Форма держави — це сукупність найбільш загальних ознак держави, зумовлених інституціональними, територіальними і функціональними способами організації влади.

У політології є три основних категорії, які розкривають
форму держави: «форма державного правління» (інституціо-
нальні характеристики організації влади), «форма держав-
ного устрою» (територіальні характеристики організації
влади) і «політичний режим» (функціональні характеристики
організації влади). Аналіз форм держави має особливо
важливе значення, оскільки дає ключ до розуміння кон-
кретних форм організації державної влади і здійснення
політики.

Форми державного | Форма державного правління — це

правління | спосіб організації державної влади, зу-

Конституційна монархія називається ще обмеженою,
оскільки у ній влада монарха обмежується конституцією.
Конституційна монархія існує у двох видах — дуалістичної і
парламентарної, які відрізняються ступенем обмеження
влади монарха. Дуалістична монархія характеризується на-
явністю одночасно двох політичних установ — монархії і
парламенту, які поділяють між собою державну владу. Цей
поділ проявляється у тому, що монарх юридичне і фактично
незалежний від парламенту у сфері виконавчої влади. Він
призначає уряд, який несе відповідальність лише перед ним.
Парламент наділяється законодавчими повноваженнями, але
ніякого впливу на формування і діяльність уряду не має.
Дуалістична монархія не знає інституту парламентської
відповідальності уряду, парламент не може відправити уряд
у відставку. Законодавчі повноваження парламенту істотно
обмежуються на користь монарха. Він користується правом
абсолютного вето, яке парламент подолати не може, а також
правом розпуску парламенту та призначення до його
верхньої палати. Нині дуалістична монархія зберігається в
Йорданії, Кувейті, Марокко та ін.

У парламентарній* монархії влада монарха істотно обме-
жена у сфері як законодавчої, так і виконавчої влади. Він, як
кажуть, «царює, але не править». Юридичне за монархом
можуть зберігатися значні повноваження, але фактично
далеко не всіма ними він може користуватися. Так, фор-

, * Стосовно форми державного правління найчастіше використовується
саме цей термін, на відміну від прикметника «парламентський», який є
похідним від іменника «парламент» і використовується в інших випадках.

Держава — головний інститут політичної системи суспільства

мально за ним зберігається право призначення глави уряду й
міністрів, але зробити це він може лише відповідно до
пропозицій лідерів партії чи коаліції партій парламентської
більшості, бо сформований іншим чином уряд не отримає
вотуму довіри у парламенті й не утвердиться.

Формально уряд вважається урядом монарха, проте
ніякої відповідальності перед монархом він не несе. Уряд
формується парламентським шляхом і несе відповідальність
за свою діяльність лише перед парламентом. Саме політична
відповідальність уряду перед парламентом за свою діяльність
є основною відмінною ознакою парламентарної монархії.
Звичайно це повноваження парламенту врівноважується
правом уряду запропонувати монархові розпустити парла-
мент і призначити нові вибори. Глава держави вимушений
прийняти й виконати цю пропозицію, тому що в против-
ному разі парламентська більшість, на основі якої сформо-
вано уряд, заблокує роботу парламенту. У випадку вислов-
лення парламентом вотуму недовіри урядові останній або
йде у відставку, або через главу держави розпускає парла-
мент і призначає позачергові вибори.

Ще одним правовим засобом впливу уряду на монарха є
контрасигнування (від лат. сопітазі§па1ига — міністерський
підпис), тобто скріплення його актів підписом глави уряду та
(або) окремого міністра, без якого вони не набувають
юридичної сили. Тим самим глава уряду або міністр беруть
на себе відповідальність за даний акт монарха, оскільки сам
монарх відповідальності за свої дії не несе.

На відміну від дуалістичної монархії у парламентарній
монархії центральне місце в системі органів державної влади
посідає не монарх, а уряд, який не тільки здійснює повнова-
ження та прерогативи монарха, а й контролює і спрямовує
(через парламентську більшість) всю діяльність парламенту.
Парламентарна монархія нині існує у ряді розвинених
країн — Австралії, Бельгії, Великобританії, Данії, Іспанії,
Канаді, Нідерландах, Новій Зеландії, Норвегії, Швеції,
Японії та ін.

Специфічні риси має монархічна форма правління в тих
країнах, які в минулому були домініонами Великобританії, а
пізніше увійшли до британської співдружності націй —
Австралії, Канаді, Новій Зеландії та ін. Власних монархів
вони не мають. Главою держави в кожній з цих країн

Інституціоналізовані форми політики

формально вважається монарх Великобританії, а фактично
його функції здійснює генерал-губернатор, котрий призна-
чається британським монархом за поданням уряду країни з
числа її жителів.

Хоча в сучасних розвинених країнах монархія є здебіль-
шого слабкою політичною установою, яка не відіграє
істотної ролі у здійсненні державної влади, загалом на
сьогодні вона існує в 44 країнах світу, в тому числі 11 євро-
пейських. У 1978 р. було поновлено монархію в Іспанії. На
референдумі, проведеному 1999 р. в Австралії, виборці
висловилися на користь збереження монархічної форми
правління.

Одна з основних причин збереження монархії та, що в
багатьох країнах інститут монархії, особа монарха є
символом єдності і верховним арбітром нації, запорукою
непорушності політичної системи, оскільки влада монарха
не залежить від гри політичних сил. За відсутності в
парламенті чітко визначеної більшості монарх може
відіграти вирішальну роль у її утворенні та формуванні
уряду. Монархи забезпечують наступництво в політичному
розвитку, оберігають традиції й політичну культуру країни.

Республіка (лат. гезриЬІіса, від гез — справа, риЬІісик — суспільний) — це така форма державного правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загальнонаціональною представницькою | установою (парламентом).

Республіка — найпоширеніша форма правління. Нині зі
190 держав світу — членів ООН більш як 140 держав є
республіками. Існують три основних різновиди республікан-
ської форми правління: президентська республіка, парла-
ментарна республіка і республіка змішаного типу. Основна
відмінність між ними полягає у способі формування та
функціонування уряду. У президентській республіці уряд
формує і очолює президент, який одночасно виступає
главою держави і главою уряду. Сформований позапарла-
ментським шляхом, уряд не несе за свою діяльність
відповідальності перед парламентом.

У парламентарній республіці уряд формується парла-
ментським шляхом, несе перед парламентом політичну
відповідальність і зобов'язаний піти у відставку в разі
висловлення йому парламентом вотуму недовіри. Сформо-

Держава — головний інститут політичної системи суспільства

ваний із представників партій парламентської більшості,
уряд через цю більшість фактично контролює і спрямовує
діяльність парламенту.

За змішаної форми державного правління — парламен-
тарно-президентській чи президентсько-парламентарній —
уряд формується спільно президентом і парламентом, а та чи
інша назва змішаної форми правління визначається тим, у
кого з них більше повноважень щодо формування та функ-
ціонування уряду.

Розглянемо особливості кожного з цих різновидів рес-
публіканської форми правління докладніше.

Основними ознаками президентської республіки є: 1) до-
тримання формальних вимог жорсткого поділу влади й
запровадження збалансованої системи стримувань і проти-
ваг; 2) обрання президента на загальних виборах; 3) поєд-
нання повноважень глави держави і глави уряду в особі
президента й відсутність посади прем'єр-міністра; 4) форму-
вання уряду президентом лише за обмеженою участю
парламенту; 5) відсутність політичної відповідальності уряду
перед парламентом; 6) відсутність права глави держави на
розпуск парламенту; 7) відсутність інституту контрасигну-
вання, тобто скріплення актів президента підписами
міністрів, які б несли за них відповідальність⁶.

Класичною президентською республікою вважаються
СІНА. Президентсько-республіканська форма правління
впроваджена також у ряді країн Латинської Америки,
Африки та деяких інших. Класичному варіанту президент-
ської республіки притаманна наявність двох центрів влади —
президента і парламенту, між якими немає тісних функціо-
нальних відносин, тому ця форма правління називається ще
Ідуалістичною республікою. У президентській республіці
І виконавча влада має порівняно невеликі можливості для
впливу на законодавчу владу, тоді як остання наділена
певними засобами контролю за діяльністю першої. Однак
при цьому обидві гілки влади залишаються незалежними
одна від одної, що в разі досконалої системи стримувань і
противаг забезпечує демократичне здійснення державної
влади.

"Див.: Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн.
С. 83-84.

18 — 2-1330

Держава — головний інститут політичної системи суспільства

Парламентарна республіка характеризується проголошен-
ням принципу верховенства парламенту, перед яким уряд
несе політичну відповідальність за свою діяльність. Озна-
ками парламентарної республіки є: 1) здійснення повнова-
жень глави держави і глави уряду різними особами, наяв-
ність посади прем'єр-міністра; 2) обмеженість владних
повноважень глави держави і водночас віднесення реальної
компетенції у сфері виконавчої влади до уряду та його глави;
3) формування уряду парламентом за участю глави держави,
яка зазвичай є майже номінальною; 4) формальна політична
відповідальність уряду (колективна та індивідуальна) перед
парламентом; 5) право глави держави розпустити парламент,
котре, як правило, ефективно контролює уряд; 6) контр-
асигнування актів глави держави главою уряду та (або)
відповідним міністром⁷.

Парламентарно-республіканська форма правління досить
поширена в розвинених країнах. На європейському конти-
ненті парламентарна республіка існує в Албанії, Греції,
Естонії, Італії, Латвії, Словаччині, Угорщині, Чехії, ФРН та
Югославії. На відміну від президентської республіки за
парламентарно-республіканської форми правління прези-
дент обирається не на загальних виборах, а парламентом або
спеціальною колегією, яка в основному складається з
депутатів того ж парламенту.

У парламентарних республіках, як і в парламентарних
монархіях, фактичним центром здійснення державної влади
виступає не президент і не парламент, а уряд, глава якого
фактично стає першою особою в державі. Усі важелі реаль-
ної влади тут знаходяться в руках керівників тих політичних
партій, яким належить більшість місць у парламенті і які
формують уряд. Тому в політологічній літературі парламен-
тарні форми правління нерідко визначаються як «правління
партій».

Однією з сучасних форм державного правління є так
звана змішана — парламентарно-президентська, або прези-
дентсько-парламентарна — форма республіканського правління,