Тема: Особистість і політика. Політичне лідерство

Семінар: Особа і політика

Основні поняття: політичні потреби, політичні інтереси, політична соціалізація, політична орієнтація, політична позиція, політичні переконання.

План

1. Свобода особи і держава.

2. Політична соціалізація особи.

3. Політична поведінка особи.

4. Інститут громадянства. Політична участь.

Теми рефератів:

Особа як субєкт і обєкт політики.

Способи формування демократичної культури особистості.

Подолання відчуження особисстості від влади: теорія і практика.

Політизація української молоді: міф чи реальність?

Особливості політичної соціалізації в сучасній Україні?

Питання для дискусії:

Чи може людина жити поза сферою впливу політики?

Конституція закріплює політичні права та свободи громадян. А чи існують у громадян політичні обовязки? Які саме?

Що сприяє і що заважає прояву політичної активності людини?

За яких умов людина може перетворитися в засіб політики? За яких умов вона стає метою політики?

Завдання для самостійної роботи:

Рівні політичної соціалізації особи.

Громадянська соціалізація особи.

Ознайомитися з проблемами формування громадянина в умовах становлення української державності. Підготувати повідомлення.

Методичні рекомендації:

Проблема участі особи у політиці є дискусійною з найдавніших часів. Існує два концептуальних погляди на цю проблему: перший – політика є елітарним видом діяльності; другий – участь громадян у політиці визначено самою сутю людської спільноти, бо політика пронизує всі види людської житєдіяльності, має значний вплив на соціальні, побутові умови життя людей, на їх настрої та духовність. Людина є первинним субєктром політики, який характерезується різною участю у політичному житті; різними можливостями впливу на владу; мірою політичної активності. Ставлення людини до політики може набирати різноманітних виявів політичної поведінки – від беззаперечного схвалення до прихованого опору або політичного екстримізму.

Розглядаючи особу як субєкта політики, треба мати на увазі насамперед її політичний статус у суспільстві, який у значній мірі визначає форми, масштаби і результати політичної активності індивіда. У реальній дійсності виділяють кілька типвів політичного статусу особи, що визначає сутність її залучення у політику. Перший тип – пересічний член суспільства, який має майже виключно статус обєкта політики (політикою не цікавиться, участі у ній не бере, політичного впливу не має). Другий тип – пересічний член суспільства, який характерезується високим політичним інтересом і політичною активністю (бере участь у політиці самостійно та спонтанно, або через участь у громадських обєднаннях). Третій тип – політичний лідер. Він може бути формальним і неформальним, місцевого або загальнонаціонпльного значення ін. Четвертий тип – професійний політик для якого політична діяльність є не лише головним занятям, джерелом існування але й змістом життя.

Політична діяльність особи може здійснюватися у формі політичної участі та політичного функціонування. Активна включеність особи у політику потребує соціально-економічних, політико-організаційних та політико-правових передумов. Соціально-економічні передумови повязані з задоволенням первинних економічних та соціальних потреб людини, отриманні відповідної освіти. Політико-організаційні умови визначають реальні можливості та межі політичної діяльності громадян. Політико-правові передумови визначаються загальновизнаними міжнародними нормами, національним законодавством, окремими політичними рішеннями органів державної влади, політичними традиціями, свідомістю та культурою. Форми політичної діяльності громадян можуть бути інституційними (санкціонованими законом) та неінституційними (протиправними, стихійними).

Політична поведінка людини визначається також її психологічними та біологічними характеристиками (стать, вік, темперамент, воля, стан фізичного здоровя тощо). Політичну поведінку людини характерезує не лише політична актвність але й політичне відчуження, найпоширенішими проявами якого є абсентеїзм, конформізм, соціальна апатія.

Процес входження людини вполітику визначають як політичною соціалізацією, основними інститутами якої виступають: сімя, школа, обєднання громадян, ЗМІ тощо. Стосовно причин політичної соціалізації, то біхевіорісти виводять політичні потреби індивіда з природних властивостей людини, але існує й підхід, згідно з яким соціалізація є передумовою формування і збереження соціальної системи. Головна функція політичної соціалізації – сформувати самостійного та відповідального субєкта політики. У політичній соціалізації виділяють дві фази: політичної адаптації та інтеріоризації. Практика дає кілька найбільш істотних типів політичної соціалізації: гармонійний, гегемоністичний, плюралістичний, конфліктний.

Перехід від тоталітаризму до демократії зумовив фундаментальні зміни у політичній соціалізації громадян, які спрамовані на формування таких рис, як політична толерантність, готовність до компромісу, прагнення до консенсусу, вміння цивілізовано виражати та захищати свої інтереси, запобігати політичним конфліктам або цивілізовано розвязувати їх.

Завдання для самоперевірки та самоконтролю

1. Якими причинами викликане функціонування людини в політиці?

2. Які механізми включення людини в політику Вам відомі?

3. Що таке політична соціалізація особи?

4. Як пов'язані політична соціалізація і влада?

5. Чи закінчується процес політичної соціалізації особи?

6. Які фактори впливають на процес політичної соціалізації особи?

7. Охарактеризуйте рівні політичної соціалізації особи?

8. Що таке політичне відчуження? Якими причинами викликане його існування?

9. Як пов'язані між собою громадянство та політична участь.

10. Якими факторами визначається рівень політичної активності людини?

Література:

1. Семків О.І. Політологія. –Л.: 1993, 2 видання Л.: -Світ, 1994. –Розд.8, ч. 1,2.

2. Дзюбко І.С. Політологія. Курс лекцій. –К.: Наука, 1993. –Лекції № 13,16.

3. Політологія: Підручник. /за ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. –К.: Вища школа, 1998.

4. Політологія: Посібник для студентів вузів./за ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. –К.: Вид. центр “Академія”, 1998.

5. Брегеда А.Ю. Основи політології. –К.: Вид. КНЕУ, 1997. –С. 220-240.

6. Головаха Є.І. Політична соціалізація в посткомуністичній Україні // Політична думка. – 1994.- №6.

7. Манеєв С. Політична соціалвзація в пострадянській Україні // Політична думка. –1997. – №1.

8. Ильин М., Коваль Б. Личность в политике: "кто играет короля?" // Полис.- 1991. –№6.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: