Список використаної та рекомендованої літератури. 2. Гегель Г.В.Ф. Философия религии

1. Бубер М. Два образа веры. – М., 1995.

2. Гегель Г.В.Ф. Философия религии. В 2-х т. – М., 1976.

3. Грановская Р.М. Психология веры. – СПб.: Издательство «Речь», 2004. – 576 с.

4. Москалець В.П. Психологія релігії. – К.: Академвидав, 2004. – 240 с.

5. Ничипоров Б.В. Введение в христианскую психологию. – М., 1994.

6. Смирнова Е.Т. Введение в религиозную психологию: Учеб.пособие. – Самара, 2003. – 160с.

7. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.

8. Шеховцова Л.Ф., Зенько Ю.М. Элементы православной психологии. – СПб., 2005. – 252 с.

9. Юнг К.Г. Бог и бессознательное. – М., 1998.

10. Юнг К.Г. Проблемы души нашего времени. – М., 1994.

11. Яблоков И.Н. Психология религии // Теоретическая и прикладная социальная психология. – М., 1988.

Тема 5

ВІРА І СВІТОГЛЯД

Ø Поняття Світогляду та Моделі Світу. Потреби. Мотиви. Мотиви різного рівня узагальнення. Переживання. Воля.

Ø Функції та структура Моделі Світу. Елементи моделі світу. Функція стабілізації діяльності, звільнення від постійного контролю, мінімізація зусиль. Динаміка процесів в моделі світу. Уявлення про себе в моделі світу.

Ø Зміна сенсу життя під впливом віри. Розуміння сенсу життя. Ідеали. Самоповага. Психологічний захист. Процес трансценденції. Створення цінностей. Зміна рівня домагань.

Ø Вплив індивідуальних особливостей на модель світу.

o Віра і нормалізація психіки після кризи.

o Гендерні особливості моделі світу. Вроджені якості жінки. Роль несвідомого в поведінці жінки. Чутливість жінки. Чоловіча усвідомлюваність цілей. Контекстна залежність чоловіків. Відмінності цінностей і установок.

o Вплив темпераменту на динаміку моделі світу. Динамічні характеристики емоцій різних типів темпераменту. Сприймання часу і організація уваги. Працездатність. Самооцінка. Форми психологічного захисту.

o Вікова динаміка моделі світу. Поняття кризи. Духовна смерть.

o Роль акцентуацій в порушеннях моделі світу.

o Руйнування старої і побудова нової моделі світу. Психологічні особливості руйнування старої моделі світу. Способи побудови нової моделі світу.

o Національні особливості моделі світу. Егоцентризм. Патріотизм. Етнічні стереотипи. Національний характер.

Ціль: показати потреби людини у зовнішніх і внутрішніх опорах і визначити ті, які людина набуває у вірі.

Для чого людина живе? До чого прагне? З позиції психолога, ключову роль у вирішені цих питань відіграє деякий психологічний конструкт, в якому зосереджені накопичені людиною до даного моменту уявлення про світ і себе – Модель світу. Її вплив на самопочуття і поведінку людини визначаються синтезом особистого досвіду і історичних традицій її середовища. Вона інтегрує людину як особистість і служить їй універсальним персональним інструментом необхідним при орієнтації і вирішення всіх життєвих задач.

Все, що складає модель світу (далі МС), всі уявлення людини про оточуюче середовище, колись були для неї чимось новим. Адже людина наповнюється знаннями не пасивно, у людині цей процес вибірковий, їй завжди легше сприймати щось знайоме, ніж щось нове. Засвоєння нового вимагає зусиль, а без них людина готова правильно сприймати тільки щось, вже хоч певною мірою організоване за законами її внутрішнього світу.

Щось абсолютно нове людина сприймає як абсурдне. Нове лякає. Страх і визначає для кожної людини особистий поріг терпимості до незвичайного, за яким постає розгубленість і безпорадність, змінюється режим роботи МС, структура МС починає змінюватися. В результаті людина боїться сприймати щось нове, інформація зменшується, сприймаючий світ спрощується і бідніє його відображення. Однак цей процес спрощення має свій позитивний сенс: оскільки людина приблизно інформована з чим вона може зіткнутися, це дозволяє цілеспрямовано планувати свою д-сть.

Виникнення почуття тривоги пов’язане з занепокоєнням, що якщо дозволити новому ввійти в життя, то світ вже не буде попереднім і до нього не пристосуєшся. Виникають переживання, подібні до того, що відчувають при зазиранні в “прірву”.

Кожна психологічна діяльність розгортається в певній послідовності. Починається вона з наміру, мотиву, які потім перетворюються в певну програму діяльності. Саме мотив визначає появу цілі як образу чогось бажаного. Людина здатна будувати уявлення про світ, яке складається ніби з окремих предметів тільки завдяки механізму формування образів.

Модель світу як і будь-яка система складається з елементів.

Все починається з потреби. Вона характеризується наявністю емоційного забарвлення і слабким зв’язком з усвідомленими цілями людини. Задоволення домінуючої потреби супрововджується розрядкою нервово-псих. напруги і створює передумови для задоволення інших потреб.

Пізнавальний інтерес, на відміну від інтересу потреб, не згасає відразу при задоволенні, тобто насичення не спостерігається. Навпаки, він може закріпитися, стати більш глибоким і породити нові інтереси, які відповідають більш високому рівню пізнавальної діяльності.

Для того, щоб потреба перетворилася в мотив, потрібний конкретний предмет, на що може бути спрямована діяльність. Мотив є ведучим компонентом МС. Мотив – це прагнення до дії, спрямоване на досягнення мети.

Наприклад, очікування першого кохання, мрії про нього не завжди переходять в мотив (усвідомлену потребу). Для цього повинен з’явитися більш-менш підходячий “предмет”.

Тільки за таких умов, мотив може стимулювати до задоволення тих чи інших потреб.

Ключова роль мотивів в МС проявляється не тільки їх участю в побудженні до діяльності, але і тим, що вони включають мислит. процес, відбувається аналіз ситуації (тобто діяльність розгортається в ідеальному плані). Тим самим не тільки наші вчинки, але і думки спричинені мотивами. Поки людина не розуміє своїх бажань, вона не встані на них вплинути, а відповідно змінити напрямок своїх думок і тієї поведінки, яка керується цими думками. Думка людини керує її діями. Якщо вона так думає, тоі діє відповідно. Будь-яка думка, навіть таємна, певною мірою може матеріалізуватися і створити нову реальність.

Провідну роль в мотивації людини відіграють емоції. Тільки будучи емоційно забарвленим, об’єкт набуває для людини особистої цінності.

Таким чином, цінності у психіці представлені у вигляді понять, які історично або особистісно наділені здатністю продукувати різноманітні почуття, спонукаючи до дії.

Емоції виконують 2 основні функції:

- запускаючу (в напрямку емоційно-незначної цілі мотивація не розвертається);

- контролюючу (в момент досягнення результату задоволення потреби емоція змінює знак – з негативного на позитивний).

Коли отримання позитивних емоцій в майбутньому вступає в протиріччя з отриманням негативних емоцій в теперішньому, потребуються вольові зусилля.

Воля розуміється як здатність переборювати свої первинні потреби і нижчі цілі, підчиняючи свою діяльність вищим цілям.

Завдяки волі людина переключається на стратегічні цілі, які мають віддалену результативність.

Таким чином, тільки коли людина усвідомлює свої потреби, вона формує образ бажаного майбутнього, і маючи його перед собою як ціль, відповідно орієнтує свої дії.

Так чи інакше, але сприймаючи події зовнішнього середовища і впорядковуючи їх в своїй МС, людина знаходить їм місце в залежності від системи власних цінностей. Саме оціночні моиенти впорядковують дійсність, вносячи в неї осмисленість. При цьому факти співвідносяться не з істиною, а з власними уявленнями про ідеал, наявними бажаннями і соціальними нормами. Власні цінності визначають вибір інформації структурами МС, її переробку, і поглинання інформації, яка не протирічить раніше засвоєній ієрархії.

Вияснивши основні елементи МС, розглянемо її структуру.

Структура має форму піраміди. У відповідності з властивостями ієрархії, мотиви, які займають місце в системі, на різних її поверхах, по-різному (в свою чергу) впливають на поведінку людини. Однак, у різних осіб на вершині можуть бути мотиви різного рівня узагалнення. Причому, чим узагальненішими є мотиви на вершині, тим стійкішою є психіка.

На вершині можуть знаходитись мотиви різних масштабів – спрямовані на себе, на інших людей, на справу. Якщо на вершині мотивив, спрямовані на себе, то, як правило, біля вершини – цінність життя, а на найнижчих – короткочасні і нестійкі.

Вищий рівень ієрархії виконує роль лідера. А це означає, що якщо змінилася ведуча життєва ціль або втратив силу найважливіший мотив поведінки – перебудовуються всі нижчі рівні. Саме мотиви, цілі, установки верхнього рівня визначають специфіку сприймання, неповторність особистості, риси характеру і її моральну стійкість.

Коли на верхньому рівні МС знаходиться така цінність, як сенс власного життя, то, з одного боку, це має позитивний вплив на стійкість поведінки людини і її задоволеністю власною долею, але з іншого, - великими проблемами в ситуації втрати попереднього сенсу життя. Якщо на вершині – власне житя, то втрата його сенсу, рівнозначна смерті. Тоді людина втрачає розуміння того, для чого вона живе, не здатна оцінити свої можливості і вистояти в житті.

Стійкість психіки радикально збільшується, коли на вершині знаходиться щось більш глобальне, ніж сама людина.

Ієрархія (структура) – система супідрядності.

Яка причина примушує підчиняти елементи в МС?

Перш за все, усвідомлення кінця життя.

Кожний розуміє, що в нього є певний час, відведений для здійснення його планів, і знання цього кінця впливає на його ставлення до своїх проектів. Страх перед смертю породжує тривогу: чи зможе людина завершити свої життєві плани?

Страх підсилюється бажанням встигнути зробити щось особистісно важливе у відведений термін: закінчити навчання, будинок, який потрібно добудувати, дітей виростити. Усвідомлення цього фундаментального обмеження спонукає психіку зважувати різні цілі і цінності, і відповідно до них, організовувати послідовність їх реалізації, що і веде до осмисленого життя.

Врахування свого життєвого ресурсу змушує людину не тільки структурувати мотиви, цінності, але і перебудовувати цю структуру при хворобі або іншій екстримальній ситуації. Чим менший цей ресурс, тим швидше вирішуються задачі.

В міру розвитку і пізнання світ постає перед людиною все більш складним, стає більше понять і відповідно збільшується кількість зв’язків. Ускладнення МС має 2 наслідки:

- це дає можливість легше пізнавати і інтерпретувати зовнішні події і менш небезпечними стають нові ситуації;

- з іншого боку, ускладнення МС має свій оптимум. Відчуття надмірної складності призводить до росту турбот і незадоволеності. В книзі Еклезіаста сказано, що зайва мудрість примножує скорботу.

В МС можна виділити 2 частини:

1 – акумулює інформацію про цінності і традиції людського суспільства;

2 – більшою мірою спирається на власний досвід особистості.

Перша – загальнолюдська частина – забезпечує наявність єдиної інформативної бази, яка сприяє взаєморозумінню людей. Це часто залежить від виховання. Накопичений досвід, який передається від покоління до покоління, підтримується в людині за допомогою внутрішнього діалогу. Всі наші мрії і роздуми – це форма внутрішнього діалогу типу: “ З одного боку… З другого боку…” Однак діалог передбачає співбесідника. Психіка розділяється на дві частини. Внутрішній діалог – це безперервний активний процес, який включає в себе оцінку ситуації, можливої поведінки і так далі.

Загальноприйнятні цінності і норми допомагають людині швидко, практично автоматично, прийняти рішення, економлячи інтелектуальні ресурси. Суспільство створило для цього ідеальні шаблони. Якби людина постійно критично оцінювала суспільні норми, то неминуче вступила б у конфлікт з самим оточенням.

Прагнення людини до душевної рівноваги і гармонії з оточуючими змушує людину погоджувати свої дії з загально прийнятими нормами, і це робить її поведінку послідовною і несуперечливою.

Проте, загальні в даному суспільстві норми, відображені в МС його представників, можуть відрізнятися від норм іншого суспільства. Обмеженість сприймання, уявлення, коли людина зустрічається з пр-ками іншої культури, приводить до культурного шоку. Це і є результатом відмінностей в способі інтерпретації подій, відмінностей їх МС. Ще Вольтер відмічав, що “кожна людина є творінням часу і суспільства, в якому вона живе”.

Крім загальнолюдської частини МС, існує ще індивідуальна частина. Людина вибірково сприймає навколишнє середовище. З цієї точки зору, індивідуальність – не тільки результат, але і творець власного розвитку. Проявляється вона, перш за все, в субординації мотивів (“для вас важливіше те, а для мене – те”). Саме це і формує особистісні норми.

Саме індивідуальні, особистісні переживання і цінності формують внутрішні стандарти поведінки людини, які можуть істотно відрізнятися від поглядів інших людей (які живуть поряд) і відповідно, породжувати непорозуміння.

Людина не може очікувати розуміння від інших людей, якщо та не може вжитися в її переживання. Відповідно не виникає умов взаєморозуміння, участі в житті один одного.

При схожості МС відбувається ніби обмін перспективами (оскільки “він живе в мому світі”). В цьому процесі людина приймає ролі і установки іншої людини, її світ. Це створює передумови для уявлення про спільне майбутнє.

Спілкування може бути не лише реальним, але й ідеальним.

Люди, які мають далекі від нашого світосприймання уявлення, взагалі не тільки нам незрозумілі (“те, що він говорить, в мене не вкладається в голові!”), але й (це дуже важливо!) часто взагалі нами не сприймаються, не помічаються і навіть заперечуються як такі.

В цьому випадку для духовної взаємодії і зближення ефективним є поетапне просування, коли людина може порівнювати себе з кимось не дуже від неї відмінним, гідність якого дозволяє до нього дотягнутися.

Таким чином, виділимо основні елементи психіки, які входять в структуру МС і впливаючи на які людина може ефективно змінювати і переборювати МС:

- потреби. Чому людина робить це?

- емоції. Які почуття керують людиною?

- мотив

- установка

- ціль

- ідеал. В ім’я чого людина живе і діє?

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: