ТЕМА: Елементарна сенсорна стадія розвитку психіки

МЕТА: Вивчити механізми поводження безхребетних тварин; охарактеризувати особливості поводження тварин, що стоять на рівні елементарної сенсорної психіки; розкрити сутність сенсорного сприйняття.

ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Питання для самопідготовки:

1.1 Еволюція поводження.

1.2 Розвиток поводження на філогенетичному рівні.

1.3 Розвиток нервової системи.

2. Виписати і надати визначення ключовим поняттям теми: онтогенез, філогенез, елементарна сенсорна психіка, таксиси, кінези, сприйняття.

3. Теми доповідей та повідомлень:

3.1 Формування нервової системи в процесі філогенезу, її зв'язок з різними рівнями психічної діяльності.

3.2 Методи дослідження психічної діяльності тварин, які перебувають на стадії елементарній сенсорній психіці.

4. Законспектувати глави наступних робот:

4.1 Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики / Леонтьев А.Н. – М.: МГУ, 1981. – 325 с. (Розділ «Элементарная сенсорная психика»).

4.2 Фабри К.Э. Основы зоопсихологии / Фабри К.Э. – М.: МГУ, 1976. – 450 с. (Розділ «Характеристика поведения животных, стоящих на стадии элементарной сенсорной психики»).

5. Завдання для самостійної роботи:

Заповнити таблицю:

Еволюція поводження. Більшість психологів і біологів визнає, що поводження, подібно морфології, еволюціонує. Нас будуть цікавити як шляхи еволюційного розвитку тих або інших форм поводження, так і природа процесів, що лежать в основі цього розвитку. Різноманіття форм поводження різних тварин - аж ніяк не результат випадкової мінливості. Представники кожного виду пристосувалися до певного стилю життя, що відповідає даному середовищу. Пояснення розмаїтості і пристосувальний характер поводження дає еволюційна теорія. Рушійною силою еволюції є природний добір. Для розуміння еволюції поводження необхідно мати подання про еволюційні процеси взагалі.

Найбільш точні висновки про еволюцію поводження дає вивчення органічної групи видів (тобто на видовому рівні) таких форм поводження, які чітко визначені й можуть бути оцінені кількісно. Еволюційні лінії найбільш ясні в тих випадках, коли є можливість вивчати поступово, коли змінюється низка видів, що вказує на ймовірні стадії в еволюції поводження. Висновки, засновані на вивченні таких груп видів, були названі «сильними порівняльними висновками» на відміну від «слабких порівняльних висновків», одержуваних при відсутності подібних рядів з послідовними змінами. Градієнти, пов'язані з еволюцією поведінкових ознак у близько родинних видів, одержали назву етоклинів.

Розвиток поводження на філогенетичному рівні. Проводити порівняння на філогенетичному рівні звичайно важче, ніж на видовому, оскільки розходження між досліджуваними видами багато численні, що:

- часто не гарантована порівнянність умов;

- коли поводження неоднаково, важко встановити, з яким з багатьох факторів, за якими розрізняються дані тварини, зв'язане те або інше розходження в поводженні.

Головна перевага порівнянь на філогенетичному рівні - те, що вони дозволяють встановити загальний напрямок еволюційних зрушень, що відбуваються в даній групі організмів. Таким чином, хоча порівняння на філогенетичному рівні іноді недостатньо, вони можуть бути дуже важливими для відтворення загальної картини розвитку поводження в ході еволюції.

Є багато прикладів порівняльного дослідження на філогенетичному рівні. Александер простежив еволюцію шлюбного поводження в членистоногих і встановив, що вона пов'язана з еволюцією сперматофорів і із пристосуванням до водних або наземних місцеперебувань, а в межах окремих груп - до більше спеціалізованих умов середовища. Перехід до більшої залежності від середовища відбувався в різних групах, принаймні, три рази. Електричні органи в риб, імовірно, виникали незалежно, щонайменше, шість разів.

У ході еволюції нервова система стає усе більше диференційованою й спеціалізованою. У філогенетично давніх видів всі клітини нервової системи виконують подібну функцію, тоді як у видів, що виникли пізніше, вони спеціалізовані. Найбільш очевидним образом спеціалізація проявляється в тім, що виникають наступні групи клітин:

- сенсорні клітини, чутливі до змін у зовнішнім середовищі, що змінюються під їхнім впливом і передають інформацією про ці зміни;

- провідні й обробні клітини, які проводять і обробляють цю інформацію;

- ефектори, тобто м'язові клітини, які скорочуються у відповідь на збудливі сигнали, що приходять від нейронів.

Централізація функцій - друга важлива еволюційна тенденція. У той час як у філогенетично давніх форм нервова система звичайно розподілена рівномірно по всьому тілу, у форм, що виникли пізніше вона усе більше концентрується, утворюючи ганглії або один великий мозок. Найбільш складні організми пересуваються, як правило, тільки в одному напрямку - уперед, при цьому головні органи почуттів і мозок звичайно розташовуються в передній частині тіла.

Розвиток нервової системи. Нервова система кишечко-полосних являє собою дифузійну нервову систему. Нейрони нервової системи розсіяні по всьому тілу тварини. Імпульси проводяться дифузно у всіх напрямках від місця подразнення. Дифузійний характер передачі збудження в децентралізованій нервовій системі різко контрастує з більше точним проведенням збудження по організованих нервових шляхах і ядрам, що властиво нервовій системі хребетних тварин.

Нервова система гілкових, до яких відноситься, наприклад, морська зірка, характеризується більше вираженою спеціалізацією й централізацією. У них з'являються нервові тракти, асоціативні нейрони й рефлекторні дуги. Нервове кільце розташовується далі від поверхні тіла. Зі збільшення анатомічної й фізіологічної диференціації нервової системи в гілкових усе більше диференціюється й поводження, що проявляється, наприклад, у координованому переміщенні п'яти променів морської зірки.

У плоских хробаків ми вперше знаходимо нервову систему, організовану за принципом білатеральної симетрії, а не радіальної. Така двостороння симетрія мала важливе значення для еволюції більш високих рівнів централізації в керуванні поводженням. У восьминогів найбільш розвинуті ганглії диференціювалися в дійсний мозок. У мозку восьминога нараховують до 64 різних часток.

Мозок членистоногих являє собою вершину еволюції нервової системи безхребетних за своєю диференційованістю й здатностю до здійснення складного поводження.

Між мозком комахи й мозком хребетного є важливі розходження. Нервова система комах - це сегментований ланцюг гангліїв, розташованих біля вентральної (нижньої) поверхні тіла тварини. Нервова система хребетних розвивається з нервової трубки, що лежить на дорсальній (верхньої) поверхні тіла. У той час як у хребетних над всією нервовою системою управляє мозок, ганглії членистоногих, розташовані уздовж нервових тяжей, мають функціональну автономію. Ганглії членистоногих можна було б уподібнити частково незалежним «штатам», а мозок хребетних - «центральному» уряду.

6. Список рекомендованої літератури:

6.1 Ладыгина- Котс Н.Н. Развитие психики в процессе эволюции организмов / – Ладыгина- Котс Н.Н. – М.: Сов. наука, 1978. – 358 с.

6.2 Леонтьев А.Н. Проблемы развития психіки / Леонтьев А.Н. – М.: МГУ, 1981. – 325 с.

6.3 Сравнительная психология и зоопсихология / Сост. и общая редакция Г.В. Калягиной. – СПб: Питер, 2001. – 416с.

6.4 Фабри К.Э. Основы зоопсихологии / Фабри К.Э. – М.: МГУ, 1976. – 450 с.

ЗАНЯТТЯ 3

ТЕМА: Особливості поводження хребетних. Нижчий і вищий рівні розвитку перцептивної психіки.

МЕТА: Вивчити особливості поводження хребетних тварин, а також нижчий і вищий рівні перцептивної психіки.

ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Питання для самопідготовки:

1.Нижчий і вищий рівні розвитку перцептивної психіки.

2. Нервова система хребетних.

3.Нервові механізми й поводження ссавців.

2. Виписати і надати визначення ключовим поняттям теми: перцептивна психіка, біологічні зв’язки, складна поведінка.

3. Теми доповідей та повідомлень:

3.1 Формування нервової системи хребетних в процесі філогенезу, її зв'язок з різними рівнями психічної діяльності.

3.2 Методи дослідження психічної діяльності тварин, які перебувають на стадії перцептивної психіці.

4. Законспектувати глави наступних робот:

4.1 Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики / Леонтьев А.Н. – М.: МГУ, 1981. – 325 с. (Розділ «Низший уровень развития перцептивной психики»).

4.2 Фабри К.Э. Основы зоопсихологии / Фабри К.Э. – М.: МГУ, 1976. – 450 с. (Розділ «Перцептивная психики»).

5. Завдання для самостійної роботи:

Заповнити таблицю:

Нижчий і вищий рівні розвитку перцептивної психіки. У дитинчат багатьох тварин виявляється добре розвинена функція сприйняття вже при народженні. Але, незважаючи на те, що здатність до сприйняття виражена в немовлят у достатньому ступені, вона звичайно не витримує ніякого порівняння з відповідною здатністю дорослих тварин. Для повного розвитку функцій сприйняття тварині часто буває, необхідний попередній досвід.

Деякі здатності до сприйняття розвиваються у тварин без спеціального навчання. З погляду адаптації важливо, щоб молода тварина до моменту, коли воно почне пересуватися, була здатна до сенсорного розрізнення. З'єднання нейронів мозку розвивається завдяки існуванню хімічної спорідненості між ними так, що кожний збуджений нейрон шукає інший, відповідний йому на основі хімічних сигналів.

Було показано, що молоді тварини мають багато перцептивних здібностей. Каченята, які тільки що вилупилися, виявляють здатність до розрізнення квітів і кольору. У гризунів оптокінетична реакція виявлялася в той же день, коли в них відкривалися очі. Цікаво відзначити, що в однієї лінії мишей, що була отримана в результаті добору на більше ранній строк відкривання очей і поява оптомоторної реакції відбувалося в нормальному для даного виду віці. Хоча досвід зорових відчуттів у цих мишей був більшим на 2,4 дні в порівнянні з нормальними мишами.

У новонароджених дітей здатність до розрізнення й переваги малюнків виявляється приблизно через 48 годин після народження.

Нервова система хребетних. Мозок хребетного містить п'ять основних відділів:

Довгастий мозок - сама задня частина мозку.

Задній мозок – наступна каудальна частина мозку, у яку входить мозочок і варолієв міст.

Середній мозок, що має у своєму складі зорову «покришку» і середньомозкову «ретикулярну систему».

Проміжний мозок – частина переднього мозку, що включає таламус і гіпоталамус.

Кінцевий мозок – самий передній відділ мозку, що включає більші півкулі, нюхові цибулини й багато інших структур.

Особливо розвинений мозок у людини. Частково ці розходження обумовлені тим, що самі тварини також розрізняються по своїх розмірах. Чим крупніше тварина, тим більше мозок. Джерисон переконливо показав, що в процесі еволюції в межах різних груп хребетних спостерігається тенденція до появи тварин з більшим мозком. Ця тенденція досить послідовно проявляється в рептилій і ссавців, а також усередині окремих таксонів ссавців, про що свідчить порівняння мозку архаїчних форм із мозком більш нових в еволюційному відношенні видів.

Нервові механізми й поводження ссавців. Принцип, відповідно до якого поводження формується на нижчих рівнях нервової системи, а регулюється вищими, можна застосувати не тільки до комах, але й до ссавців відносно регуляції в них копуляційного поводження. Бич, наприклад, запропонував чотири гіпотези щодо нервового й гормонального контролю копуляції в ссавців:

1. Видоспецифічні форми поводження при копуляції частково складаються з рефлексів, що замикаються на рівні спинного й довгастого мозку й здатним функціонувати після видалення вищих відділів центральної нервової системи.

2. В інтактних дорослих тварин нижчі відділи мозку в тім або іншому ступені контролюються вищими, причому в деяких випадках ці контролюючі механізми роблять гальмуючу дію.

3. Гормони, виділювані яєчниками й насінниками, мало впливають на нижчі відділи мозку.

4. Один зі способів впливу гормонів на копуляцію складається в зміні ступеня регуляції нижчих відділів вищими.

Всі висунуті Бичем гіпотези, за винятком, можливо, третьої, були підтверджені при вивченні копуляційного поводження.

Якщо рефлекси, що лежать в основі копуляційного поводження й організовані на рівні спинного мозку, регулюються головним мозком, то це поводження повинне зміняться в результаті різних впливів на головний мозок. Принаймні, деякі з таких впливів повинні вказувати на гальмування нижчих відділів мозку з боку вищих. Таким чином, видалення частини мозку поліпшує виконання реакцій.

На підставі літературних даних можна припустити, що області мозку також як і інші його відділи зв'язані один з одним складними взаєминами й разом з гормональними й сенсорними впливами впливають на сигнальні рефлекси, керуючи, таким чином, копуляційним поводженням.

Результати багатьох досліджень вказують на те, що нейромедіатори, що відносяться до класу біологічних амінів, беруть участь у контролі копуляційного поводження. При дії одного або декількох подібних речовин у самців і самок придушуються всі рефлекси, характерні для копуляції. У самок, яким попередньо вводили естроген, лікарські препарати, що знижують рівень серотоніну в мозку, викликають полегшення реакції лордозу. Речовини, що підвищують рівень біогенних амінів, у мозку, звичайно перешкоджають здійсненню лордозу, тоді як речовини, що знижують цей рівень, полегшують реакцію.

У видів, що виникають у процесі еволюції, спостерігається загальна тенденція до централізації й диференціації нервової системи. У хребетних на різних еволюційних шляхах виявляється збільшення або зменшення відносних розмірів певних структур мозку. Еволюція спрямована на збільшення мозку.

Рекомендована література і методичне забезпечення та ресурси

Основна література

1. Зорина З.И. Зоопсихология: элементарное мышление животных / З.И. Зорина И.И. Полетаева. – М.: МГУ, 2003. – 320 с.

2. Ладыгина- Котс Н.Н. Развитие психики в процессе эволюции организмов / – Ладыгина- Котс Н.Н. – М.: Сов. наука, 1978. – 358 с.

3. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психіки / Леонтьев А.Н. – М.: МГУ, 1981. – 325 с.

4. Сравнительная психология и зоопсихология / Сост. и общая редакция Г.В. Калягиной. – СПб: Питер, 2001. – 416с.

5. Фабри К.Э. Основы зоопсихологии / Фабри К.Э. – М.: МГУ, 1976. – 450 с.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: