Первісні форми релігії.

Первісний лад склався приблизно 40 тис. років тому і пройшов три основні стадії розвитку: ранній матріархат, пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожній з них відповідала форма релігії, яка відображала особливості світосприйняття людей у конкретних умовах: ранньому матріархату — тотемізм, пізньому — землеробський культ, патріархату — шаманізм. Усі ці форми не поширювалися поза родом чи племенем, тому їх називали родоплемінни­ми віруваннями. До ранніх форм релігійних вірувань нале­жать також магія, фетишизм і анімізм, які виникли в період формування родового ладу (від 100 до 40 000 років тому). Магія (гр. тадеіа — чаклунство) — віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне — фе­тишів, духів тощо шляхом чаклунського дійства. Наприклад, мисливці деяких північноамериканських індійських племен ще в XIX ст. перед початком полюван­ня на бізонів виконували ритуальний танець, вважаючи, що завдяки цьому їм пощастить заманити бізонів до стійбищ і забезпечити вдале полювання.В уяві людей магія посилювала їх вплив на природу. Тоді вважалося, що людина може вплинути на природу не лише своєю працею (природні рухи), а й особливими сим­волічними діями — обрядами (надприродний шлях).Магію поділяють (з урахуванням її мети) на такі ос­новні види: виробничу, лікувальну, застережну, військову, метеорологічну (магія погоди) та ін. Найпоширенішою бу­ла виробнича магія, яка, у свою чергу, мала кілька відга­лужень: мисливська, риболовецька, будівельна тощо. З розвитком суспільства з'являються нові різновиди вироб­ничої магії: землеробська, скотарська, гончарська, ко­вальська, навчальна, спортивна.Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово "табу" запозичене з мов жителів Гаванських островів і означає заборону будь-що робити, аби не накли­кати на себе біди. Магія дійшла до наших днів як елемент сучасної релігії (віра в надприродну силу обрядів) в са­мостійній формі (гадання на картах тощо). Фетишизм (порт. Шісо — зачарована річ) — віра в існу­вання у матеріальних об'єктів надприродних властивос­тей. Фетишами називають предмети, яким віруючі припи­сують надприродні якості. Порівняно з магією фетишизм кладнішою формою релігії. Якщо магія посилювала Ілив на природу, то фетишизм наділяв неабиякими вла-гивостями матеріальні об'єкти. До реальної корисності Дметів додавали надприродні властивості бути ічниками й заступниками людей. У фетишизмі в за-зковій формі з'являється ідея Бога. сучасних релігіях фетишизм зберігся у вигляді поння священним предметам (хрести, ікони, мощі) та у в талісмани й амулети. Талісман, на думку забобонних:и, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя. фетишами є, наприклад, іконки, ладанки, кулоюники, іграшки, "щасливі" квитки. Анімізм (лат. апіта — душа) — віра в існування в тілі лю­дини її двійника — душі, від якої залежать життя особи, її фізіологічний і психологічний стан.

Анімізм бере початок з приписування якостей двій­ників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. З часом до анімізму ввійшли уяв­лення про двійників матеріальних процесів: хвороби, війни, ковальської справи та ін. У слов'ян для визначення двійників застосовували два терміни: менш могутніх називали душами, могутніших — духами. Отже, анімізм — віра в існування душ і духів. При­кладом анімізму є деякі релігійні уявлення ескімосів Грен­ландії (XIX ст.), які вважали, що надприродні двійники були у кожної людини, дерева, струмка, звіра. Коли вми­рала людина, їй у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійни­кам людських тіл у країні мертвих. В анімізмі здійснюється подальше роздвоєння світу: світ реальних об'єктів нібито доповнюється світом духов­ної сутності. У багатьох народів головними двійниками бу­ли душі померлих родичів. Тому первісний анімізм ще на­зивають культом предків. У початковому анімізмі двійни­ки уявлялися як інше тіло, невидиме і невідчутне. У бага­тьох народів побутувала думка, що за деяких обставин двійника можна побачити, почути, відчути: уві сні — як відображення, у воді — як тінь. На цій стадії розвитку релігії не існувало уявлення про безтілесну душу, двійни­ки мислились як інша плоть, що має всі речові характе­ристики: форму, об'єм, вагу, колір, запах. Наприклад, гренландці вважали, що душі людей мають такі форми, як і їх тіла. Оскільки люди уві сні "бачили" й душі померлих, ви­никло уявлення про безсмертя двійників, яке переросло в уявлення про потойбічне життя. Первісні анімісти вважали, що країна мертвих розташована не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ уявлялось їм звичай­ним продовженням реального життя. Так, за уявою індійиів-алконгінів, душа мисливця у країні мертвих га­няється за душами лося і бобра. В окремих народів існува­ло уявлення про переселення душ у нові тіла. У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, без­смертні душі — все це є ускладненим анімізмом. Са­мостійно анімізм живе у вірі в привиди і спіритизмі (віра Загальна характеристика релігій світу 43 можливість спілкування з душею померлого за допомо­гою блюдця, що крутиться) Анімалізм, зоолатрія (лат. апітаї — тварина; гр. гоп — тварина, Іаігеіа — служіння) — сукупність магічних обрядів і вірувань, в основі яких — уявлення про тварин, рослин — покровителів роду. Сформувався він в уявленнях про залежність буття ро­ду загалом та осіб, що до нього належали, від магічної си­ли певних тварин і рослин, з якими людина прагнула бу­ти у найкращих стосунках. Інколи виражався в уявленнях про вище буття богів, які керували конкретними тварина­ми, рослинами. Його походження пов'язують з трансфор­мацією тотемічних вірувань. Залишки збереглися у вигляді тваринних атрибутів політеїстичних та монотеїстичних богів (зображення Святого Духа у вигляді голуба). Аніматизм (лат. апітаШз — уособлений, оживлений) — перенесення психічних властивостей людей на природу, ставлення до неї як до живої істоти. Головна особливість його в тому, що всі предмети при­роди уявлялися наділеними людськими рисами.

Намагання олюднити (наділити людськими рисами) усі елементи довкілля дають підстави стверджувати антро-поморфічність давніх вірувань. Тотемізм (індіан. от-отем — його рід) — віра в надпри­родну спорідненість груп людей (роду, племені) з певни­ми видами тварин, рослин. Тотемами називають тварин, яких первісні люди вва­жали своїми надприродними родичами. У тотемах вони вбачали покровителів роду й племені, захисників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Тому свої родові колективи первісні люди називали іменами тотемних тва­рин. Наприклад, родові колективи північноамериканських індійців з племені журавля у XVII ст. мали назви журавля, сома, гагари, ведмедя. А в Австралії наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на запитання європейців "Хто ти та­кий?" — абориген відповідав: "Я — кенгуру" або "Я — ли­чинка комахи". Такими відповідями вони начебто підтри­мували свій кровний зв'язок з тотемами. Спочатку тотемами вважали тільки тварин, які були об'єктом полювання. Пізніше (із збільшенням кількості людських колективів) поклоніння поширилося на решту тварин, а в окремих народів — і на рослини й природні чинники. Наприклад, в австралійців тотемами були соба­ка Дінго, водяна лілея, оливкове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ, сонце. Появі тотемізму сприяли виникнення родового ладу і полювання як основний вид трудової діяльності. Водночас із формуванням родового ладу з'явилася й залежність кож­ного члена суспільства від колективу родичів, від яких первісна людина могла отримувати допомогу і заступ­ництво. А в умовах, коли полювання було основним видом трудової діяльності, людина дуже відчувала свою за­лежність від тварин. Ця залежність —^особливість ранньо­го матріархату, втілена в тотемізмі. Його характеризують дві головні риси. Перша — поклоніння не тотемічним ду­хам, а двійникам тотемів. Воно виявлялося через молитви (прохання), танці, табу, жертвопринесення, виготовлення зображень тотемів, спеціальні тотемні свята. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тотему — прагнення ззовні бути схожим на нього. Так, окремі жи­телі Африки, намагаючись бути схожими на антилопу-зе-бру, вибивали собі нижні зуби. Друга риса — дозвіл убива­ти і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних обрядів, щоб не нашкодити тотемному духові. Так, індійці-шевенези (Канада) ще на початку XX ст. ста­вили перед мордою забитого родича-оленя посуд з їжею, танцювали мисливський танець, просили вибачення і ба­жали щастя духові оленя в країні мертвих. Тотемізм — елемент усіх сучасних релігій. Особливо відчутний його вплив в індуїзмі, де багатьох тварин вша­новують як священних. Найпочесніше місце серед них посідає корова. Сліди тотемізму простежуються й у хрис­тиянстві. Святий дух православні зображують у вигляді го­луба, а Христа часто називають "агнцем" (ангелом). В об­ряді ритуального з'їдання тотема втілене християнське таємне причащання, під час якого віруючі, споживаючи хліб і вино, з'їдають тіло і п'ють кров Бога. Землеробський культ — поклоніння двійникам чинників природи, які впливають на врожай. Типовий приклад — релігійні погляди індійців-іро-кезів, які жили на території нинішніх канадських міст Квебек і Монреаль. Ще в XIX ст. ірокези вшановували чо­тирьох головних духів: землі, бобів, кукурудзи і гарбуза. Ці духи, за 'їхніми уявленнями, були жінками. Духів кукуруд­зи, бобів і гарбуза міфологія ірокезів зображувала у вигляді трьох сестер, одягнених у листя відповідних рослин. Крім духів-жінок, вшановували також духів-чоловіків — сонця, дошу і вітру. Землеробський культ — явище Історичне. З розвитком матріархату (прибл. 8 тис. років тому) основним видом ви­робничої діяльності було мотичне землеробство, яким зай­малися жінки. Залежність землеробства від природи і керівна роль жінки — ось дві головні особливості, відоб­ражені в релігійних поглядах людей. Цю релігійну систему характеризують кілька рис: 1. Вшанування двійників природних, факторів, які в уяві людей впливали на врожай. Наприклад, багато народів (ва-вилоняни, єгиптяни та ін.) гадали, що на врожай вплива­ють місяць і планети, тому поклонялися також духам цих об'єктів. 2. Головна роль жінки в релігії. Землеробський культ — своєрідне жіноче вірування. Це виявилося у тому, що най­головніших духів зображали у вигляді духів жіночого роду, а найважливіші релігійні обряди виконували жінки. У де­яких народів дозволяли важливі обряди виконувати й чо­ловікам, але за умови, що вони видаватимуть себе за жінок. 3. Людське жертвопринесення як система. Не розуміючи суті землеробських процесів, люди вважали врожай вдячністю духів за пожертвування, тому намагалися свої дари духам зробити дорожчими, ціннішими. Так виникла ідея необхідності людського жертвопринесення. 4. Ідеї смерті та воскресіння деяких духів. Спостерігаю­чи за зерном, люди помітили, що після "поховання" воно воскресає. Так зародилося уявлення, нібито деякі духи мо­жуть тимчасово померти, щоб потім воскреснути.

5. Переселення країни мертвих із землі на небо. Багато 'лаг і прикрощів землеробам посилало небо: світло, теп, дощ, вітер, сніг, град. Це породило уявлення про те, бито духи живуть на небі. За аналогією і країну мертвих їреселили із землі на небо. Саме тоді вперше постала ідея зо життя душ мертвих у царстві небесному. Землеробський культ широко представлений у сучас релігіях. Серед християнських святих є покровитель еробства (Георгій), повелитель дощу і грому (Ілля->ок). Від ідеї жіночого духу землі бере початок уявлен-Богородицю: віруючі в селі називали її покрови-з хлібів. Із землеробського культу прийшли в хрис-Іство свята Різдва Христового (в минулому — свято на родження духу сонця) і Пасхи (в минулому свято вос­кресіння духу зерна). Шаманізм (евенк, шаман — знахар) — віра в можливість спілкування служителів культу (шаманів) з духами. Якути ще в XIX ст. вважали, що людину може виліку­вати тільки шаман. Процедура його лікування складалася із заклинань, пісень, танців, звернень до духів. Якщо після такого "лікування" людина перемагала хворобу, слава приписувалася шаману, а якщо помирала, винним оголо­шувався злий дух, що вкрав душу хворого. Шаманізм теж є породженням певних історичних умов. Приблизно 6 тис. років тому розпочався перехід до патріархату. Основними видами виробничої діяльності стали скотарство і землеробство. Займалися цією працею чоловіки, оскільки вони володіли мисливським знаряд­дям. Головна роль чоловіка в господарському житті зумо­вила його пріоритет і в господарському управлінні. Здатність утримувати людей, які нічого не виробляють, і керівна роль чоловіка в суспільстві були втілені в ша- манізмі.

Шаманізм характеризують: 1. Поява професійних служителів культу. Вперше в історії релігії виникла група людей, які засоби для існуван­ня значною мірою або повністю здобували за рахунок ви­конання релігійних обрядів. Хоча в особі шаманів заявило про себе духовенство, церкви ще не було. Шамани не ма­ли власної організації, а діяли в межах родоплемінної, підкоряючись ватажкам роду і племені. 2. Виокремлення головного об'єкта релігійного по­клоніння — шаманських духів. З погляду тогочасних людей, ці духи служили шаманові, виконували його волю, допо­магали пізнавати таємниці, билися зі злими духами. 3. Головна роль чоловіка в релігії. Кількість духів-жінок різко зменшилася, їх витіснили на задній план духи-чо-ловіки. Серед професійних служителів культу були й жінки, але з поглибленням процесу розпаду родового ладу їх ставало менше. 4. Використання істеричних нападів як засобів виконан­ня релігійних обрядів. У багатьох народів шамани входили в екстаз і доводили себе до нападів, що призводило до нер­вових захворювань. Дуже часто саме нервовохворі ставали шаманами через свою незвичайність і обмежену здатність до суспільне корисної праці. 5. Використання оманливих дій як засобів виконання релігійних обрядів. Релігія виникла без будь-якого обману. І лише на стадії шаманізму до несвідомого одурманення додався свідомий обман, який став водночас і засобом відправлення релігійних обрядів, і однією з додаткових причин збереження релігійності. Деякі народи Азії, Авст­ралії та Америки, які й тепер зберігають залишки первісного суспільства, перебувають під впливом ша­манізму. Елементи шаманізму існують в усіх сучасних релігіях. Це і професійна каста служителів культу, і уявлення про те, шо священики перебувають в особливих відносинах із світом духів, і те, що головні представники надприродно­го світу — чоловічої статі. До цих елементів належить й ек­зальтація, властива окремим сучасним релігіям. В Європі первісними віруваннями почали займатися недавно (з початком великої економічної революції), оскільки з 6 ст. в Європі основною релігією стало християнство, зацікавлення такими питаннями могло бути назване єрессю.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: