимогами шкільного навчання. Так, шестирічки в кінці періоду все ще неготові до систематичних занять у школі. А старшокласники потребують більш рішучого й інтенсивного залучення їх до суспільного життя і продуктивної праці з метою забезпечення ефективної моральної, фізичної і громадянської зрілості. Будь-які спроби форсування розвитку дітей за рахунок надмірного навантаження в ранньому віці неминуче сприяють перевантаженню і перевтомлюванню, фізичним і психічним ушкодженням.

Характеризуючи кожний з відзначених вікових періодів розвит­ку дітей з точки зору їх духовно-морального становлення, академік Б.Т.Лихачов відзначив недостатність досвіду реальних суспільних стосунків у дошкільнят і молодших школярів. Цим він пояснює велике тяжіння до накопичення вражень, прагнення зорієнтуватися у житті, утвердити себе. Дошкільнята і молодші школярі здатні оцінити і цінують моральні якості іншої людини, особливо турботу, увагу, інтерес до себе. Вони оцінюють ці якості утилітарно-практично, а людську красу розрізняють за зовнішніми, привабливими ознаками.

Період дошкільного й молодшого шкільного дитинства є найважливішим для розвитку естетичного сприймання і формування морально-естетичного ставлення до життя. У цьому віці інтенсивно здійснюється формування властивостей і якостей особистості, які зберігаються у більш чи менш незмінному вигляді на все життя.

Найскладнішим є підлітковий період. Підлітки ще недалеко відійшли від молодших школярів, але вже перейшли бар'єр самосвідомості. Їх ще досить сильно приваблюють зовнішні форми життєвих явищ, але цікавлять вже й змістові їх аспекти. У сприйманні морально-естетичного образу іншої людини панує функціонально-романтичний підхід. Естетично підліток оцінює не лише зовнішній вигляд, але й окремі моральні якості — мужність, відвагу, активність, вірність, справедливість, рішучість. Однак, підліток може захопитися й асоціальним типом поведінки, псевдоромантичним образом життя людей, які здійснюють правопорушення. Тому підлітковий період вимагає особливої уваги з боку дорослих та індивідуального підходу.

Не менш складним є й юнацький вік, коли завершується фізичне дозрівання людини, виникають реальні умови для її психічної і морально-естетичної зрілості.

Відзначаючи умовність і певну динамічність виділених періодів, необхідно звернути увагу на нове явище, яке сприяло перегляду меж між певними віковими групами. Мова йде про так звану акселерацію, що поширилась в усьому світі. Акселерація (від латинського "акселераціо" - прискорення) – це прискорений фізичний і частково психічний розвиток в дитячому й підлітковому віці. Біологи пов'язують акселерацію з фізіологічним визріванням організму, психологи - з розвитком психічних функцій, а педагоги — з духовним розвитком і соціалізацією особистості.

До появи акселерації в 50-60-х pp. XX ст. фізичний і духовний розвиток дітей і підлітків був збалансований. В результаті акселерації, що наступила в 70-х pp. фізіологічне дозрівання організму починає випереджати темпи розумового, психічного, соціального розвитку. Утворюється невідповідність, яку можна виразити так: тіло росте швидше, ніж визрівають психічні функції, які є основою інтелектуальних, соціальних, моральних якостей. До 13-ти — 15-ти років у дівчаток, а до 14-ти - 16-ти років у хлопчиків фізіологічний розвиток організму завершується і майже досягає рівня дорослої людини, чого не можна сказати про духовний розвиток.

Дорослий організм потребує задоволення "дорослих" фізіологічних потреб у тому числі й статевих, соціальний розвиток гальмується і вступає в конфлікт з бурхливо прогресуючою фізіологією. Виникає напруга, яка обумовлює значні психологічні перевантаження, підліток шукає шляхи її усунення і вибирає такі, які підказує його ще не зміцнений розум. У цьому полягають найважливі­ші суперечності акселерації, яка створила чимало труднощів як для самих підлітків, котрим важко впоратися з наявними змінами, так і для дорослих - батьків, учителів, вихователів. І, якщо з суто технічними проблемами акселерації — забезпечення шкіл новими меблями, учнів відповідним одягом і т.д. — ще якось впоралися, то в галузі морально-етичних наслідків акселерації і, в першу чергу, тих, що виявилися в широкому розповсюдженні статевих контактів серед неповнолітніх з усіма негативними наслідками, проблеми залишилися.

Про темпи акселерації свідчать наступні дані: за три десятиліття зріст у підлітків збільшився в середньому на 13—15 сантиметрів, а вага - на 10-12 кілограмів у порівнянні з їхніми ровесниками 50-х років.

Серед основних причин акселерації називають: загальні темпи прискорення життя, поліпшення матеріальних умов, підвищення якості харчування й медичного обслуговування, покращення догляду за дітьми в ранньому віці, позбавлення багатьох тяжких дитячих хвороб. Відзначаються й інші причини - радіоактивне забруднення навколишнього середовища, що спочатку сприяло прискоренню росту, а з часом, як показують досліди з рослинами і тваринами, ослабленню генофонду; зменшення кількості кисню в атмосфері, що сприяло розширенню грудної клітки, а за цим і зростання всього організму. Очевидно, акселерація обумовлена комплексом впливів багатьох факторів. З середини 80-х років акселерація у всьому світі загальмувалась, темпи фізіологічного зростання дещо знизилися.

Взагалі, дослідження в галузі людського розвитку виявили ряд важливих закономірностей, без урахування яких не можна спроектувати й організувати ефективну навчально-виховну діяльність. Практична педагогіка ґрунтується на таких закономірностях фізичного розвитку:

1. В юному віці фізичний розвиток людини здійснюється швидше й інтенсивніше; з часом темпи розвитку уповільнюються.

2. Фізіологічно дитина розвивається нерівномірно: в одні періоди - швидше, в інші - повільніше.

3. Кожен орган людського тіла розвивається у властивому лише йому темпі; в цілому частини тіла розвиваються нерівномірно і непропорційно.

З фізичним нерозривно пов'язаний і духовний розвиток, в динаміці якого також мають місце помітні коливання, обумовлені нерівномірністю визрівання нервової системи і розвитку психічних функцій. Дослідження показують, що суттєві відмінності між людьми виражаються, в рівні інтелектуальної діяльності, структурі свідомості, потребах, інтересах, мотивах, поведінці, рівневі соціального розвитку.

Для духовного розвитку теж характерні певні закономірності:

1. Існує обернено пропорційна залежність між віком людини і темпами духовного розвитку; у меншому віці темпи духовного розвитку вищі; з віком темпи духовного розвитку уповільнюються.

2. Духовний розвиток людини здійснюється нерівномірно. В окремі періоди виникають більш сприятливі умови для розвитку окремих якостей, а деякі з цих умов є тимчасові, швидкоплинні.

3. Існують оптимальні терміни для формування й зміцнення окремих видів психічної діяльності і обумовленою ними розвитку духовних якостей. Вікові періоди, в яких умови для розвитку тих чи інших якостей є оптимальні, називаються сензитивними (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьев, В.О. Крутецький).

Причини сензитивності — нерівномірність визрівання мозку та нервової системи, а також та обставина, що деякі властивості особис­тості можуть формуватися лише на основі вже сформованих якостей. Велике значення має й набутий у процесі соціалізації життєвий досвід.

4. В процесі розвитку психіки людини і її духовні якості набувають стабільності, постійності, зберігають при цьому пластичність і можливість компенсації. У цьому виявляється надзвичайно складна діалектика людського розвитку: з одного боку, психічний розвиток є поступове переростання психічних станів у риси особистості, з другого — їх. завжди можна змінити на краще, а для цього потрібно створити потрібні умови й здійснити адекватні дії. На пластичності нервової системи засновано виховання.

12. Вродженi здібності немовляти
Батьки думають, що дитина обов'язково повинна виявити свої вродженi здібності. І коли вона проявляє себе якимось чином, роблять з цього висновки часто прямо протилежні дійсному положенню речей. Якщо дитина з задоволенням грає на музичному інструменті (займається музикою), це ще не означає, що у неї є вроджені здібності до професійної діяльності в цій галузі, і професії композитора, музиканта або звукорежисера - якраз те, що потрібно. Навіть наявність абсолютного музичного слуху не гарантує успіх у професії, бо ніяк не пов'язана з наявністю ресурсу для роботи в цій області і не вбереже від виснаження психіки і порушення здоров'я організму в цілому.
Ось один з можливих варіантів реальної підоснови такого інтересу дитини до музики. При довготривалому емоційному типі пам'яті музика необхідна для активного використання довгострокового каналу пам'яті, і багато дітей інтуїтивно це відчувають. Всі діти хочуть бути розумними та успішними, така потреба закладена у всіх. А для досягнення цієї мети необхідно активне використання довгострокового каналу пам'яті. Отже, заняття музикою в даному випадку не мета, а засіб досягнення успіху у вивченні інших предметів. Але при спробі перетворити музичні уроки з приємного, повного задоволень і корисного заняття, в професію, можливі негативні наслідки не тільки для психіки дитини, а й для здоров'я. Це один із сотні прикладів неправильного тлумачення батьками поведінки своєї дитини. Добре якщо батьки не тиснуть на дитину, а діють за принципом «подобається, хай позаймався небагато». А якщо виявляється тиск на психіку? Задумайтеся, до яких наслідків це може призвести. На сході кажуть: «тільки знаючим дано зрозуміти смак плоду за його квітками».
Дуже важливо вчасно схаменутися і зрозуміти, що психіка дитини - не тренажер для початківців-батьків з відпрацювання знань, отриманих з книжок «Сам собі психолог». Дуже важливо, щоб батьки знали, що мають всі можливості для усвідомлення власних обмежень і розуміння потреб своїх дітей. Обуренню так само немає меж, коли ми рекомендуємо виштовхувати пташеня з гнізда, щоб воно отримало власний практичний досвід. Діти проявлять свої вроджені здібності яскраво, якщо створити умови, тобто хоча б виштовхнути з гнізда. Але для здійснення такого вчинку потрібно не бути квочкою, необхідно самому піднятися на інший ступiнь розвитку, а це вимагає певних зусиль. Але так само не можна забувати, що у вашому гнізді могло виявитися і плаваюче пташеня! Народження дітей надає батькам простір для самовдосконалення, скористайтесь цим з радістю.
Звичайно, це може бути страшно, адже все нове і незрозуміле лякає. Батьки боятися за своїх дітей, і в більшості випадків їх поведінка диктується саме страхом. Але ви боїтеся того, що бачите зараз і не замислюєтеся про те страшне, що може чекати попереду, якщо не зробити дію саме зараз, коли вона буде своєчасною.
Страх за життя дитини паралізує не тільки діяльність самих батьків, але й надалі їх дитини, яка ризикує так і залишитися сидіти в гнізді, втішаючи себе роздумами типу «це лише питання часу або, можливо, все залежить від моїх власних зусиль; а може для цього треба мати якусь вищу мудрість». Спроби зробити що-небудь власними зусиллями, коли втрачено стільки часу, часто не приводять до успіху, а пошуки вищої мудрості можуть привести людину в секту.
Начебто на словах всі розуміють, що вроджені здібності у всіх різні і цілком можуть відрізнятися у дітей та їхніх батьків, але на практиці постійно відбувається одна й та ж помилка. Батьки підносять дитині своє сприйняття світу, виходячи зі своїх вроджених даних (типів пам'яті, мислення та інших особливостей), не враховуючи (а часом навіть не бажаючи дізнатися) особливості дитини. Рідко коли мами і тата з радістю сприймають дитину не схожу на них, адже це шанс для їх власного розвитку, прекрасна можливість розширити їхнє уявлення про світ. Не втрачайте його, він може і не бути більше таким яскравим.
Діти не завжди виявляють інтерес саме до тих областей, в яких лежать їхні вроджені здібності, особливо діти з тактильним типом пам'яті і низьким показником працьовитості. Вони чекають, що їм все принесуть на тарiлці і вони, спробувавши і отримавши свій практичний досвід, зможуть вирішити подобається їм це чи ні. На консультації часто чути від батьків: «Моя дитина ніколи не говорила, що хоче працювати в інноваційній промисловості». При цьому мало хто замислюється, а чи має дитина реальне уявлення про цю професію, тобто що конкретно вона буде робити кожен день на роботі і чим буде заповнене її життя.
Так чому діти не проявляють свої вроджені здібності? Тому, що кожній дитині потрібні індивідуальні умови, створені спеціально для неї. І під індивідуальними умовами розуміється не тільки окрема кімната і посуд, одяг та іграшки, а цілісний підхід по створенню психологічного клімату в сім'ї, де поведінка батьків має відповідати особливостям дитини. І ось тут відбувається зіткнення інтересів. Батьки хочуть жити, так як їм зручно і вважають, що нічого поганого з дитиною не може статися, адже вони теж виросли в таких же умовах, головне, щоб була сита і одягнена. Не рідко можна почути і таку думку: «Ми самі обрали професію, наші батьки не знали ніяких діагностик, а скільки успішних професіоналів з них вийшло, прийде час і все проявиться». Так, це частково правда, але не варто забувати той факт, що до початку 20 століття переважна більшість професій були прості і зрозумілі, їх було в 2500 разів менше, ніж зараз. За статистикою кожні 5 років з'являється близько 100 нових спеціальностей. З усіх старих професій давно розроблені розвиваючі ігри, і познайомитися з ними порівняно легко, тоді як за сучасними професіями часто немає навіть просто зрозумілої для дитини інформації.

Вродженість задатків і спадковість здібностей - не одне і те саме. Вродженим є наявне до моменту наро­дження, спадковим - те, що передається індивідові від його пращурів.

Вроджені задатки мають неоднакове значення для різних здібностей. Вони особливо важливі в музиці, де потрібен тонкий слух, якість якого залежить від вла­стивостей периферійного (слухового) і центрального нервового апарату. Вроджені особливості будови нерво­во-мозкового апарату є лише передумовою розвитку музичних здібностей, необхідних для заняття музикою, повноцінного її сприйняття.

Задатки пов'язані з певними диференційними осо­бливостями нервових процесів (відмінностями за силою врівноваженості і рухливості) і загальним типом вищої нервової діяльності. Слабкість нервових процесів - не тільки негативна, а й позитивна якість нервової систе­ми, бо вона є наслідком її високої реактивності. Така особлива чутливість нервової системи може фігурувати як задаток для здібностей до діяльності, яка вимагає високої реактивності, витонченості.

Природними передумовами здібностей є і часткові (парціальні) властивості нервової системи. Своєрідність типологічних якостей простежується в зоровій, слухо­вій та руховій сферах. Відмінності за силою, врівнова­женістю і динамічністю нервових процесів, які про­являються, наприклад, у руховій сфері, можуть по-різному відповідати вимогам до занять певними видами спорту і бути передумовами розвитку відповідних спор­тивних здібностей.

Перетворення задатків на здібності залежить і від соціальних, духовних умов, потреб суспільства. Адже люди, які тривалий час зацікавлено займаються певною справою, виявлять свій талант і вищі результати.

Здібності виявляються, розвиваються тільки в діяльності, і лише в такій, яка не може без них здійсню­ватися. Не можна стверджувати про здібності дитини до малювання, якщо її ще не намагалися навчити малюва­ти. Тільки в процесі навчання з'ясовується, чи є в неї здібності. Вони виявляються у швидкості і легкості засвоєння необхідних прийомів.

У житті багатьох людей проявляється нерідко і соціальна спадковість, коли, наприклад, діти лікаря здобувають медичний фах тощо. Відбувається це не тільки через вроджені задатки, а й тому, що з дитинства вони пізнали професію батьків і захопилися нею.

Сучасні дослідження свідчать, що розвиток розумо­вих здібностей приблизно на 42-48% зумовлений задатками, а на 52-58% - умовами розвитку, вихован­ня і навчання дитини, особливо в перші роки її життя.

Люди різняться не тільки вродженими задатками, а й здібностями - за мірою їх розвитку і характером. Ці відмінності - результат розвитку особистості.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: