Основні напрями психології

Виділяють наступні напрямки в психології:
Біхевіоризм – основне положення біхевіоризму зводиться до того, що психологія повинна вивчати поведінку, а не свідомість, психіку.Засновниками біхевіоризму є Е. Торндай. Необіхевіоризм – до основних положень біхевіоризму додається врахування прояву свідомості, як реальної детермінанти поведінки людини. Засновник – Толмен. Гештальтпсихологія – вивчають психіку людини з точки зору наявності у неї сформованих цілісних образів (структур, гештальтів).Напрям винк у Німеччині в 20-30-х рр. ХХ ст. Засновник – Ерснфельс. Основні представники: М. Вертгеймер, В. Келлер, К. Коффка. Психоаналіз – лікування словом (розмовою) – це напрям психології, філософії і психотерапії, що вивчає сферу несвідомого (сни, обмовки, тривоги, вчинки, які не можна пояснити).Заснований і розроблений З. Фрейдом в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Гуманістична психологія – напрям, що визнає своїм головним предметом особистість, як унікальну, цілісну систему, що є відкритою можливістю самоактуалізації, притаманної лише людині. розроблена американським психологом А. Маслоу. Когнітивна психологія – дослідження представників цього напрямку пов’язані з аналізом різних аспектів мисленнєвої діяльності індивіда. Генетична психологія – напрям, який вивчає насамперед проблему розвитку інтелекту дитини. Його засновник Ж. Піаже Концепція психології народів – основною ідеєю є те, що головним суб’єктом історії вчені розглядали народ як уособлення “духа цілого”.

Галузі психології.

Генетична психологія вивчає спадкові механізми психіки і поведінки, їхню залежність від генотипу. Диференціальна психологія виявляє й описує індивідуальні розбіжності людей, їхні передумови і процес формування. У віковій психології ці розбіжності подано за віками. Генетична, диференціальна і вікова психологія разом узяті є науковою основою для розуміння законів психічного розвитку дитини. Соціальна психологія вивчає людські взаємовідносини, явища, що виникають у процесі спілкування і взаємодії. Педагогічна психологія об'єднує всю інформацію, пов'язану з навчанням і вихованням. Три галузі психології - медична, патопсихологічна, атакож психотерапія - мають справу з відхиленнями від норми в психіці і поведінці людини. Завдання цих галузей психологічної науки - пояснити причини можливих психічних порушень і обґрунтувати методи їх запобігання і лікування. Юридична психологія розглядає опанування людиною правових норм і правил поведінки, а також проблеми формування правової самосвідомості. Психодіагностика ставить і вирішує проблеми психологічної оцінки рівня розвитку дітей та їхньої диференціації.

Індивід.

Біологічна істота, яка належить до класу ссавців виду Homo sapiens, характеризується поняттям «людина». У неї генетично задано особливу тілесну організацію, істотними ознаками якої є прямовисне ходіння, наявність пристосованих до праці рук, високо-розвинутий мозок. Разом із тим людина є істотою суспільною, що має свідомість і самосвідомість. Завдяки суспільству вона має змогу не тільки працювати і пізнавати світ, а й усвідомлювати, співвідносити свої потреби і бажання з обставинами життя.
Факт належності живої істоти до людського роду відображається в понятті «індивід».
Індивід (лат. individuum — неподільне) — людина як одинична природна істота, представник виду Homo sapiens.
Дитина народжується як індивід. Завдяки спілкуванню з дорослими вона поступово засвоює соціальний досвід людства і включається в систему суспільних відносин, що формують її потреби, інтереси, світогляд, переконання, тобто розвивають її як особистість.

14. Особистість.

Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально неповторного.

Особистість — найголовніше в людині, найважливіша її соціальна ознака. Вона представлена соціально зумовленими, психологічними характеристиками, які виявляються у суспільних зв'язках, відносинах, є стійкими, визначають поведінку людини, що має суттєве значення як для самої особи, так і для її оточення. Якщо людина є носієм найрізноманітніших властивостей, то особистість — основна властивість, у якій виявляється її суспільна сутність. Особистість виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки тощо.
Людина — це складна система, у якій фізичне і психічне, генетично зумовлене і набуте, природне і соціальне утворюють нерозривну єдність. Саме в громадському житті, в системі суспільних відносин, набуваючи соціальних якостей для самостійної діяльності й активності, для самопізнання і самоствердження в реальній дійсності вона стає особистістю.
Об'єктивною умовою формування особистісних властивостей, якостей, рис характеру людини є система суспільних відносин (економічних, політичних, моральних та ін.), до якої вона належить. Становлення її неможливе поза суспільними відносинами, взаємодією, спілкуванням і діяльністю, активний суб'єкт яких — особистість. Конкретний розгляд особистості, її життєвого шляху, руху в системі суспільних відносин дає змогу розкрити засади, на яких формуються особистісні властивості.

Індивідуальність.

Індивідуальність (лат. individuitas — неподільність) — сукупність своєрідних особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої. Індивідуальність визначає людину як автора власного життя, як творця унікального життєвого шляху, носія багатогранної неповторності, авторського світобачення. Індивідуальність визначається витвореною нею духовно-практичною реальністю, що є сукупним результатом саморефлексії, совісті як особистого морального імперативу добра, віри як засобу поєднання макро- і мікрокосму, що породжує людину духову

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: