Психологія навчання: предмет, задачі та змістовні характеристики

Психологія навчання – розділ педагогічної психології, що займається вивченням формування пізнавальної діяльності. Основою психології навчання є думка про те, що врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів повинно здійснюватися з орієнтировкою на той рівень, який може бути ними досягнутий завтра. При цьому навчання представляє собою не лише передачу знань, а й формування мотивації й особистості. Центральне місце в проблематиці психології навчання займає вивчення процесу освоєння знань. Цей процес вивчається у тісному зв’язку з використанням знань на практиці. Навчання впливає на розумовий розвиток учнів, може прискорити проходження відповідних етапів цього розвитку або навіть змінити форму їх послідовності. В той же час результат і процес навчальної діяльності, в свою чергу, залежать від досягнутого учнями рівня розвитку і оволодіння ним прийомами розумової діяльності. Дослідження показали, що при правильній організації навчання вдається прискорити формування цінних якостей психічної діяльності, наприклад, розвинути вже у молодших школярів прості форми уваги й пам’яті тощо. Ефективність засвоєння знань залежить також від відношення учня до навчальної діяльності, від його мотивації.

Існує три теорії психології навчання:

1) теорія зв’язку навчання і когнітивного розвитку Л.С. Виготського (згідно цієї теорії дорослі (батьки, вчителі) є своєрідними посередниками між дітьми і «інструментами» культури. Найбільш відома теоретична концепція Виготського – зона найближчого розвитку, згідно якої пізнання є в основному соціальною діяльністю);

2 ) теорія навчальної діяльності В.В. Давидова (поняття про спільну навчальну діяльність є одним з основних у теорії Давидова. В його працях проводиться чітка межа між поняттями «уміння вчитися» і «навчання»: «навчаємими називають тих учнів, яких легко вчити, - «уміючими навчатися» називають тих, хто здатен вчити себе сам.»;

3) теорія інтеріоризації П.Я. Гальперина. (ним розроблена теорія формування дитячого інтелекту. Процес переносу зовнішньої дії на внутрішню відбувається, за П.Я. Гальпериним, поетапно, проходячи строго відповідні стадії. На кожному з етапів відбувається переробка заданої дії за рядом параметрів. Тобто повноцінна дія (дія більш високого інтелектуального рівня) не може скластися без певної основи).

Проблема навчання, виховання і розвитку завжди була і буде в центрі досліджень. ЇЇ рішення слугує фундаментом для дидактики і методики навчання і виховання. Так, наприклад, визнання головної ролі навчання в розвитку природних задатків містилася вже у працях основоположника педагогіки Я.А. Коменського. У вітчизняній педагогіці вона знайшла відображення у працях К.Д. Ушинського, П.П. Булонського, Л.С. Виготського та ін. На різних історичних етапах вона змінювалася.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: