Соціальна справедливість — це міра досягнення в суспільстві 1 соціальної рівності і свободи.

Соціальна рівність і свобода взаємозв'язані таким чином,
що чим більше в суспільстві свободи, тим менше в ньому
соціальної рівності, і навпаки. Реалізація неоднакових розу-
мових і фізичних здібностей людей обов'язково призводить
до соціальної нерівності, поглиблення якої створює напру-
женість у суспільстві, породжує конфлікти. Тому суспільство

об'єктивно заінтересоване в обмеженні соціальної нерівності,
створенні перешкод для її зростання. Однак обмеження
соціальної нерівності призводить до обмеження свободи,
створення перешкод для реалізації неоднакових здібностей
людей, що гальмує суспільний, насамперед економічний,
розвиток.

Так, втілення в життя класичної ліберальної моделі сус-
пільного розвитку, яка грунтується на абсолютизації індиві-
дуальної свободи і формально-правовому розумінні рівності,
призводило до різкого розшарування суспільства, загострен-
ня соціальних суперечностей і виникнення соціально-
політичних конфліктів. Водночас абсолютизація соціальної
рівності в ході реалізації соціалістичної моделі суспільного
розвитку призводила до обмеження індивідуальної свободи
людей, зрівнялівки, втрати стимулів до високопродуктивної
праці, соціального споживацтва, що гальмувало економіч-
ний розвиток.

Завдання, отже, полягає в тому, щоб для кожного кон-
кретного суспільства знайти оптимальне поєднання (міру)
соціальної рівності і свободи. Для цього потрібно врахувати
особливості історичного розвитку суспільства, конкретного
етапу, на якому воно знаходиться, суспільної свідомості
тощо. В протилежному разі здійснювана державою політика
сприйматиметься як несправедлива і не знайде підтримки
більшості суспільства. Цим, зокрема, пояснюється несприй-
няття ліберальної моделі ринкової економіки з її абсо-
лютизацією індивідуальної свободи та ігноруванням соціаль-
ної рівності більшістю населення колишніх соціалістичних
країн, вихованою на ідеях соціальної рівності.

Таким чином, соціальні суб'єкти політики — це ті спіль-
ності людей, що виникли об'єктивно в процесі історичного
розвитку, — суспільні класи, соціальні групи й верстви,
нації, народності тощо. Вони мають як спільні, так і специ-
фічні інтереси, які відстоюють з використанням політичної
влади. Неузгодженість інтересів соціальних спільностей,
загострення суперечностей між ними призводять до соціаль-
них конфліктів, які, охоплюючи сферу реалізації політичної
влади, набувають політичного характеру. Соціально-політичні
конфлікти — не виняткове, а закономірне явище, зумовлене
багатоманітністю соціальних інтересів. Інша справа —
гострота і масштабність конфліктів, форми й засоби їх роз-
в'язання, які залежать від ефективності політики.

Глибинне соціальне призначення політики полягає в
урахуванні всієї багатоманітності соціальних інтересів, їх
узгодженні, запобіганні конфліктам, розв'язанні їх в опти-
мальних, ненасильницьких формах. Найбільше цьому
призначенню відповідає соціальна політика, основними
різновидами якої є політика соціального партнерства, націо-
нальна, демографічна, регіональна політика. Здійснювана в
будь-яких формах, соціальна політика має виходити з прин-
ципу соціальної справедливості, забезпечувати стосовно
кожного конкретного суспільства оптимальне поєднання
соціальної рівності і свободи.

Бабков В. Г.

Межнациональньїе противоречия й конфликтьі // Социально-
полит. журн. 1994. № 7—8.

Беленький В. X.

О среднем классе в России // Социально-полит. журн. 1994. № 12.

Бербешкина 3. А.

Справедливость как социально-философская категория. М., 1983.

Бромлей Ю. В.

Основньїе разновидности национальньїх общностей (понятийно-
терминологические аспекти) // Науч. коммунизм. 1990. № 1.

Бромлей Ю. В.

Зтносоциальньїе процессьі: теория, история, современность. М.,
1987.

Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А.

Современньїй Левиафан: Очерки политической социологии капи-
тализма. М., 1985.

Волович В., Макєєв С.

Соціальна стратифікація і політика // Політ, думка. 1993. № 1.

Гидденс 9.

Стратификация й классовая структура // Социол. исследования.
1992. № 9, 11.

Дарендорф Р.

Конфликт й классовая борьба // Социол. исследования. 1995.

№ 7-8.

Етнонаціональнип розвиток України: терміни, визначення, персо-

налії. К., 1993.

Здравомислов А. Г.

Социология конфликта. М., 1995.

Комаров М. С.

Социальная стратификация й социальная структура // Социол.

исследования. 1992. № 7.

Краснов Б. Й.

КонфликтьІ в обществе // Социально-полит. журн. 1992. № 6—7.

Майборода А.

Теория зтнополитики в западном обілествоведении. К., 1993.

Мала енциклопедія етнодержавознавства / За ред. Ю. І. Римаренка.
К., 1996.

Мацнев А. А.

Зтнополитические конфликтьі: природа, типология й пуги урегу-

лирования // Социально-полит. журн. 1996. № 4.

Мокляк Н. Н.

Социальньїе отношения: структура й форми проявлення. К., 1986.

Наумова Т. В.

Становление среднего класса в реформируемой России // Со-

циально-гуманитарньїе знання. 1999. № 4.

Преториус Р.

Теория конфликта // Полит. исследования. 1991. № 5.

Сперанский В. Й.

Конфликт: сущность й особенности его проявлення // Социально-
полит. журн. 1995. № 3.

Сперанский В. Й.

Основньїе видьі конфликтов: проблеми классификации // Со-
циально-полит. журн. 1995. № 4.

Стариков Е. Н.

Социальная структура переходного общества: «горизонтальний

срез» // Полит. исследования. 1995. № 5.

Шляхтун П. А.

Социально-классовая структура современного буржуазного общест-
ва: Проблеми методологии исследования. К., 1986.

Ян 3.

Государственное й зтническое понимание нации: противоречия й
сходство // Полит. исследования. 2000. № 2.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: