СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Сутність політичної У політології існують різні підходи до
культури розуміння сутності політичної культури
та її визначення. Ці відмінності пов'я-
зані передусім з неоднозначністю самого поняття «культура».
Як зазначається в енциклопедичному словнику, культура
(від лат. сиііига — обробіток, виховання, освіта, шанування) —
історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих
сил і здібностей людини, виражений в типах і формах
організації життя і діяльності людей, а також у створюваних
ними матеріальних і духовних цінностях; поняття «культура»
вживається для характеристики певних історичних епох
(антична культура), конкретних суспільств, народностей і
націй (культура майя), а також специфічних сфер діяльності
або життя (культура праці, побуту, художня культура); у
більш вузькому розумінні — сфера духовного життя людей¹.

Як видно з наведеного визначення, культуру можна
розуміти як феномен матеріального й духовного життя
суспільства і як вияв лише його духовного життя. Ця
відмінність дається взнаки і в розумінні політичної культури.
В одних випадках її трактують лише як феномен свідомості,
духовного життя суспільства, соціальних спільностей, інди-
відів, в інших — розуміють ширше. Розглянемо ці відмін-
ності детальніше.

Термін «політична культура» вперше увів до наукового
вжитку німецький філософ-просвітитель Іоганн Готфрід
Гердер (1744—1803). Концептуальне осмислення політичної
культури як складової політичного життя та об'єкта ви-
вчення політології було здійснено лише в 50—60-ті роки
XX ст. Інтерес до політичної культури був зумовлений
передусім усвідомленням західними дослідниками необхід-
ності з'ясування впливу глибинних, емоційних і соціально-
психологічних чинників на стабільність політичних систем.
Значний внесок у становлення й розвиток теорії політичної
культури зробили американські політологи Г. Алмонд і
С. Верба. Вони ж започаткували підхід до розуміння
політичної культури як сукупності орієнтацій індивідів
стосовно політичних об'єктів. Такі орієнтації виявляються

'Див.: Советский знциклопедический словарь. М., 1980. С. 677.

Л -то

„,™———.~~~,.~.~:~,„,,~~~~——.,,,———— Ь|. / О

на трьох рівнях. Це, по-перше, пізнавальні орієнтації, які
охоплюють знання про політичну систему та її функціону-
вання. По-друге, емоційні орієнтації, які виражають почуття
щодо політичної системи, учасників політичного процесу.
По-третє, це — оціночні орієнтації, які виражають особисте
ставлення до політичної системи, її учасників та їхніх дій.
«Поняття «політична культура», — писали Г. Алмонд і
С. Верба у праці «Громадянська культура» (1965), — вказує
на специфічні політичні орієнтації — установки стосовно
політичної системи і її окремих частин та установки щодо
власної ролі в системі. Це сукупність орієнтацій стосовно
особливої сукупності об'єктів і процесів. Коли ми говоримо
про політичну культуру суспільства, ми маємо на увазі
політичну систему, інтеріоризовану в знаннях, почуттях та
оцінках його членів»².

Отже, автори обмежили політичну культуру лише сферою
політичної свідомості. Поряд з цим, традиційним, підходом
до розуміння політичної культури існує інший підхід, який
розглядає політичну культуру як органічну єдність
політичної свідомості й політичної поведінки. Так, на думку
польського політолога Є. Вятра, «політична культура —- це
сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки, які
стосуються взаємовідносин влади і громадян»³. Такий підхід,
що грунтується на визнанні органічної єдності в політичній
культурі двох сторін — духовної, ідеологічної і практичної,
діяльної, досить поширений. Очевидно, він дещо повніше
розкриває сутність політичної культури, ніж попередній, бо
поведінка — це спосіб існування культури, без якого вона
неможлива.

З наведеного вище визначення культури взагалі видно,
що вона охоплює не всю багатоманітність виявів матеріаль-
ного і духовного життя суспільства, а лише типи і форми
організації життя й діяльності людей, створювані ними
матеріальні й духовні цінності. Це саме стосується й полі-
тичної культури. Вона охоплює не всі вияви політичної
свідомості й політичної поведінки, а лише те в них, що є
найбільш поширеним, типовим для суспільства, соціальної
спільності чи індивіда. Російський політолог М. X. Фарук-
шин визначає політичну культуру як «сукупність стереотипів

² Цит за: Баталов 9. Я. Политическая культура современного амери-
канского общества. М., 1990 С. 12.

¹ Вятр Е. Социология политических отношений. М., 1979. С. 259.

політичної свідомості й поведінки, властивих даній со-
ціальній спільності»⁴.

Третій підхід до розуміння політичної культури близький
до другого. Відповідно до цього підходу поряд з політичною
свідомістю й поведінкою до політичної культури долуча-
ються також способи функціонування політичних інститутів.

І Отже, політична культура в широкому розумінні — це
І сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки,
1 а також характеру і способів функціонування політичних