Священні тексти Вед. Шруті та смріті. Бхагавадгіта.

Індійська література має довгу і багату історію. Головні літературні віяння мають північне санскритське або південне тамільське походження. Класична література Індії написана на санскриті. Ці літературні роботи - головним чином релігійні поеми, епопеї і відносяться приблизно до ведичної періоду (1500 до н.е. - 200 до н.е.). Санскритські література особливо розвивалася починаючи з приблизно 200 до н.е. до 1100 нашої ери.Індуси визнають два види авторитетної релігійної літератури. Перший - шруті («почуте»), вважається або вічним і самосущім, або виявленим внаслідок божественного одкровення. Другий - смріті («спогад»), сприймається література, створена людиною, і володіє меншим авторитетом. Ведична література включає в себе всі шруті і деякі смріті.Індуїстська традиція приписує ведам божественне походження. У них відбите священне знання, яке давні провидці-ріші знайшли внутрішнім, інтуїтивним прозрінням, Їх називали також каві ("мудрець", "поет") і віпра ("поет", "натхненний", "трепетний"). Уважається, що ріші не створювали гімни самі, а лише втілювали в слова ту істину, яка була виявлена їм богами. Робили вони це за допомогою богині мовлення Вач. Відомі чотири веди: Рігведа (веда гімнів), Самоведа (веда наспівів, священних мелодій), Яджурведа (веда жертвопринесень) і Атхарваведа (веда магічних заклинань). Вони називаються також самхитами – збірниками.Веди розрізнялися між собою за багатьма ознаками: за складом, обсягом, часом створення, за змістом й авторитетністю. Але для індуїстської традиції тієї пори, як, втім, і нинішньої, був і залишається головним організуючим стрижнем ритуал, тому веди витлумачуються насамперед у ритуальному ключі. Вони були пов'язані з ритуалом жертвопринесень і тому співвідносилися з діяльністю основних класів жерців. Рігведа – найдревніша і найавторитетніша серед вед..Її 1028 гімнів дають уявлення про релігію давніх аріїв.
Гімни Рігведи звернені до того або іншого божества. Вони починаються з його вихваляння, з перерахування його особливостей, доблесних заслуг і славних діянь. Божество возвеличується як захисник від усіляких лих і напастей, як податель багатства, сили й процвітання, здатний забезпечити багаточисленне чоловіче потомство, нев'януче здоров'я й довголіття. Жрець, який називався хотар, відав декламацією гімнів Рігведи: вимовляючи їх, він запрошував богів прийняти жертву. Удгатар був знавцем мелодій, яка супроводжувала гімни, і в такий спосіб знавцем Самоведи. Адхвар'ю здійснював необхідні ритуальні дії й шепотів при цьому жертовні формули Яджурведи.
Атхарваведа була пізніше внесна до канону і тому утримала титул "четвертої веди", оскільки була позв'язана не з жертвопринесеннями, а з домашніми ритуалами. Веди відкривають традицію шруті (буквально – "слухання"), тобто одкровення, знання, відкрите богами для присвячених, мудреців, провидців-ріші. Протягом багатьох століть веди передавалися усно від покоління до покоління й зберігалися в жрецьких родах. Жерці створили складну систему завчання й перевірки текстів, що виключала найменші погрішності. Тексти вед зберігалися в усній традиції навіть тоді, коли в Індії поширилася письменність. До традиції шруті належать, крім самих вед, інші тексти, які безпосередньо опираються на них і розвивають окремі їхні сторони.До кожної веда-самхіті примикають брахмани – тексти, які містять коментарі жерців-брахманів до ведійських ритуалів. Заключну частину брахман становлять араньяки – тексти, адресовані лісовим пустельникам. Вони є як би перехідним щаблем від брахман до упанішад – текстів етичного, філософського й ритуального характеру.Упанішади* завершили ведійську традицію.Вони так і називаються – веданта, що значить "кінець вед". Веди й звід священних текстів, який примикає до них, не відійшли в минуле і не втратили свого значення.Вони й зараз відіграють велику роль у духовному житті Індії й зберігають силу священного авторитету.

Бгаґавад-ґіта (санскр.означає на санскриті Богова пісня). Господь Крішна розповів її своєму другові та вічному слузі Арджуні, одному з п'яти братів-Пандавів, героїв епосу Махабгарати.Вісімнадцать розділів Бгаґавад-ґіти — частина Махабгарати і містять суть знання з історії Індії, опис природи Бога (Бгаґавана), природи душі (атми), природи часу (кали), природи дії (карми) і природи матеріального творіння (пракріті). 700 шлок (санскритських строф) Бгаґавад-ґіти було розказано за 45 хвилин. Їх було повідано за 3134 років^{[Джерело?]} до нашої ери на полі битви в 80-ти кілометрах від Делі в Індії. Це поле битви, яке називається Курукшетра, існує й понині. Інтригуюча передісторія, філософське підгрунтя і гостросюжетна розв`язка Курукшетрської битви детально описані в староіндійському епосі Махабхарата. У літературі сама Ґіта вважається центральною частиною цього великого епосу про історію людства, проте з релігійної точки зору Ґіта - це самостійний твір, вік якого, за даними самої Ґіти, значно перевищує звичні для сучасної наукової парадигми мірки, складаючи понад 2 мільйони років. Теологічно Ґіта входить у розряд Упанішад і називається Ґітопанішадою.Бгаґавад-ґіта — видатний філософський твір, який визнають майже всі філософські школи Індії. Усі видатні ачарії дали на неї свої коментарі. Серед них: Шрі Шанкарачар'я, Шрі Рамануджачарія, Шрі Мадгвачарія, Джіва Госвамі, Вішванатга Чакраварті, Бгактіведанта Свамі Прабгупада та інші.Приводом для Бгаґавад-ґіти була відмова від битви великого вояка й полководця Арджуни внаслідок ілюзії, яка тимчасово запанувала над ним. Тому Крішна дав йому досконалі настанови, які розсіяли його ілюзію й привели до безумовної перемоги Пандавів заради спокою та справедливості на Землі. Внутрішня ж причина полягала в тому, щоб дати можливість усім заблудлим душам у цьому матеріальному світі, почути просто від Бога, як звільнитися від ілюзії й повернутися до свого вихідного стану вічного, любовного відданого служіння Господу, та повернутись на Батьківщину — до духовного світу. Отже основна канва писання сконцентрована на необхідності посвяти себе Богові як вищої мети. За всю земну історію Ґіти було зроблене понад 600 перекладів і тлумачень цього священного тексту. Своїй нинішній популярності на Заході і в самій Індії Бгаґавад-ґіта зобов`язана перекладу і тлумаченню її видатним індійським релігійним діячем Бгактіведантою Свамі Прабгупадою (1896-1977) у дусі традиції бенґальського вайшнавізму (крішнаїзму), відродженого в середні віки Шрі Чайтаньєю (1486-1534).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: