Релігійні традиції давньої Індії: ведична, брахманізм, джайнізм.

Книги: Самаведа, Яджурведа, Рігведа та Атхарваведа.

В сучасній Індії джерелом мудрості вважаються «Веди» - збірники священних гімнів в честь арійських богів.

Ведична література дає нам уявлення про релігію древніх аріїв. Вони вважали, що Всесвіт складається з трьох світів: небо, повітря і земля. І боги, відповідно, ділилися на 3 групи.

На початку I тис. до н.е. на основі ведизма і вірувань доарійського населення виникає брахманізм. Згідно з ним лише брахмани могли виконувати релігійні обряди і вчити людей релігії. На зміну старим ведичним богам - Варуне, Індре, Сурье - приходять нові: Брахма вважається творцем світу, Вішну - його охоронцем, а Шива - руйнівником.

Одночасно виникає вчення про міграцію душ (сансара - «блукання», «переродження»), про «дхарме» - законі, моральному порядку і про «карму» - діяннях людини, що визначають його положення.

Починаючи з VI с. до н.е. в побут широко вводяться нові твори брахманістів - Сутри і Шастри - своєрідні трактати з різних галузей знань. З'являються збірники звичайного права, самий відомий з яких - «Закони Ману».

Термін «джайнізм» походить від слова «джайна» - переможець (мається на увазі переможець над кругообігом перероджень). Його фундатор Махавіра жив в VI с. до н.е. В основі вчення - шлях звільнення від сансари через дотримання «трьох скарбів» джайнізма - «правильне знання», «правильне бачення» і «правильна поведінка». Махавіра наказував своїм послідовникам аскетизм і ахімсу - неспричинення шкоди всім живим істотам, як умова порятунку душі.

Брахмани - частина індуїстських священних текстів шруті, коментарі до чотирьох Вед, в яких описується правильне виконання обрядів.Кожна із ведичних шкіл мала свої власні брахмани. Кількість цих текстів у період Махаджанамапад невідома. На сьогодні збереглося 19 повних брахман, дві з яких пов'язані з Рігведою, шість із Яджурведою, десять із Самаведою, одна із Атхарваведою. Крім цього існують фрагменти інших брахман.Брахмани дуже різняться за обсягом: від однієї сторінки до багатотомників.Брахмани мали велике значення в розвитку індійської думки та індуїстської філософії. Вони були попередниками Веданти, індійського права, астрономії, геометрії, лінгвістики, поняття карми, поділу життя людини на стадії: брахмачар'я, ґріхастха, санньяса. В деяких із Брахман є розділи, які можна віднести до Араньяк чи Упанішад.Мова, якими написані Брахмани, складає окремий етап ведичного санскриту, молодшого від санскриту Самхіт, але старшого від мови більшості сутр. Мову Брахман датують залізною добою, 9-им, 8-им, 7-им і подекуди 6-им століттям до початку нового літочислення. Історично це відповідає періоду становлення великих князівств Махаджанапади.

Брахманізм може розглядатися як рання стадія індуїзму, головний зміст якої складається в переході від ведійської міфології і політеїзму до ідеї єдиного бога-творця і потім — абстрактного абсолюту, основи і причини світу. Цей перехід починається вже в “Рігведі”. У деяких гімнах, особливо пізніх, виражається незадоволеність архаїчною космогонією, робляться спроби знайти єдиного творця світу, бога, що поєднує в собі властивості і функції всіх богів і разом з тим переважаючого їх. На цю роль у “Рігведі” висуваються різні фігури, найбільше чітко — богиня мови Вач, Вишвакарман (бог-ремісник, “Творець усього”) і якась космічна людина Пуруша. Останні, по суті справи, ототожнені і названі Першим зародком вселеної або самим всесвітом. Один з гімнів (X.21) визначає як причину світу Праджапаті (“Владика істот”), фігура якого стає центральною в брахманах, текстах, присвячених опису і тлумаченню ведійського ритуалу. У них Праджапаті уподібнюється Золотому зародку (Хіраньягарбха) всесвіту і розуміється як утілення космічного жертвопринесення, що поєднує в собі і того, кому приноситься жертва, і її виконавця, і саму жертву. Розчленувавши себе, Праджапаті зі своїх частин діє світ і як би розчиняється в ньому, наділяючи його своєю силою.У VI ст. до н.е. брахманізм уже перестав задовольняти релігійні потреби населення Індії. Передусім це стосувалося надто ускладненого його культу, неспроможності витлумачити багато актуальних для того часу питань, пов`язаних з буттям світу і людини. У зв`язку з цим посилилися релігійні пошуки, наслідком яких стало виникнення на значній території Індії буддизму. Але у східній частині Північної Індії процес асиміляції місцевого населення з арійскими прибульцями мав свої особливості: елеменети місцевої культури явно переважали, що зумовило особливу тенденцію релігійного розвитку, яка виявилася в утворенні нової релігії – джайнізму. Джайнізм майже не існує за межами Індії, і навіть у самій Індії нараховується не дуже багато послідовників (біля півтора мільйони чоловік). Але зовнішній вплив ідеї джайнізму непропорційно великий. Засновником джайнізму вважається Махавира - "великий герой", на прізвисько Джина - "переможець". Одні вважають джайнізм сектою індуїзму, інші - окремою релігією. Дехто з учених твердить, що Будда і Махавіра – одна особа, а буддизм і джайнізм – різні гілки одного вчення. Але точно відомо, що обидва віровчення спочатку були внутрішніми реформаторськими течіями індуїзму.Махавіра походив з касти правителів (кшатриїв) і вів розкішне, повне надмірностей життя до 30 років, коли він раптово прийшов до думки про самовдосконалення. Провівши 12 років в умертвінні плоті і медитації, без одягу та їжі, Махавіра при житті досяг стану нірвани. У 42-річному віці отримав визнання як переможець пристрастей (джайн), як вільний від світу (ніргрантх). Останні 30 років життя він провів у виді якоїсь всевідаючої стоти (кевали), навчаючи своїх послідовників, яких стали називати джайнами та ніргрантхами.

Залишки культури Мохенджо-Даро у басейні ріки Інд засвідчують, що у цю епоху були культи первісного тотемізму. Люди покло­нялися зооморфним істотам, існував культ дерев. Шсля вторгнення у середині II тис. до н. е. на старо-давньоіндійські землі арійських племен розпочинається інтенсивний розвиток нових суспільних відносин. В цей час утворюються касти. Релігійні уявлення старо­давніх індійців дістали назву ведичних — від книг Вед (санскр. — "знання"). Стародавні ведичні вірування, брахманізм та індуїзм, що виникли пізніше, вважають Веди "священними" книгами. Початок їх створення сягає у період після вторгнення до країни арійських племен. Протягом наступних десяти століть усна ведична традиція видозмінюється і поповнюється. Запи­сані Веди були лише в першій половині І тис. до н. е. Об'ємна ведична література поділяється на чотири групи: Самхити, Брахмани, Аран'яки, Упанішади. Та­кий поділ відображує історичну послідовність розвит­ку всієї цієї літератури. Кожна група ведичної літератури не є єдиним цілим. Самхити — це чотири збірки: Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа. Найдавнішою за часом створення і найбільшою за обсягом (1018 гімнів і 1005 віршів) вважають Ригведу. Більшість гімнів присвячено прославлянню богів та сил природи, котрі розглядаються як могутні, мило­сердні, мудрі божества. До них зверталися у прохан­нях і молитвах, їм приносили жертви. Вважалося, що життя людини, її багатство, блаженство і спокій пов­ною мірою залежать від цих жертв. Індійці вірили у багатьох богів: в одному місці Вед вказується, що їх 3399. Найпоширенішим було поклоніння богові Агаі, як першооснові всього існуючого, богові Сонця — Сур'ї і володарю земних і небесних вод, покровителю скотарств — Варуні. Широко визнавався і культ предків. Інші збірники Самхити вміщують мелодії, які су­проводжували культові дії, різні магічні заклинання. Брахмани (тобто книги, написані брахманами і для брахманів) являють собою коментарі до Самхитів і мають в основному ритуальний характер. Вони спрямовані на зміцнення авторитету жреців і поглиб­лення кастового поділу суспільства, їхня поява по­в'язана зі зміною умов життя суспільства, з посилен­ням соціальної нерівності, розвитком системи варн. Крім того, з часом деякі тексти стали незрозумілими, значно ускладнився і змінився релігійний культ. Ви­конання обов'язків жреця стало професією і виникла потреба у відповідній літературі. Пізніше були створені Аран'яки та Упанішади. Аран'яки (буквально — "лісні тексти") — це в основ­ному правила для пустельників, старців, які намага-Ються сам на сам пізнати істину і її природу. Заключною частиною ведичної літератури є Упанішади (санскр. — сидіти біля вчителя з метою пізнання істини). Створення Упанішад пов'язують із 108 авто­рами. Кожний з текстів являє собою короткий виклад релігійно-філософських роздумів того чи іншого ле­гендарного або напівлегендарного мудреця. Ранні Упанішади посилено підкреслюють моністичні ідеї ведичної релігії. Водночас, на відміну від іншої ве­дичної літератури, в Упанішадах центр уваги перено­ситься з уявлень про зовнішній світ на внутрішній світ людини. Предметом шанування в таких творах стає те, що перебуває за явищем природи. Також ви­водяться категорії "брахман" і "атман" як першоос­нови буття. "Брахман" у багатьох текстах розгля­дається як абсолютна субстанція, першооснова і пер­шопричина всього існуючого, початок і кінець усіх істот; "атман" — це дихання або окрема людська душа. На початку І тис. до н. е. у Стародавній Індії складається брахманізм: ведичні боги, які уособлюва­ли природу, поступаються місцем кастовим богам. Існування каст (варн) поділяє людей на чотири групи: брахманів, тобто жрецтво; кшатріїв — воїнів; вайш'їв, до яких входило вільне населення, і шудрів — рабів. Кастова структура закріплялася законами Ману. Го­ловним божеством стає Брахма. Поруч з ним існують верховні боги — Вішну, з дружиною Лакшмі, і Шіва, з богинею Парваті. Характерним для брахманізму в цей час було створення вчення про перевтілення душ, за яким характер переселення душі після смерті ма­теріального тіла залежить від того, як померлий ви­конував закони касти. Ведична релігія і брахманізм дають змогу просте­жити, як поступово увага стародавнього індійця пере­носилася з явищ зовнішнього світу на людину, її пси­хіку, мислення. Вони справили великий вплив на роз­виток індуїзму, джайнізму і буддизму.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: