Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Спростування тези фактами.




Відомо що спростувати що-небудь легше ніж довести. Досить одного факту щоб відкинути загальновизнане положення.

2) Спростування тези шляхом доведення істинності іншої тези.

В основі цього способу спростування лежить закон виключеного третього: "Із двох суперечливих суджень, одне обов'язково істинне, а друге обов'язково хибне." Досить у ході дискусії довести, що істинною є нова теза, як попередня буде відкинута. Хід такого спростування такий.

3) Спростування тези шляхом виведення із неї наслідків, що суперечать дійсності.

Процедура спростування тези таким способом передбачає такі кроки:

1. Вводиться припущення, що наявна тези істинна;

2. Із прийнятої тези виводять наслідок.

16 Ознаки аудиторії.

Існує три групи характеристик аудиторії. Перша з них — формально-ситуативна, яку становлять такі ознаки, як місце проведення зустрічі оратора з аудиторією (зала, окрема чи прохідна кімната, ресторан, польовий стан, майдан тощо), розмір аудиторії (як за кількістю слухачів, так і за площею приміщення), умови спілкування, час виступу і багато інших формально-ситуативних показників, від яких часто залежать особливості та результат промови. Дійсно, саме ці ознаки з початку промови вже змінюють динаміку діяльності оратора. Те, що він підготував, наприклад, для розмови з аудиторією в 400 слухачів, зовсім не так прозвучить для 7 слухачів, аргументи на майдані і в лекційній залі також будуть іншими і т. ін.

Другу групу складають соціально-демографічні характеристики слухачів: соціальний статус, рівень освіти і культури, професійна характеристика, матеріальне становище, соціальне походження, стать, вік тощо. Ці дані допоможуть зорієнтуватися в потребах і інтересах аудиторії, у настрої людей, підготувати їх до сприйняття інформації.

Третю групу становлять суто психологічні характеристики людей. Щоб орієнтуватися в них, оратору необхідна сукупність знань про психічні процеси (пізнавальні, вольові, емоційні); психічні стани (бадьорість чи пригніченість, працездатність чи втома, зосередженість чи розсіяність); психічні властивості особистості (спрямованість, темперамент, характер, здібності); психічні утворення, надбання (знання, навички, уміння, звички).

 

 

17 Вимоги Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури щодо публічних виступів та стилю спілкування в суді Стаття 6. Повага до прав і свобод людини і громадянинаПрацівник прокуратури повинен ставитися до громадян справедливо, уважно, доброзичливо та неупереджено згідно із загальнолюдськими принципами моралі

Стаття 15. Зразковість поведінки та дисциплінованість

При виконанні службових обов’язків працівник прокуратури має дотримуватися загальноприйнятих норм моралі та поведінки, бути взірцем добропорядності, вихованості і культури. Порушення трудової та виконавської дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для працівника прокуратури і тягнуть за собою у відповідних випадках передбачену законом відповідальність.

Стаття 25. Взаємовідносини із засобами масової інформації

Працівник прокуратури повинен з повагою ставитися до діяльності представників засобів масової інформації щодо висвітлення роботи органів прокуратури, а також сприяти їм в отриманні достовірної інформації в установленому законом порядку. Утримуватися від офіційних висловлювань, міркувань та оцінок з питань, розгляд яких не належить до його компетенції.Дотримуватися етики публічних виступів і вимог щодо надання службової та конфіденційної інформації.

Офіційні (письмові та усні) виступи працівника прокуратури у засобах масової інформації мають бути достовірними та виваженими, зважаючи на те, що вони можуть розцінюватись як офіційна позиція прокуратури, а дискусії вестися у коректній формі, не підриваючи авторитету органів прокуратури.

Стаття 28. Взаємовідносини з громадянами

Захищаючи права і законні інтереси громадян, працівник прокуратури, у межах компетенції, повинен уважно розглядати їх звернення відповідно до вимог закону, принципів справедливості та людяності, уникати проявів бюрократизму, формалізму, бездушного ставлення до потреб особи. Неприпустимими є прояви зверхності, зневажливого ставлення до громадян

18 Об’єктивні та суб’єктивні перешкоди контакту прокурора і аудиторії.

Організація аудиторії за допомогою збудження в неї певного емоційного стану, як правило, ускладнюється перешкодами при встановленні інформаційного (передавального і сприймаючого) контакту між реципієнтом і комуніка-тором, тобто оратором і аудиторією.
Перешкод існує багато — і суб’єктивних, і об’єктивних.
Суб’єктивні
— це такі, виникнення яких залежить від рівня підготовки оратора, знання ним предмета виступу, уміння визначати характеристику аудиторії тощо. Тобто ці перешкоди якби задаються самим оратором, і для того, щоб їх здолати, треба краще готуватися до виступу.
Об’єктивні — це такі, які змінити оратор не може, адже вони походять з наших психологічних властивостей, їх змінити неможливо, можна лише враховувати і знаходити єдино можливі способи організації аудиторії.


Першою з об’єктивних психологічних перешкод є інерція включеності. Це такий стан людини, аудиторії, коли вони ще знаходяться у своїх думках, проблемах і не можуть зразу активно слухати, сприймати виступ оратора. Це означає, що ораторові потрібно звільнити на час виступу свідомість слухачів від тих життєвих обставин, які могли б негативно вплинути на їхнє відношення до одержуваної інформації. Інерція включеності заважає людині переключити увагу на оратора, породжує навіть консерватизм поглядів, може привести і до звуження поля зору. Друга перешкода— висока швидкість розумової діяльності. Людина думає в 4 рази швидше, ніж викладає свої думки і знання. Коли оратор говорить, інтелект слухачів велику частину часу вільний і може відключатися від промови оратора.
Третя — нестійкість уваги. Увагу може відвернути і зовнішність оратора, його голос, манера говорити, оформлення приміщення, звук дверей, що відчиняються, шепотіння тощо.
Четверта перешкода — антипатія до чужих думок. Люди часто звикають до своїх точок зору. їм зручніше і легше додержуватися логіки свого міркування, тому у них утворюється стійке несприйняття точки зору оратора, а іноді це породжує репліки, вигуки й ін. реакцію незгоди.

19 Аргумент як форма доказу у риториці.

Аргументами, або доводами, називають такі висловлювання, з яких з необхідністю випливає істинність тези. Аргументи відіграють роль підвалин, на яких засновується будова доказу.

Основні види аргументів:

1. Факт - явище або подія, що мають місце в дійсності. Факт, який правильно відображений у судженні, служить аргументом у доказі.

Самі факти мовчать. Їх пояснюють люди. Той самий факт може пояснюватися по-різному. Для того, щоб факти були правильно пояснені, необхідно підходити до них діалектично, розглядати не ізольовано, а у взаємозв'язку.

Щоб факти виконували роль аргументів, необхідно брати не окремі факти, а всю сукупність фактів, що стосуються розглядуваного питання, без будь-якого вийнятку. Всяка односторонність у відборі й дослідженні фактів приводить до нерозуміння суті фактів, до їхнього викривлення.

2. Закони - наслідок тривалого процесу пізнання. До кожного нового положення, що є законом, висуваються особливі вимоги, воно має бути доведене як закон і залучене до активної перевірки практикою.

Закон науки - це особливого роду істини; вони відрізняються від інших знань як за змістом, так і за формою їх відкриття. Закони науки є відображенням законів об'єктивного світу. Вони виражають загальні, необхідні зв'язки, що повторюються між явищами.

Посилання на закон науки є важливим аргументом.

Юридичні закони - щоб факти стали аргументами, необхідно визначити їхнє юридичне значення, а для цього факти мають бути співставлені з нормою права.

3. Аксіоми - положення, які приймаються без доведення.

Істинність аксіом, що перебувають в основі доведення, не засвідчуються в кожному окремому випадку, тому що перевірка їхньої істинності проводилася раніше і їхня істинність підтверджується багатовіковою практикою людини.

У суспільних науках аксіоми як основа доказу майже не застосовуються. Вони широко використовуються у математиці, механіці та інших галузях природознавства.

4. Визначення понять - розкриває зміст поняття, містить ознаки, що виражають сутність предметів.Якщо висунуте положення неодмінно випливає із наведеного як аргумент визначеного поняття, то воно визнається доведенним.

Аргумент – це підстава, що використовується для доведення власної думки.

Демагогія – голослівні твердження, що мають вигляд глибокої аргументації на користь загалу, а насправді прикривають низькі розрахунки, некомпетентність, прагнення маніпулювати людьми.
Існують такі логічні правила оперування аргументами:

1. Аргументи доведення мають бути істинними, тобто такими, що не підлягають сумніву;
2.Істинність аргументів доводиться незалежно від тези;

3.Необхідно, щоб аргументи не суперечили один одному;

4. У сукупності аргументи повинні бути достатніми для обгрун-тування тези.

20 Шляхи застосування демонстрації в прокурорській риториці

 

Демонстрація (лат.demonstratio – показ) - логічне міркування, в процесі якого з аргументів виводиться істинність чи хибність тези. Про демонстрацію, тобто про те, що відбувається доведення, свідчать слова: „отже”, „внаслідок цього” та ін. Демонстрація - це сукупність правил, які забезпечують коректність доведення - те, що теза і аргументи знаходяться у відношенні логічного слідування. По суті, ми будуємо умовиводи, в яких засновки є аргументами, а висновок – тезою, і намагаємося при цьому дотримуватися всіх передбачених в цьому випадку правил.

 

Процес виведення тез із аргументів називається в риториці демонстрацією (від лат. demonstratio — показування). Демонстрація показує, наскільки вдало побудована вся аргументація. Саме на цьому етапі особливо важливою є мовна тактика, вміння вибудувати і показати мовні конструкти та їх лексико-граматичне наповнення. Виділяють демонстрацію логічну і паралогічну. Логічна демонстрація потребує від промовця дотримання правил виведення умовисновків і логічних аналогій. Паралогічна демонстрація допускає неврахування правил і навіть використання їх від супротивного. Тут вступає в дію фігуральна мова.

Продемонструвати доказ означає подати тезу і пред'явити аргументи. Способи коректної демонстрації передбачені викладеними вище логічними законами та теорією аргументації. Некоректну демонстрацію в риториці називали логічними помилками — паралогізмами. Антична риторика їх не цуралася. Логічні помилки навмисне використовували для того, щоб заплутати адресата, збити з пантелику, хай сам вибирається на правильний шлях. Такі логічні операції називали софізмами, а вчителів риторики — софістами. Вони проголосили мірою всіх речей людину, істинним вважали не тільки те, що реально таким було, а й те, в істинності чого могли співбесідника переконати. В мистецтві переконання ритори-софісти досягли вершин риторичного ефекту, який створювався фігуральним мовленням — фігурами слова (тропи) і фігурами думки. Тропи і фігури з погляду логіки є паралогізмами, логічними помилками.

Пізніше демонстрацією стали називати просто ілюстрацію (лат. illustratio від illustro — освітлюю, пояснюю) предмета мови, його фізичний (наочність) чи вербальний (мовний: слово, речення, текст) образ, тобто те, що є відповіддю на імператив: покажи, наведи приклад.

Демонстрація показує, наскільки правильно і доцільно сформульовані тези та аргументи і які при цьому трапляються логічні помилки.

21 Вимоги наказу Генерального прокурора України № 4гн від 19.12.2012 року щодо підготовки та проголошення промови в суді

4 гн 19.12.12 Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні

22.Готуючись до судових дебатів, складати письмові промови або їх тези, у яких викладати міркування щодо обсягу доведеного обвинувачення, оцінки доказів, застосування кримінального закону, призначення покарання та вирішення інших питань, передбачених статтею 368 Кримінального процесуального кодексу України.

У наглядовому провадженні накопичувати промову

 

22 Види та характеристика запитань у полеміці

Всі запитання щодо їх логічної структури і ролі можна піднести до двох видів. Перший вид — це запитання, що уточнюють, або закриті запитання,які спрямовані на з'ясування істинності чи хибності висловленого в них су­дження. Граматичною ознакою закритих запитань є на­явність у реченні частки «чи»: «Чи правильно, що...?»

Другий вид — запитання, що заповнюють прогалини знань, або відкриті запитання.Вони спрямовані на з'ясу­вання нових властивостей і якостей предметів та явищ, які цікавлять слухачів. Граматична ознака таких запитань міститься в наявності у них запитальних слів: хто, що, де, коли, як іт. ін.

Дзеркальне питання. Щоб розширити рамки і забезпе­чити безперервність відкритого діалогу, можна використо­вувати дзеркальне питання. Воно полягає в повторенні з запитальною інтонацією частини ствердження, що тільки що було виголошено співбесідником, щоб примусити його побачити своє ствердження з іншого боку і продовжити свою розповідь.

Дзеркальне питання дозволяє створювати в бесіді нові елементи, що надають діалогу достеменний сенс, не всту­паючи в протиріччя зі співбесідником. Це дає кращі резуль­тати, ніж круговорот питань «чому?», які зазвичай викли­кають захисні реакції, пошуки надуманої причинності, чередування обвинувачень і самовиправдовувань і в резуль­таті призводять до конфлікту.

Риторичні запитання. Це питання, відповідь на які очевидна для всіх присутніх. їх мета — активізувати ауди­торію, вказати на невирішені проблеми чи забезпечити підтримку нашої позиції з боку учасників бесіди шляхом мовчазної згоди.

Важливо формулювати питання таким чином, щоб вони звучали стисло і були зрозумілі присутнім. А притаманне великій аудиторії мовчання і буде означати схвалення на­шої точки зору. Але при цьому слід бути дуже обережним, бо можна вдатися до звичайної демагогії, а іноді потрапити в смішне положення, як це сталося на одному зібранні селян. Оратор пропонував повторно обрати одного члена правління, підкреслюючи його працелюбність запитан­ням: «Хто взагалі може зараз, в цій складній ситуації, порівнятися з ним?». З останнього ряду хтось випалин: «Кінь!»

Переломні питання. Вони підтримують бесіду в чітко встановленому напрямку або ж піднімають цілий комп­лекс нових проблем. Якщо співбесідник коректно і зміс­товно відповідає на такі питання, то відповіді зазвичай дозволяють виявити слабкі місця його позиції. Наведемо приклади: «як Ви уявляєте собі ...? , «Як Ви вважаєте, чи потрібно радикально міняти... ?, «Як насправді у Вас справа з ...?».

Питання для обмірковування. Вони спонукають співбе­сідника розмірковувати, ретельно аналізувати і коменту­вати те, що було складно. Прикладами є такі питання: «Чи правильно я зрозумів Ваше повідомлення про те, що ...?», «Чи вважаєте Ви, що...?».

 

23 Поняття стратегії і тактики ритора.

Основою мисленно-мовленнєвої діяльності оратора виступає Концепція сукупність знань по темі промови

Стратегія оратора – це всебічний повний план досягення поставлених цілей, а також система послідовних дій, яка веде до реалізації цього плану.

 

Тактика - це сукупність прийомів та ме-тодів реалізації стратегії, принципів і способів розгортання тези.

СТРАТЕГІЯ
оратора становить варіант реалізації концепції і містить в собі УСТАНОВКУ, яка у свою чергу складається із:

1. ЗАВДАННЯ

2. НАДЗАВДАННЯ

Змістом ТАКТИКИ оратора є аргументація і активізація мислення та почуттєво – емоційної діяльності аудиторії. Способи тактіки поділяють на: логічні, психологічні, дидактичні.

Логічні способи тактики оратора:

1. Індукція (метод доведення, який полягає у переході від одиничного (одиничних фактів) до загального (загальних положень)) Індуктивний метод передбачає логічний перехід від аргументів до тези. Аргументами в даному випадку є фактичні дані.

2. Дедукція (метод доведення, який грунтується на пе-реході від загального до конкретного) дедуктивний метод полягає у тому, що окремі положення логічно випливають із положень загальних.

3. Аналогія (спосіб доведення від одиничного до одини-чного).Аналогія дозволяє доступно пояснити і наочно показати занадто складні положення.

24 Основні етапи підготовки прокурора до виступу.

Промова, як правило, потребує попередньої підготовки, й чим ґрунтовніша підготовка, тим солідніше, вагоміше виглядатиме виклад, а отже — і переконливіше.
Як будь-яка розумова робота, підготовка промови — процес творчий, і кожен використовує власну методику. Хоча інколи можна почути твердження, що промовці самі дивуються, як у них складається той чи інший текст, особливо імпровізування. Такий промовець викликає лише співчуття. Отож, для того, щоб виступ був вдалим, яскравим, переконливим, необхідна попередня підготовка до нього. Алгоритм останньої можна визначити так: вибір темиформулювання метискладання планузбирання матеріалуробота над конспектомрепетиція.


Отже, при визначенні теми виступу потрібно враховувати наступні моменти:
1. Обирайте тему, яка відповідає вашим пізнанням і інтересам.
По-перше, подумайте про ті галузі знання, в яких ви маєте особливий досвід або теоретичну підготовку. По-друге, поспілкуйтесь на яку-небудь цікаву тему зі своїми товаришами чи друзями. По-третє, зверніться до книги. Продивіться довідники, свіжі журнали і газети. 2. Підбирайте доречну тему. Настрій аудиторії залежить від місця і часу. В аудиторії він один, в приватному житті — інший. В побутовій ситуації слухачі сприйматимуть як досить природну річ те, що в аудиторії їм може здатися нецікавим, смішним, шокуючим. 3. Обирайте тему, яка відповідає аудиторії. Тема повинна бути досить цікава, досить важлива, досить зрозуміла для слухачів. Для того, щоб вирішити, чи буде вона відповідати цим вимогам, необхідно мати уявлення про рівень знань слухачів, їх виховання, вік, особливі інтереси. Обравши тему, потрібно подумати про її формулювання. Тема — це те, про що йде мова. Зазвичай її формулюють словом або фразою, які вказують характер питань, що підлягають обговоренню. Назва промови повинна бути ясною, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відображати зміст виступу і обов’язково привертати увагу слухачів. Вдала назва теми виступу певним чином налаштовує аудиторію, готує її до сприйняття майбутньої промови.
Довгі назви, які включають незнайомі слова, відштовхують слухачів, іноді викликають негативне відношення до виступу. Слід уникати і дуже загальних назв. Загальні назви потребують висвітлення багатьох питань, а це ораторові не завжди під силу. Тому серед слухачів будуть невдоволені, бо вони не отримають відповіді на питання, які їх

25 Етичні норми ведення полеміки. (не нашел)

Необхідно дотримуватися етику ведення полеміки: вміння слухати, спокій і доброзичливість.

 

26 Особливості виступу прокурора під час апеляційного розгляду кримінального провадження

27 Прийоми та етика допиту у судовому засіданні.

Тактичними прийомами під час перехресного допиту є:

- уточнення – прийом, за допомогою якого особа, яка задає питання з”ясовує деталі, що були упущені в ході допиту іншою стороною;
- співставлення, тобто прийом, який застосовується для усунення протиріч, що містяться в показаннях. Він зокрема полягає у співставленні показань, що містять протиріччя з ін-шими доказами, які суперечать цим показанням;
- конкретизація – прийом, що дозволяє шляхом постановки відповідних запитань розбити занадто неконкретні показання на окремві епізоди;
- нагадування – прийом, що допомагає особі, котора дає свідчення, пригадати факти чи обставини, що були забуті нею;
- контрольні запитання – прийом, який допомагає перевідчи-тися в тому, що допитувана особа не вводить в оману суд.

-схожість – прийом, що застосовується у випадках, ко-ли особа не може точно описати обстановку місця по-дії, ознаку суб”єкта, предмета тощо;

- наочність – прийом, що дозволяє за допомогою порів-няння встановити колір, а також іншу характерну озна-ку предмета чи явища;

- контрастність – прийом, котрий застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити прогалини у пам”я-ті допуваного про певні обставини шляхом протистав-лення одних ознак об”єкта іншим.

28 Виступ прокурора під час розгляду судом кримінального провадження в касаційному порядку.

29 Поняття та ознаки мовної культури прокурора.

Прокурор під час виступу є оратором. Тому на нього розповсюджується загальні ознаки мовної культури оратора.

-ясність (має бути сприйнята як розуміє її сам промовець)

-точність (мають використовуватись найточно підібрані висловлювання)

-простота (доступність кожному)

-чистота (не використання модних слів «змитися» «шурувати» «газувати» та інш.)

В ораторській промові вагомого значення набуває дотримання мовленнєвої норми в рьох напрямах: граматиці, слововживанні, вимові. Граматичні норми належать як до синтаксису, тобто побудови речень і словосполучень, так і до морфології — правил зміни слів.
Правильність вимови під час виголошення промови оратором не менш важлива, ніж дотримання граматичних норм або правил слововживання. Правильна постановка словесного наголосу — необхідна ознака грамотної мови.

 







Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2022 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных