СУТНІСТЬ НАВЧАННЯ, ЙОГО СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ.

Процес навчання покликаний здійснювати освітню, виховну і розвиваючі функції.

Виділення даних функцій процесу навчання проведено умовно, оскільки межі між процесами освіти, виховання і розвитку особистості відносні, і деякі їх аспекти є загальними. Умовне виділення цих функцій необхідно в практичній діяльності педагога при цілепокладання процесу навчання та діагностиці його результатів.

Освітня функція процесу навчання передбачає засвоєння особистістю наукових знань, формування системи спеціальних і загальнонавчальних умінь і навичок. Виховна функція процесу навчання полягає у формуванні системи ціннісно-емоційних відносин особистості до світу та сукупності її якостей. Розвиваюча функція процесу навчання визначає розвиток загальних і спеціальних здібностей особистості, а також психічних процесів.

Охарактеризовані функції процесу навчання неприпустимо розглядати як ізольовано здійснювані. Вони знаходяться в складно переплетених причинно-наслідкових зв'язках, коли одна з функцій є наслідком іншої і одночасно причиною третьої. Так, виховання дисциплінованості, громадської активності створює умови для ефективності навчання. А навчання, у свою чергу, сприяє вихованню цих якостей.

Основними цілями навчання прийнято вважати: створення максимально сприятливих умов для розумового, морального, емоційного та фізичного розвитку особистості, всебічного розвитку її здібностей, домагаючись отримання учнями міцних знань, основ наук і вміння самостійно поповнювати їх; дати універсальну освіту на рівні, що відповідає швидкому розвитку науки і дозволяє адаптуватися в сучасному світі; реалізувати ідею загального, інтелектуального, морального розвитку особистості засобами гуманітаризації освіти; виховати високорозвиненого громадянина на основі загальнолюдських моральних цінностей, здатного до активного життя, праці, творчості; слідувати міжнародним вимогам до побудови програм для дітей з вищими інтелектуальними здібностями: поглиблення змісту програм, розвиток високого рівня розумових процесів, розвиток розуміння власних здібностей учнями; формувати особистість з розвиненим інтелектом і високим рівнем культури, готову до усвідомленого вибору і освоєння професійних освітніх програм.

Процес навчання - це не просто механічне злиття викладання і навчання, а якісно нове, цілісне явище. Ю. К. Бабанський у структурі процесу навчання виділяє наступні компоненти: 1) цільовий; 2) стимулююче-мотиваційний; 3) змістовний; 4) операційно-дієвий; 5) контрольно-регулювальний; 6) оціночно-результатовний. Ці компоненти відображають весь процес взаємодії педагога і учнів від постановки мети навчання до аналізу його результатів.

Цільовий компонент процесу навчання є постановку педагогом і прийняття учнями цілей і завдань вивчення теми (розділу, курсу, навчального предмета). Цілі і завдання процесу навчання визначаються соціальним замовленням, уточнюються на основі вимог державних освітніх стандартів, програм, рівня підготовленості учнів і матеріально-технічної бази навчального закладу. Стимулююче-мотиваційний компонент процесу навчання відображає заходи педагога з формування пізнавальних потреб, стимулювання мотивів навчальної діяльності, інтересів. Змістовний компонент процесу навчання - це зміст навчання, визначається госудаpственной освітніми стандартами, програмами, підручниками та навчальними посібниками. Операційно-дієвий компонент процесу навчання відображає його процесуальні характеристики, форми, методи, засоби. Контрольно-регулювальний компонент процесу навчання передбачає здійснення контролю педагога і самоконтролю учнів з метою встановлення зворотного зв'язку і коректування ходу процесу навчання. Оціночно-результативний компонент процесу навчання об'єднує оцінку педагогом і самооцінку учнями результатів навчання, встановлення їх відповідності поставленим цілям, виявлення причин їх можливої невідповідності, постановку завдань подальшої діяльності.

Характеристика перерахованих компонентів процесу навчання дає уявлення лише про його склад. Орієнтація педагога на проектування цілісної структури даного процесу передбачає вивчення взаємозв'язків його структурних елементів. Всі компоненти процесу навчання тісно взаємопов'язані між собою. Прийняття мети навчаються вимагає педагогічно доцільного впливу на їх мотиваційно-потребностную сферу. Мета навчання визначає його зміст. Мета і зміст навчання вимагають певних методів, засобів і форм стимулювання й організації цього процесу. По ходу навчання необхідний контроль за його перебігом і результатом. Реалізація всіх компонентів у комплексі забезпечує досягнення результату. Оцінка отриманого результату визначає нові цілі процесу навчання. Зазначені послідовність і зміст компонентів процесу навчання найбільш типові. У залежності від завдань навчання і його конкретних умов ті чи інші компоненти цього процесу простежуються більш-менш чітко. Наприклад, зацікавленість аудиторії досліджуваної темою знімає необхідність додаткових заходів стимулювання. Не завжди потрібні корективи процесу навчання, якщо відразу вдається досягти поставленої мети. Проектування процесу навчання вимагає творчого підходу до аналізу його структурних компонентів.

ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ НАВЧАННЯ, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА.

Принцип – це керівна ідея, основне правило, основна вимога до діяльності, поведінки. Принципами навчання (принципами дидактики) називають певну систему вхідних, основних дидактичних вимог до процесу навчання, виконання яких забезпечує його необхідну ефективність З позиції системно-структурного підходу теоретично процес навчання описується і якоюсь мірою визначається відповідними принципами і закономірностями, технологією, системою управління, практичними порадами.

Принцип спрямування навчання на вирішення проблеми взаємозв'язку завдань освіти, виховання і розвитку означає, що при аналізі результатів навчання в полі зору викладача повинно знаходитись не тільки вирішення завдань формування знань і вмінь, але і ефективність виховних впливів проведеного заняття або їх системи по даній темі. Таким чином, цей принцип через основні завдання навчання виявляє після цього опосередкований вплив на всі наступні компоненти навчання, включаючи і аналіз його результатів. Принцип науковості навчання є найважливішим принципом. Він спирається на закономірний зв'язок між змістом науки і навчального предмету, вимагає, щоб зміст навчання знайомив з науковими фактами, поняттями, закономірностями, теоріями всіх основних розділів, що враховуються з відповідної галузі науки, в можливих заходах наближався до розкриття її сучасних досягнень і перспектив розвитку в подальшому.

Принцип систематичності і послідовності вимагає, щоб знання, вміння і навички формувалися в системі, в певному порядку, коли кожний новий елемент навчального матеріалу логічно зв'язується з іншими, наступне спирається на попереднє, готує до засвоєння нового. Психологічно встановлена закономірність, що при дотриманні логічних зв'язків навчальний матеріал запам’ятовується в більшому обсязі і більш міцно. Систематичність і послідовність в навчанні дозволяють досягти більших результатів.

Принцип наочності. Багатолітній досвід і спеціальні психолого-педагогічні дослідження показали, що ефективність навчання залежить від ступеня концентрації сприйняття всіх органів почуттів людини. Чим більш воно різноманітне, тим більш міцно навчального матеріалу засвоюється. Ця закономірність вже давно знайшла своє вираження в дидактичному принципі наочності, в обгрунтуванні якого внесли істотний вклад Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський, а в наш час Л.В. Занков. К.Д. Ушинський розкрив значення наочних відчуттів для розвитку вимови. А Л.В. Занков докладно вивчив можливі варіанти поєднання слів і наочності.

Класифікація методів навчання на основі джерел інформації. У педагогіці відома класифікація методів навчання на основі джерел інформації, відповідно до якої методи поділяють на словесні, наочні, практичні. Ідея такої класифікації була свого часу висунута й обгрунтована багатьма відомими педагогами радянських часів, такими, як Д. Лордк-іпанідзе, Є. Голант, Н. Верзілін, С. Шаповаленко, С. Чавдаров, її підтримував відомий польський педагог Оконь, відомий радянський психолог Л.Занков.

Словесні методи (бесіда, розповідь, пояснення, лекції тощо) характерні тим, що інформацію для засвоєння учень отримує вербальними засобами,тобто через слово. Наочні методи - інформація для засвоєння одержується на основі сенсорно-перцептивної діяльності (демонстрування, ілюстрації, показ об'єкта, моделі). Практичні методи. Суть їх у тому, що шляхом виконання практичних дій учень отримує деяку інформацію, яку аналізує, робить висновок і приходить до тих знань, які необхідно засвоїти. Особливість методу в тому, що діяльність з одержання знань накладається в часі на діяльність з їх застосування, що дає винятково важливий педагогічний ефект.

Класифікація методів навчання на основі самостійної пізнавальної діяльності. Не менш відома класифікація методів навчання на основі самостійної пізнавальної діяльності, яку запропонували І. Лернер і М. Скаткін. Цю групу складають пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, частково-пошуковий, дослідницький методи, метод проблемного вивчення матеріалу. Вони названі в порядку зростання міри самостійної пізнавальної діяльності учнів.

Пояснювально-ілюстративний метод навчання. Цей метод призначений для забезпечення розуміння учнями суті матеріалу, який вивчається. Розуміння, як відомо, це не тільки результат, ай процес, у ході якого людина встановлює зв'язок невідомого з відомим, підводить невідоме поняття під відоме, порівнює невідоме з відомим. Особливості: метод виконує функцію забезпечення засвоєння змісту навчання на рівні розуміння. В його основі лежить психологічна закономірність засвоєння, суть якої в сприйманні навчальної інформації і створенні на цій основі асоціацій. Дії вчителя зводяться до переведення дискретної одиниці актуальних знань у блок оперативної пам'яті. Дії учнів зводяться до встановлення зв'язку між невідомим, новим, з відомим, старим, до порівняння одного з іншим. Оцінка ефективності дій учителя й учнів ґрунтується на оцінці учнівського вміння порівнювати, переводити інформацію з однієї мови на іншу, тлумачити, наводити свої власні приклади тощо. Зовнішньою формою вираження методу є розповідь, лекція, бесіда, пояснення, ілюстрація, демонстрація тощо спільно з елементами самостійної пізнавальної діяльності учнів.

Репродуктивний метод навчання. Він розв'язує дещо складніше завдання, ніж пояснювально-ілюстративний, і полягає в тому, щоб забезпечити таке засвоєння матеріалу, при якому учні були б спроможні відтворити його, маючи зовнішню опору у вигляді підказки (рівень розпізнавання), або вміли відтворити самостійно та застосувати одержані знання у простій, типовій ситуації (репродуктивний рівень). Для того, щоб учень запам'ятав матеріал, він повинен сконцентрувати, зібрати свою силу волі, крім того, декілька разів повторити його, намагаючись запам'ятати цей матеріал. В основі цього методу лежить відомий психологічний закон, що для міцного запам'ятовування необхідно підкріпити його повторенням (7+2) рази.

Частково-пошуковий метод. Оскільки наукове пізнання включає в себе багато етапів і кожен із них сам по собі вимагає певних знань і відповідної практики, то виникає потреба достатньою мірою відпрацювати з учнями кожен пізнавальний крок, кожен етап пошуку. Учень має навчитися "бачити" проблему, виділяти її серед багатьох запитань і завдань. Розв'язання конкретної підпроблеми чи завдання важливе саме по собі, але набагато важливіше, щоб учні самі виділили ці підпроблеми, установили порядок, послідовність їх вирішення, тобто щоб встановили або ж розробили свою логіку розв'язання даної проблеми. Серед усіх етапів вирішення проблеми чи не найбільше педагогічне значення має розробка, висунення гіпотез.

Дослідницький метод навчання розв'язує завдання творчого рівня засвоєння. У ході вивчення програмового матеріалу або в процесі занять гуртка чи факультативу виникає певна проблема, яка у науковому плані не є дійсно проблемою, або є такою, але недостатньо опрацьованою. Важливість цього методу навчання полягає в тому, що учень сам шукає шляхи вирішення проблеми, планує сам свої дії самостійно або з мінімальною участю вчителя виділяє підпроблеми, встановлює послідовність їхнього розв'язання, безпосередньо їх вирішує, робить самостійні висновки, узагальнює їх і формулює. Метод проблемного вивчення матеріалу становить основу проблемного навчання.

ВИДИ НАВЧАННЯ

Види: програмоване, проблемне, диференційоване, розвивальне, системно-модульне, продуктивне.

Провідною ідеєю програмованого навчання є формування структури навчального матеріалу, його змісту і обсягу на основі елементів інформації. Зміст кожної теми розбивається на окремі, логічно закінчені частки інформації, елементи інформації. Ці елементи розміщуються в певній послідовності, що визначається логікою навчального змісту. Дії учня щодо засвоєння елементу інформації називають кроком. Здійснивши крок, учень відповідає на запитання, сформульоване для даного кроку, шляхом вибору правильної відповіді. При правильній відповіді програма дозволяє йому перехід до наступного кроку, при неправильній - учень опрацьовує той самий елемент змісту. Програмоване навчання має великі можливості для здійснення індивідуалізації навчання. Можливості цього навчання істотно розширилися у зв'язку із застосуванням комп'ютерів у навчанні. Окремим видом програмованого навчання є навчання із застосуванням алгоритмів.

Структура проблемного вивчення матеріалу включає такі етапи і в такій послідовності: створення проблемної ситуації; формулювання проблеми; розробка робочих гіпотез; перевірка робочих гіпотез; аналіз результатів перевірки робочих гіпотез, формулювання висновків; повернення до проблемної ситуації.

Диференційоване навчання - це така організація навчально-виховного процесу, за якої створюються умови, що дають змогу кожному учневі розкрити всі свої потенціальні навчальні можливості. Розрізняють зовнішню (профільну) і внутрішню (рівневу) диференціацію. При зовнішній диференціації комплектування класів, груп, шкіл здійснюється на основі певного критерію. Основним документом, який регламентує діяльність школи в контексті зовнішньої диференціації, є Базовий навчальний план. Форми реалізації зовнішньої диференціації - профільні класи, класи з поглибленим вивченням предметів, спеціальні класи, групи і школи. Внутрішня диференціація - врахування індивідуальних відмінностей учнів (особливостей пам'яті, мислення, уяви, нахилів, здібностей, інтересів тощо) в умовах звичайного класу, групи. Практика нагромадила значний арсенал засобів здійснення внутрішньої (рівне-вої) диференціації.

Розумовий розвиток можна забезпечити через формування і функціонування системи знань і переходу від системи знань нижчого рівня організації до системи знань вищого рівня організації.

перший етап - це системне структурування матеріалу в підручнику на всіх рівнях ієрархії. Другий етап - процес навчання, в ході якого здійснюється переведення інформаційної системи знань в індивідуальне надбання кожного учня. Третій етап забезпечує наповнення системної структури конкретними предметними знаннями. Саме він несе найбільше навантаження в засвоєнні предметних знань і в розумовому розвитку учнів. Наповнення предметними знаннями кожного елемента системи, зв'язків між ними, системотвірного чинника, бачення і осмислення системної предметної властивості - усе це реальний навчальний процес, який необхідно правильно побудувати.

Під модулем розуміють змістову одиницю інформації. Це частина цілого, яка робить певний внесок у це ціле. Модульність у пізнанні цілого може дати певну користь, коли суб'єкт пізнання володітиме системною методологією пізнання, тобто уміннями розглядати об'єкт вивчення крізь призму системи. Оцінювання навчальних досягнень учнів за кожен модуль здійснюється на основі рейтингового принципу, а повну картину модульного навчання можна побудувати, поклавши в основу дидактичну систему, зокрема дидактичний цикл.

Суть цього навчання полягає в отриманні тієї інформації, яку необхідно засвоїти самостійно, пройшовши весь цикл управління пізнавальною діяльністю. При цьому учень здійснює два види діяльності: діяльність з перетворення предметного об'єкта пізнання та діяльність з перетворення досвіду суб'єкта навчання.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: