Стилістичні фігури та тропи у тексті

Лінгвістика тексту

ТЕКСТ - послідовність знаків мови, що становить єдине ціле; особлива форма побудови усного чи писемного мовлення, що становить розгорнуте висловлювання однієї особи, звернене до співрозмовника або до себе.

Кожен текст умовно можна поділити на «дане» і «нове». «Дане» — це певні назви, дії, значення яких відразу зрозуміле. «Нове» — це особливості «даного», які виділені саме у цьому тексті. Часто текст вимагає точного слова, яке й виступає як «нове». ПЛИВЕ Дунай. ПЛИВЕ - ПЕРЕПЛИВАЄ через пісні …

Складне синтаксичне ціле (ССЦ) – це група взаємопов’язаних своїм змістом і синтаксичними засобами речень.

Будується за моделлю: зачин (початок думки, теми) - розгортання думки чи повідом­лення – кінцівка (підсумок всього вислову).

Зв'язок між реченнями в синтаксичній єдності здійсню­ється за змістом і за допомогою граматичних засобів. Серед найважливіших граматичних засобів такого зв'язку виступають:

а) займенники він, цей, той, весь… Живе людина. Вона ходить по землі

б) лексичні повтори

в) синоніми й синонімічні вислови

г) різні сполучні засоби: і, та, та й, але, однак, проте, і все ж, і тому, і ось, і водночас, і навіть, тоді, зрештою, крім того, наприк­лад, зокрема, ось чому, адже, до того ж, більше того, таким чином, отже, тобто, по-перше, по-друге, з од­ного боку, з іншого боку, як уже говорилося, як було сказано, словом, коротше кажучи, річ у тім що, йдеться про те щоб, досить сказати що тощо, які ставляться на початку наступних речень

г) однакові видові та часові форми дієслів-присудків

д) неповні, усічені речення, пропущені члени яких встановлюються з попередніх речень.

Період — це особлива синтаксична конструкція, побудована з гармонійно організованих частин. Період має чітку будову: а) засновок (кілька однорідно побудованих елементів); б) пауза; в) висновок. Фантазіє! Ти сило чарівна, Що збудувала світ в порожньому просторі, Вложила почуття в байдужий промінь зорі, Збудила мертвих з вічного їх сна, Мету вказала буйній хвилі в морі, — до тебе обертаюсь я сумна: Скажи мені, фантазіє дивна, Як помогти в безмежнім людськім горі.(Леся Українка).

Стилістичні фігури та тропи у тексті

Стилістична фігура (лат. stilus — грифель для писання та figura — образ, зовнішній вигляд) — незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення.

Інверсія ‑ порушення прямого порядку слів. Ніч темна людей всіх потомлених скрила Під чорні широкії крила

Синтаксичний паралелізм - це стилістична фігура, яка ґрунтується на однотипній синтаксичній побудові двох або більше суміжних мовних одиниць.

Ой у лузі червона калина Похилилася. Чого ж наша славна Україна Зажурилася.

Градація - така побудова тексту, коли слова розташовані по принципу поступового підсилення (або ‑ рідше послаблення) позначуваної ними ознаки. Юлій Цезар: "Прийшов, побачив, переміг".

Анафора — стиліс­тична фігура, яка утворюється повтором слів або слово­сполучень на початку суміжних мовних одиниць. Наприклад: Тобі одній, намріяна царівно, Тобі одній дзвенять мої пісні, Тобі одній в моєму храмі дивно Пливуть молитви і горять огні.

Епіфора — стилістична фігура, протилежна анафорі, яка утворюється повтором окремих слів або словосполучень на кінці суміжних мов­них одиниць. Наприклад: Будемо вічно в труді рости, З серця землі підіймать пласти, Чорного золота давні пласти.

Еліпс ‑ неповне речення ("Зошити ‑ на стіл!").

Риторичне питання - це питання, яке ставиться не з ме­тою отримання відповіді, а з метою афористичного узагаль­нення загальновідомої або очевидної думки. Бути чи не бути?

Тропи - слова, які вжиті в непрямому, переносному значенні й викликають певні асоціації в читача.

Тропи бувають: 1) простими (епітет, порівняння); 2) складними (метафора, метонімія, алегорія, гіпербола тощо).

Епітет - художнє означення, прикметник, вжитий у переносному значенні для найточнішої характеристики явища ("довгорука ніч" – Г.Чубай). Виділяють фольклорні епітети, запозичені з народних пісень. Їх художня вартість – не в оригінальності, а у близькості до народної свідомості ("золоте сонце", "біле личенько").

Порівняння - пояснення одного явища через подібне за допомогою єднальних сполучників як, мов, наче, ніби: "і в рояля холодні клавіші, білі-білі, немов зима", фольклорні порівняння - "дівчина, як калина", "хлопець, як явір".

Метафора — перенесення назви з одного предмета, явища на інший предмет, явище за їхньою схожістю: брон­зовий загар, павутина доріг, море радості, вибух ненависті, шовкова трава

Часом у метафорі ознаки, прикмети живих істот, найчастіше людей, переносяться на неживі предмети: Сміється сонце з небозводу,Кудись хмарки на конях мчать (П. Тичина). Такі метафори називаються уособленням або персоніфікацією.

Метонімія — перенесення назви за суміжністю: брильянти й золото на руках (замість: прикраси з брильянтів і золота); чайник закипів (замість: вода в чайнику); Київ прокидається (замість: люди, що живуть у Києві); читаю Ліну Костенко (замість: твори, які належать Ліні Костен­ко) тощо.

Синекдоха (від гр. synekdoche - співпереймання) — перенесення назви частини на ціле (найме­нування предмета за його характерною деталлю). Це, власне, різновид метонімії.: роботящі руки, носа не показувати куди, руда борода захвилювалася; назва одягу може замінювати назву лю­дини: чор­ний смокінг оглянувся. Однина вживається замість множини: риба в ставку, буряк у полі.

Алегорія ‑ це відтворення в образах тварин, предметів, явищ природи тощо, людських характерів, стосунків між людьми. Типовим прикладом алегорії є байка. Так, у байці Л.Глібова “Вовк та Ягня” розповідається про те, як хижий вовк з’їв беззахисне ягня. Але читач прекрасно розуміє, що насправді в цих образах виведено всевладного пана й безправних людей – кріпаків, бідноту, яких пани могли безкарно утискувати, гнобити, знущатися з них.

Гіпербола – це художнє перебільшення. Вона часто вживається в народних казках, щоб підкреслити силу героїв (Козацькі образи Вирвидуба та Вернигори, які здатні голіруч вирвати дерева з землі та двигати гори).

Протилежна гіперболі – літота, або художнє применшення, коли розміри предмета порівняно зі справжніми зменшується аж до неймовірних розмірів: хлопчик-мізинчик; з’їв крихту хліба; до села недалеко: двічі палицею кинути. Про непомітну, скромну людину говорять, що вона тихша води, нижча трави.

Іронія – це тонка насмішка, коли слова вживаються в протилежному значенні. Так, щоб виразніше передати безправне становище народів у царській Росії, Т.Шевченко в поемі “Кавказ” писав: “Від молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчить. Бо благоденствує”. А в поемі бачимо жахливу картину народних страждань. І усвідомити її, глибоко відчути якраз і допомагає іронічне “благоденствує”, що насправді означає – страждає.

Риторика

Риторика (від гр. "ораторське мистецтво") – теорія ораторського мистецтва; наука красномовства, яка розглядає способи побудови публічних виступів, умови досягнення їх ефективності. Батьківщиною красномовства вважають Античну Грецію. Загальну теорію красномовства створив Арістотель, а батьком риторики називають Цицерона.

На українських землях про теорію красномовства відомо щонайменше дев’ять століть. Найдавнішу пам’ятку, що містить уривок риторичної праці, знаходимо серед найстаріших, збережених письмових пам’яток Київської Русі – в "Ізборнику" Святослава 1073 року. З періоду Київської Русі збереглося чимало оригінальних пам’яток ораторського мистецтва. Видатні оратори Київської Русі – це Іларіон та Кирило Туровський.

Виражальні засоби риторики (порівняння, анафора, епіфора, метафора, гіпербола, цитування, антитеза, заклик, парадокс, риторичні запитання та ін.)

Риторичні фігури - засіб підсилення емоційності художньої й ораторської мови, який побудовано на застосуванні синтаксичних конструкцій, відмінних від звичайного порядку слів у даній мові ("ораторський", "пишномовний"). Існують такі види риторичних фігур: риторичне звертання, риторичне окличне речення, риторичне запитання.

Риторичне запитання - це запитання, яким висловлюється ствердна думка чи на яке відповідає той, хто його ставить. Наприклад: "Хочеш мови пізнати скарбницю?" (Л. Забашта)

Антитеза - різке протиставлення. Наприклад: "У мужички руки чорні - в пані рученька тендітна". (Леся Українка)

Заклики можуть бути приховані та відкриті. Заклик завжди спонукає до певної дії. Приховані заклики можуть використовуватися в рекламі (спонукання купити), відкриті - у риторичних промовах (зверненнях, публічних виступах тощо).

Парадокс - перекладається як несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глуздові. У художній літературі парадокс використовується як художній засіб, відіграючи відмінну за смисловим навантаженням функцію. Подеколи парадокс формулюється у вигляді афоризму, близького до народного прислів'я: "Тихіше їдеш - далі будеш", - каламбуру тощо.

Каламбур - дотеп, в основі якого лежить використання різних значень якогось одного слова або кількох різних слів, схожих звучанням; гра слів; прикладка, двозначність. Машина ніяк не заводилася. А він з дитинства мріяв завести собі машину.

Літота - термін, антонімічний до гіперболи (гр. litotes - простота) - стилістичне применшення якої-небудь ознаки предмета, яка полягає у використанні форми заперечення; прийом заперечення заперечення, наприклад: не без участі - з участю; не без цікавості - з цікавістю; не може не дивувати - дивує.

Риторику пов’язано передусім із усним мовленням. Отже, публічний виступ – це різновид усного спілкування. А жанровий різновид публічного виступу – це доповідь (звітна, ділова, політична), промова (агітаційна, мітингова, ювілейна), бесіда, лекція, репортаж.

Доповідь - публічне повідомлення на означену тему; текст такого повідомлення; усне або письмове офіційне повідомлення про що-небудь керівникові або начальникові.

Промова – публічний виступ з якого-небудь приводу; текст такого публічного виступу; звернення до кого-небудь; мова, розмова.

Бесіда - розмова кількох осіб; доповідь або повідомлення на якусь тему з наступним обговоренням.

Лекція - усний виклад навчального предмета викладачем у вищому або середньому спеціальному навчальному закладі; записи курсу з якогось навчального предмета, публічних читань, складені лектором або слухачем.

Репортаж – інформаційний жанр публіцистики; оперативне повідомлення кореспондента (репортера) з місця події в пресі, по радіо, телебаченню.

Найчастіше у публічних виступах на суспільну тему вдаються до ораторського підстилю публіцистичного стилю.

Структура виступу: тема; основне у змісті виступу (об’єктивність, ясність, образність, цілеспрямованість, кульмінація, повторення основних думок, лаконізм, гумор, дотепи, іронія), висновок.

Репетиція перед виступом має обов’язково складатися з тренування голосу, інтонації, мовлення. Про суттєве, головне, треба говорить на повен голос, а менш важливе можна вимовляти тихіше.

Тема виступу – це основна галузь роздумів оратора, у межах якої він добирає явища й факти, що розглянуто у виступі.

Кульмінація публічного виступу – це спосіб закінчення виступу, коли кожна наступна фраза емоційно посилює попередню.

Лаконічність мовлення відображає здатність оратора говорити стисло, зрозуміло.

Гумор – це добродушне висміювання чиїхось вад.

Дотепи - кмітливий влучний вислів із жартівливим відтінком; здібність оформлювати думку у вигляді влучних, жартівливих виразів; витонченість думки та здатність оформлювати її у вигляді влучних, часом смішних, виразів.

Іронія (грец. eironeia – удавання, прихований глум) - тонке приховане глузування, кепкування; у літературі – від тропу, де зовнішня форма вислову суперечить змістові.

План виступу – це послідовність і взаємозв’язок тематичних частин виступу, що зафіксовано у вигляді переліку ключових понять або суджень.

Вступ – початкова частина твору, яка передує викладу його змісту.

Основна частина – ґрунтовна частина виступу. Де базується головна частина змісту.

Висновок (заключна частина) – остаточна думка щодо чогось, логічний підсумок, зроблений на основі спостережень, міркувань чи на підставі достатньої аргументації.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: