Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Поняття про пам’ять. Природа пам’яті. Теорії пам’яті.




Пам'ять - це психічний процес відображення досвіду людини шляхом засвоєння, збереження та подальшого відтворення обставин її життя та діяльності

Враження, що їх одержує людина, відображуючи об’єктивну дійсність через свої органи чуття чи у процесі розумової діяльності, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про об’єкти та явища, що сприймалися раніше.

У разі потреби набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності.

Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам’яттю.

Пам’ять є підгрунтям психічного життя людини. Завдяки пам’яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички. Пам’ять — неодмінна умова психічного розвитку людини.

Нові зрушення в її психіці завжди грунтуються на попередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих у пам’яті. Завдяки пам’яті зберігається цілісність “Я” особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам’яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі. Позбавлена пам’яті людина, зауважував І. Сєченов, постійно перебувала б у стані новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.

Теорії пам’яті

Теорія асоціанізму розкриває залежність утворення зв'язків від особливостей об'єкта й водночас недооцінює роль суб'єкта у вибірковому утворенні. Погляди асоціаністів щодо рефлекторних механізмів формування індивідуального досвіду дістали обґрунтування в теорії біхевіоризму. Біхевіористи трактували асоціації як елементи досвіду, засновані на функціональних зв'язках між операціями, що визначали результати навчання й поведінки суб'єкта.

На противагу асоціанізму теорія гештальтизму виходить із принципу цілісності відображувальної функції психіки, активної ролі свідомості в процесах пам'яті. Відповідно до цієї теорії головним у створенні зв'язків є організація матеріалу, яка й визначає аналогічну структуру слідів у мозку за принципом ізоморфізму, тобто подібності за формою.

Нейрофізіологічні дослідження з'ясовують перебіг нервового імпульсу й фізичні зміни в провідних шляхах (аксонах, синапсах та дендритах), що полегшують повторне проходження імпульсу знайомим шляхом. Теорія нейронних моделей ґрунтується на просторово-часовій структурі з відкритими групами нервових клітин, що моделюють об'єкт відображення, та реверберуючими колами циркуляції збудження різної складності як механізмів короткочасної и довгочасної пам'яті

Біохімічні теорії пов'язані з нейрофізіологічними, розкривають механізми пам'яті на клітинному рівні. Процес запам'ятовування прихильники цього напряму уявляють як двоступінчастий. На першому ступені після дії подразника виникає електрохімічна реакція, наслідки якої викликають короткочасні звороті зміни в клітинах - це і є фізіологічний механізм короткочасної пам'яті. На основі першої виникає друга стадія, більшої тривалості, яка зводиться в основному до біохімічної реакції, пов'язаної з утворенням нових білкових речовин - протеїнів як носіїв довгочасної пам'яті

Хімічні теорії розглядають механізми пам'яті як хімічні зміни в нервових клітинах під дією подразників.

Уявлення пам’яті

У результаті предметно-практичної, сенсорно-перцептивної і розумової діяльності в людини виникають суб'єктивні феномени - образи.

Образ - цілісне, інтегральне відображення дійсності, у якому одночасно представлені такі основні перцептивні категорії, як простір, час, рух, колір, форма.

Образ не є застиглою фотографією, увесь час він змінюється. Вторинним образом є уявлення.

Уявлення - відчуттєвий образ предмета, що на даний момент не діє на органи чуття, але діяв у минулому.

Виникнення уявлень має важливе значення для свідомого життя людини. Без них людина постійно була б підпорядкована впливу сприймання, її увага прикута до наявної ситуації, а предмети, впливаючи на рецептори, керували б поведінкою. Її думки і дії винятково зумовлювалися б буденними ситуаціями. Минуле, майбутнє не існувало б для неї, минуле назавжди зникло б, майбутнє було б закритим. Не стало б у людини внутрішнього життя.

Перехід від первинних образів до уявлень відбувається на основі механізму їх узагальнення і схематизації. В уявленні насамперед зберігаються найінформативніші ознаки об'єкта, які визначають його будову, форму.

За характером сенсорної організації розрізняють зорові, слухові, дотично-рухові, смакові та нюхові уявлення. Різні завдання діяльності актуалізують в уявленнях певні властивості предмета. У музиканта переважають слухові уявлення, художників - зорові, спортсменів - кінестетичні, дегустаторів - смакові та нюхові.

Найважливішими характеристиками уявлень є константність, вибірковість, яскравість-чіткість, контрольованість і узагальненість, протилежними - непостійність, невибірковість, блідість і фрагментарність. Константність уявлень - стійкість їх до найсуттєвіших властивостей. Основні властивості певного предмета виступають в уявленні на передній план і зберігають найбільшу сталість. Непостійність уявлень - на передній план уявлень виступають ті чи інші властивості предмета. Вибірковість уявлень - здатність пам'яті вилучати об'єкти з контексту та виявляти їх ізольовано. Людина може зосередитися на суттєвому і випустити з поля зору несуттєве. Невибірковість уявлень - нездатність пам'яті вилучати об'єкти з контексту. Людина не може зосередитися на суттєвому в уявленні. Узагальненість вторинних образів - втіленість в образах властивостей усього класу (категорії) предметів, характеристик певних типів людей. Фрагментарність уявлень - відсутність у вторинних образах цілісної системи властивостей певного типу пред­метів, часто найголовніших. Яскравість-чіткість уявлень - ступінь наближення вторинного образу до результату візуального відображення метричних, модальнісних та інтенсивнісних властивостей об'єкта. Блідість уявлень - віддаленість вторинного образу від метричних, модельних та інтенсивних характеристик предмета. Контрольованість уявлень - здатність людини до оперування ними, довільного їх формування й утримання у свідомості. Неконтрольована вторинність образів - нездатність суб'єкта утримувати у свідомості образи, керувати ними й довільно формувати.

Своєю наочністю і конкретністю уявлення подібні до образів, які виникають у безпосередньому сприйманні. У деяких людей уявлення за яскравістю та стійкістю наближаються до них. «Коли я викликаю в пам'яті предмети, які я бачив, то вони з'являються моєму погляду такими самими, як вони є насправді, з їх лініями, формами, кольором, запахом, звуками; я задихаюсь від запаху...», - стверджував французький письменник Е. Золя.

Найбільшої яскравості уявлення досягають, коли вони пов'язані з особливостями таланту людини, справою її життя. У художників - це зорові уявлення, у композиторів - слухові тощо. Так, Моцарт навіть найскладніший музичний твір міг схопити в думці одним поглядом, як прекрасну картину або красиву людину. Завдяки яскравим слуховим уявленням, внутрішньому слуху Бетховен, будучи глухим, створював велику музику. Французькому художнику К. Лорену досить було певний час роздивитися ландшафт, щоб, повернувшись до майстерні, з пам'яті писати прекрасні пейзажі. Ці феноменальні приклади не спростовують твердження, що уявлення поступаються сприйманням за яскравістю, стійкістю, повнотою.

Узагальнення уявлень є основою виникнення когнітивних карт - суб'єктивних уявлень про просторову організацію зовнішнього світу, просторові співвідношення між об'єктами. Вони стосуються пізнавальних процесів, пов'язаних із набуванням, репрезентацією і переробленням інформації, під час яких суб'єкт активно взаємодіє з елементами середовища.

Пізнавальні процеси відображають просторові співвідношення, репрезентовані на карті. Центральний компонент їх - інформація про розміщення. Ці співвідношення є основою орієнтації людини у просторі, що допомагає цілеспрямовано рухатися в ньому.

Сприяє запам'ятовуванню досвіду когнітивне кодування - серія психологічних трансформацій, за допомогою яких людина здобуває, зберігає, копіює, згадує, маніпулює інформацією про відносні положення й атрибути просторового середовища. Цей процес є суттєвим компонентом прийняття рішень у просторовій поведінці.

Поняття «когнітивна карта» близьке до поняття «схема» - результат організації минулого досвіду. Цю схематичну організацію поповнює нове знання. За довільного згадування певного минулого людина свідомо відновлює загальне ставлення до пов'язаного з ним епізоду, а потім, використовуючи весь досвід, починає реконструювати і конструювати специфічні деталі.

Уявлення пам'яті, когнітивні карти та схеми є вихідним матеріалом для пізнавальної діяльності людини.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных