Сучасні технології навчання обдарованих

Моделі навчання обдарованих учнів та студентів реалізуються через конкретні технології навчання. Ефективними є визнані тех­нології: «Найважчий перший крок», «Ущільнення навчальної про­грами» і «Навчальні контракти».

Технологія «Найважчий перший крок». Цю технологію треба використовувати на початку навчання для того, щоб педагог оз­найомився з навчальними потребами обдарованих учнів чи сту­дентів. Сутність її полягає у тому, що учням (студентам) пропону­ють розв'язати 5-6 найскладніших завдань чи вправ із запропоно­ваної теми. Якщо вони успішно справляються, то набувають рівень «А», що означає відмінно, і тоді мають змогу використати час, що залишився, для заняття тим видом діяльності, який їм цікавіший, звісно, під контролем педагога. Це може бути робота над конкурсними завданнями на уроках (практичних заняттях) з математики, фізики, хімії чи біології, над власним твором, з літера­турою підвищеної складності тощо. Цю технологію можна викори­стовувати на тих заняттях, де йде закріплення вмінь та навичок на практиці.

Технологія «Ущільнення навчальної програми». Ця техно­логія дає змогу учням (студентам) «викупляти» навчальний час і проводити його по-іншому. Перед початком такого «ущільнення» слід визначити здібності учня (студента), з'ясувати, що він уже знає, і вирішити, як дати змогу йому використати вільний час, щоб це не стало тягарем для інших. Ущільнення слід дозволяти лише в тих сферах, де учні (студенти) мають сильні знання, уміння та на­вички. «Викуплений» час використовують для вдосконалення з певного предмета чи альтернативної діяльності з іншого. Не вико­ристовують «викуплений» час для поліпшення слабких сторін уч­ня (студента). Треба прагнути того, щоб вони мали задоволення від праці, яку виконують, використовуючи вільний час.

Описані дві технології мають свою слабку сторону, зокрема, об­даровані учні (студенти) мають відвідувати заняття навіть тоді, коли вони вже оволоділи знаннями. Ці проблеми частково розв'язує технологія навчальних контрактів.

Технологія «Навчальні контракти». Навчальний контракт складається для кожного розділу навчальної програми. За умови

Розділ II

Персонологія

позитивних наслідків перевірки знань за відповідними розділами учні (студенти) отримують право працювати в системі навчальних контрактів. У класі (аудиторії) утворюється «центр збагачення знаннями», де вільний час використовують для глибшого усвідо­млення матеріалу і його творчого опрацювання.

Характерною рисою цієї технології є те, що учням (студентам), які працюють за контрактами, заборонено починати роботу над іншими частинами розділу, доки викладач не розпочне працювати й пояснювати їх іншим. Ще однією характерною рисою є спеціальні правила поведінки: заборонено відволікати викладача від навчання решти учнів (студентів), не можна заважати іншим і привертати увагу до себе.

7.4.4. Педагог для обдарованих Працювати з інтелектуально обдарованими учнями та студен­тами дуже важко і тому вчителів і викладачів слід спеціально гото­вити для цього. У роботі з обдарованими педагог повинен пам'ята­ти про головну мету: допомогти вияву та розвитку здібностей та надати їм підтримку і допомогу. У цьому випадку його завдання виходять за межі традиційних завдань шкільних чи вузівських вчителів і викладачів. Він має вміти розробити гнучку й індивіду­алізовану програму навчання для конкретного учня (студента), спонукати його до творчості, використати різні стратегії і техно­логії навчання, сприяти формуванню позитивної самооцінки, поважати його індивідуальність і цінності. Не рекомендовано вда­ватися до надмірного оцінювання результатів праці таких учнів (студентів), проте потрібно, щоб сам педагог демонстрував при­клад творчості.

У роботі з обдарованими дітьми і молоддю мають брати участь ті педагоги, які дотримуються недирективного стилю спілкування, готові допомогти і підтримати свого вихованця. Такі педагоги по­винні вміти самостійно розв'язувати свої проблеми, бути друже­любними, мати почуття власної гідності. Вони мусять відчувати свою компетентність, відповідати за свої дії, заслуговувати на довіру, відчувати, що їх люблять. Це має бути особистість, яка про­дуктивно реагує на виклик, вміє прийняти критику і не страждає від стресу під час роботи з людьми, які обдарованіші і знають більше за неї.

Такі педагоги на заняттях менше самі говорять, менше дають інформації, а більше надають такої можливості учням (студен­там). Вони більше питають і менше пояснюють. Помітна різниця також в техніці постановки питань. Вчителі для обдарованих частіше задають відкриті запитання і значно частіше намагаються зрозуміти, як саме учні (студенти) дійшли певного висновку чи рішення.

Відмінність полягає також у тому, як відбувається зворотний зв'язок. Більшість звичайних педагогів намагаються прореагувати у мовній або іншій формі на кожну відповідь учня (студента). У роботі з обдарованими рекомендується поводити себе більш стри­мано. Слід уважно та з інтересом вислухати відповіді, однак не оцінювати їх, у той самий час показуючи, що вони їх приймають. Це приводить до того, що учні (студенти) починають більше взаємодіяти один з одним і частіше самі коментують ідеї одноклас­ників (одногрупників) і менше залежать від педагога.

Нарешті, ще одна відмінність в роботі з обдарованими — це міжособистісні відносини з учнями (студентами), які мають бути більш рівними. Педагоги частіше обговорюють з ними теми, які прямо не стосуються навчальних завдань, виявляють до них пова­гу і навіть дозволяють їм вчити себе.

Для навчання та виховання обдарованих дітей та молоді у світі залучають не лише вчителів шкіл та викладачів вищих навчальних закладів, але й менторів. Саме поняття «ментор» — грецького по­ходження. За міфологією, це друг Одіссея, якому він доручив до­глядати за своїми володіннями, відправляючись у похід на Трою. Ментор також виховував сина Одіссея, Телемаха. У переносному значенні цього слова ментор — це порадник, керівник, наставник молоді. У практиці роботи з обдарованими дітьми та молоддю ментор виконує обов'язки індивідуального керівника, який зайня­тий розвитком загальних чи спеціальних здібностей та загальним культурним рівнем свого вихованця. Потреба у таких взаємовідно­синах в обдарованих дітей особливо велика.

Менторів можна залучати до періодичної роботи з групою або окремими видатними учнями з метою розширення їхнього круго­зору. Вони можуть також систематично працювати з малою гру­пою або одним учнем над проектом протягом певного часу. Є дані

Розділ II

Персонологія

про те, що обдаровані діти, які працювали з ментором, досягли більшого, ніж їхні талановиті ровесники, в яких менторів не було. Крім того, ментор також забезпечує успішний перехід від навчан­ня до професійної кар'єри. Хороший ментор відкриває професійні секрети та допомагає встановити ділові зв'язки. Є декілька чин­ників, які ускладнюють встановлення менторства. По-перше, не­можливо підібрати пару «ментор-учень» лише адміністративно. Співпраця буде успішною лише у разі наявності психологічного контакту. По-друге, хороші спеціалісти у своїй галузі далеко не завжди вміють співпрацювати з дітьми і молоддю.

Однак, незважаючи на всі проблеми, менторство відповідає одній з дуже важливих потреб обдарованих — можливості подола­ти розрив між класною кімнатою або студентською аудиторією і навколишнім світом, брати участь у реальному житті, що є надзви­чайно важливим для їхньої самореалізації. Тому менторство мож­на вважати найперспективнішою формою навчання і виховання обдарованих дітей та молоді.

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості особис­тості, які є суб'єктивними умовами успішного виконання певного різновиду діяльності. Вони виявляються у швидкості, глибині та міцності оволодіння засобами і прийомами діяльності. Вони не то­тожні знанням, умінням, навичкам.

Здібності зумовлені як біологічними, так і соціальними чинника­ми. Біологічна природа здібностей проявляється у спадкових ана-томо-фізіологічних особливостях людини — задатках. Для ре­алізації задатків потрібне сприятливе природне (здорова еко­логічна атмосфера тощо) і соціальне (рівень культури, освіти, фінансові можливості, сімейні цінності тощо) оточення, а також індивідуальна праця людини.

Обдарованість — це інтегральний прояв здібностей, що забезпе­чує можливість досягнення вищих, порівняно з іншими людьми, результатів діяльності. Талант — це система якостей та власти­востей, які дають змогу досягати значних успіхів в оригінальному виконанні тієї чи іншої діяльності. Вищим ступенем творчих про­явів особистості, які мають важливе значення для життя суспільства, є геніальність.

Залежно від ступеня загальності виділяють загальні (вони пов'язані з успішним виконанням будь-якого виду діяльності) та спеціальні (вони пов'язані з успішним виконанням специфічного ви­ду діяльності) здібності.

Існують два види загальних здібностей: інтелектуальні (здібності до пізнання і розв'язання проблем, які визначають успішність будь-якої діяльності і складають основу інших здібнос­тей) та творчі, або креативність (здібності, які дають змогу успішно розв'язувати творчі завдання та виконувати творчу діяльність). Спеціальні здібності виявляються у таких спе­цифічних видах діяльності, як академічна, технічна, мистецька, моторна, соціальна, практична.

Обдарованість завжди унікальна, однак існують і спільні особ­ливості особистості обдарованих людей.

До обдарованих учнів і студентів застосовують специфічні за­соби навчання і виховання. Основними принципами їхнього навчан­ня є принципи індивідуального підходу і адекватності у підбиранні робочих навчально-виховних програм. Під час їхнього навчання за­стосовують стратегії прискорення і збагачення. Популярними мо­делями навчання обдарованих є модель «Вільний клас» та осо-бистісно-орієнтована модель. Ефективними технологіями навчан­ня обдарованих визнано технології «Найважчий перший крок», «Ущільнення навчальної програми» і «Навчальні контракти».

Для роботи з обдарованими дітьми та молоддю потрібні спеціально підготовлені педагоги, які мають бути наділені особли­вими якостями. Найперспективнішою формою навчання і вихован­ня обдарованих можна вважати менторство.

Список літератури

1. Гільбух Ю. 3. Розумово обдарована дитина. — К., 1993. — 84 с

2. Губенко О. В. Творчий інтелект: деякі особливості та методи ак-

тивізації у старшокласників // Обдарована дитина. — 1998. — № 1. - С 25-28.

3. Дружинин В. Н. Психология общих способностей. Изд. 2-е. — СПб:

Питер Ком, 1999. - 368 с.

4. Коваль Л. Г., Зверева І. Д. Соціально-педагогічна підтримка обдаро-

ваних дітей // Обдарована дитина. — 1998. — № 5-6. — С. 3-9.

Розділ II

5. Моляко В. О. Актуальні соціально-психологічні аспекти проблеми

обдарованості // Обдарована дитина. — 1998. — № 1. — С. 3-5. — № 2. - С 2-6. - № 3. - С. 2-5.

6. Пономарев Р. А. Креативный потенциал технически одаренной лич-

ности: природа, структура, критерии, развитие // Українська пси­хологія: сучасний потенціал. Т. II. — К., 1996. — С. 352-361.

7. Психология одаренности детей и подростков / Под ред. Н. С. Лей-

теса. — М.: Академия, 1996. — 416 с.

Розділ III

Особистість

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: