Специфіка врегулювання педагогічних конфліктів.

Мало знайдеться проблем між людьми або групами людей, які можна було б вирішити в одну мить.

Успішне вирішення конфліктів тому зазвичай включають цикл, що складається з визначення проблеми, її аналізу, дії по її вирішенню й оцінці результату. У будь-якої конкретної ситуації слід виявити джерело конфлікту до того, як зайнятися розробкою політики щодо їх вирішення.

Перш за все, треба з'ясувати, що сталося. У чому проблема? На цьому етапі важливо викласти факти, щоб всі погодилися з визначенням проблеми. Почуття і ціннісні оцінки повинні чітко відокремлюватися від фактів. І керівник має подати ідеальне рішення зі свого боку. фактів.

Потім запитаємо у всіх зацікавлених осіб: які почуття вони відчувають і що б хотіли побачити в якості ідеального рішення? Можливо кілька варіантів.

Коли конфлікт проаналізований, можна переходити до спільного в дусі співробітництва пошуку кроків, щоб привести всіх до примирення.

Конфлікти є деструктивні і конструктивні. Деструктивний - коли він не стосується важливих робочих проблем, розділяє колектив на групи і т.д.

Конструктивний конфлікт - коли відкривається гостра проблема, призводить до зіткнення з реальною проблемою і шляхами її вирішення, допомагає вдосконалюватися. (Можна порівняти: у суперечці народжується істина.)

При вирішенні конфліктів між вчителем та учнем необхідно крім аналізу причин конфлікту, враховувати віковий фактор

Поряд з діловими конфліктними ситуаціями "вчитель-учень" нерідкі протиріччя і особистісного характеру.

Як правило, вони виникають через виникнення у підлітка почуття дорослості і прагнення визнати себе таким, а з іншого боку, відсутністю у педагога підстав для визнання його рівним собі. І в разі невірної тактики педагога здатне привести до стійкої особистої взаємної неприязні і навіть ворожнечі.

Потрапляючи в конфліктну ситуацію вчитель може спрямовувати свою активність яких на те, щоб краще зрозуміти свого співрозмовника, або на регуляцію власного психологічного стану з метою погашення конфлікту або його профілактики. У першому випадку вирішення конфліктної ситуації досягається шляхом налагодження взаєморозуміння між людьми, усунення недомовок, неузгодженості. Втім проблема розуміння іншої людини досить складна.

Досвідчені педагоги знають, що слід сказати (відбір змісту в діалозі), як сказати (емоційний супровід розмови), коли сказати, щоб досягти мети зверненої до дитини мови (час і місце), при кому сказати і навіщо сказати (впевненість в результаті).

У спілкуванні педагога з учнями велике значення мають не тільки зміст мови, але і її тон, інтонація, міміка. Якщо при спілкуванні дорослих інтонація може нести до 40% інформації, то в процесі спілкування з дитиною вплив інтонації істотно збільшується. Принципово важливо вміти слухати і чути учня. Це не так легко зробити з ряду причин: по-перше, важко чекати від учня плавною і зв'язного мовлення, в силу чого дорослі часто переривають його, чим ще більше ускладнюють вислів ("Гаразд, все зрозуміло, йди!"). По-друге, вчителям часто колись вислухати учня, хоча у нього є потреба поговорити, а коли вчителю треба щось дізнатися, учень вже втратив інтерес до розмови.

Реально виникає конфлікт між педагогом і учнем можна проаналізувати на трьох рівнях:

- З точки зору об'єктивних особливостей організації навчально-виховного процесу в школі;

- З точки зору соціально-психологічних особливостей класу, педагогічного колективу, конкретних міжособистісних відносин учителя і учня;

- З точки зору вікових, статевих, індивідуально-психологічних особливостей його учасників.

Конфлікт може вважатися продуктивно дозволеним, якщо в наявності реальні об'єктивні і суб'єктивні зміни в умовах і організації всього освітнього процесу, у системі колективних норм і правил, у позитивних установках суб'єктів цього процесу по відношенню один до одного, в готовності до конструктивного поведінки в майбутніх конфліктах.

Реальний механізм встановлення нормальних відносин бачиться в зниженні кількості й розжарення конфліктів шляхом переведення їх у педагогічну ситуацію, коли не порушується взаємодія у педагогічному процесі, хоча така робота пов'язана з певними труднощами для вчителя.

У соціальній психології та педагогіці виділено п'ять типів відносин:

- Відносини диктату - сувора дисципліна, чіткі вимоги до порядку, до знань при офіційно-діловому спілкуванні;

- Відносини нейтралітету - вільне спілкування з учнями на інтелектуально - пізнавальному рівні, захопленість вчителя своїм предметом, ерудованість;

- Відносини опіки - турбота до нав'язливості, боязнь будь-якої самостійності, постійний контакт з батьками;

- Відносини конфронтації - прихована неприязнь до учнів, постійне невдоволення роботою з предмету; зневажливо діловий тон у спілкуванні;

- Відносини співробітництва - співучасть у всіх справах, інтерес один до одного, оптимізм і взаємна довіра в спілкуванні.

Говорити з дитиною набагато важче, ніж з дорослим; для цього треба вміти адекватно оцінювати за зовнішніми проявами його суперечливий внутрішній світ, передбачати його можливу відповідну емоційну реакцію на звернене до нього слово, його чутливість до фальші в спілкуванні з дорослими. Слово педагога знаходить переконливу силу впливу лише в тому випадку, якщо він добре знає учня, виявив до нього увагу, в чомусь допоміг йому, тобто встановив з ним відповідні відносини через спільну діяльність. Між тим початківці вчителі схильні вважати, що їхнє слово саме по собі повинно привести дитину до послуху і прийняття їх вимог і установок.

Для прийняття правильного рішення педагогові часто бракує часу та інформації, він бачить факт порушення ходу уроку, але йому важко зрозуміти, чим це викликано, що цьому передувало, що призводить до неправильного тлумачення вчинків. Підлітки, як правило, більш поінформовані про причини того, що відбувається зазвичай про це мовчать, а при спробі пояснити вчителю, внести ясність, той нерідко зупиняє їх ("Сам розберуся"). Вчителю важко прийняти нову інформацію, що суперечить сформованим у нього стереотипам, змінити ставлення до того, що трапилося і свою позицію.

Об'єктивними причинами виникнення конфліктів на уроці можуть бути: а) стомлення учнів; б) конфлікти на попередньому уроці; в) відповідальна контрольна робота; г) сварка на перерві, настрій вчителя; д) його вміння або невміння організувати роботу на уроці; е) стан здоров'я та особистісні якості.

Конфлікт часто виростає з прагнення вчителя затвердити свою педагогічну позицію, а також від протесту учня проти несправедливого покарання, неправильної оцінки його діяльності, вчинку. Правильно реагуючи на поведінку підлітка, педагог бере ситуацію під свій контроль і тим самим відновлює порядок. Поспішність в оцінках подій нерідко до помилок, викликає обурення в учнів несправедливістю, викликає до життя конфлікт.

Конфліктні ситуації на уроках, особливо у підліткових класах, більшістю визнаються типовими, закономірними. Для їх дозволу вчителю треба вміти організувати колективну навчальну діяльність учнів підліткового віку, підсилюючи ділову взаємозв'язок між ними; справа доходить до конфлікту, як правило, з учнем, погано успевающим, "важким" по поведінці. Не можна карати за поведінку поганими оцінками по предмету - це веде до затяжного особистісному конфлікту з учителем. Для того, щоб конфліктна ситуація була успішно подолана, вона повинна бути піддана психологічного аналізу. Його основною метою є створення достатньої інформаційної основи для прийняття психологічно обгрунтованого рішення в умовах виниклої ситуації. Кваплива реакція вчителя, як правило, викликає імпульсивний відповідь учня, призводить до обміну "словесними ударами", і ситуація стає конфліктною.

Психологічний аналіз також використовується для перемикання уваги з обурення вчинком учня на його особистість та її прояв в діяльності, вчинках, відносинах.

Суттєву допомогу соціальному педагогу може надати прогнозування відповідних реакцій і дій учнів у конфліктних ситуаціях. На це вказували багато педагогів-дослідники (Б. С. Гершунский, В. І. Загвязінскій, М. М. Лобанова, М. І. Поташник, М. М. Рибакова, Л. Ф. Спірін та ін.) Так, М. М. Поташник рекомендує або вимушено примірятися, пристосовуватися до ситуації, або свідомо і цілеспрямовано впливати на неї, тобто творити нове.

М. М. Рибакова пропонує враховувати відповідні реакції учнів у конфліктних ситуацій наступним чином:

- Опис ситуації, що виникла, конфлікту, вчинку (учасники, причина та місце виникнення, діяльність учасників і т.д.);

- Вікові та індивідуальні особливості учасників конфліктної ситуації;

- Ситуація очима учня і вчителя;

- Особистісна позиція вчителя у виниклій ситуації, реальні цілі вчителя при взаємодії з учнем;

- Нова інформація про учнів, які опинилися в ситуації;

- Варіанти погашення, попередження і вирішення ситуації, коригування поведінки учнів;

- Вибір засобів і прийомів педагогічного впливу і визначення конкретних учасників реалізації поставлених цілей в даний час і на перспективу.

З літератури відомо, що вирішення конфліктної ситуації доцільно здійснювати за таким алгоритмом:

- Аналіз даних про ситуації, виявлення головних і супутніх протиріч, постановка виховної мети, виділення ієрархії завдань, визначення дій;

- Визначення засобів та шляхів вирішення ситуації з урахуванням можливих наслідків на основі аналізу взаємодій вихователь - учень, родина - учень, учень - колектив класу;

- Планування ходу педагогічного впливу з урахуванням можливих відповідних дій учнів, батьків, інших учасників ситуації;

- Аналіз результатів;

- Коректування результатів педагогічного впливу;

- Самооцінка класного керівника, мобілізація ним своїх духовних і розумових сил.

Основною умовою дозволу конструктивного конфлікту психологи вважають відкрите й ефективне спілкування конфліктуючих сторін, яке може приймати різні форми:

- Висловлювання, що передають те, як людина зрозуміла слова і дії, і прагнення отримати підтвердження того, що він зрозумів їх правильно;

- Відкриті і особистісно забарвлені висловлювання, що стосуються стану, почуттів і намірів;

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: