Об'єкт і предмет політології.

Як будь-яка наука, політологія має об'єкт і предмет дослідження.

Об'єктом політології є політична сфера суспільства та всі ті процеси, що в ній відбуваються. Але існує більше десяти гуманітарних та соціальних наук, що розглядають політику: наприклад, філософія, соціологія, теорія держави та права, історія. У зв'язку із цим виникає питання про специфіку предмету політології, тобто того кола проблем, яке підлягає всебічному дослідженню.

У вітчизняній політології склались дві позиції стосовно предмету політології. Згідно з першою, політологія - це є цілісна й інтегративна наука про політику, яка включає в себе комплекс часткових політичних знань. Сама же політологія виступає як міждисциплінарне знання, а її предмет ж становить сукупність із закономірностей функціонування і розвитку різних сторін політичної діяльності, які досліджуються окремими субдисциплінами - політичними філософією, соціологією, психологією.

Згідно із другою позицією, політологія - це загальна теорія політики, яка не намагається охопити всю політичну проблематику й має свій специфічний предмет дослідження: закономірності відносин соціальних суб'єктів з приводу влади, впливу, механізм владовідносин та взаємодій між владарюючими і підвладними, керованими та керуючими. При цьому влада розглядається як сутність феномену політики.

У світовій політичній науці для позначення аспектів політики використовують три самостійні англомовні терміни:

• " polity" - форма політики, її організаційна структура, інститути, які надають їй стійкості, стабільності та дозволяють регулювати політичну поведінку людей (держава, партії, групи інтересів, закони, політичні та правові норми);

• "policy" - зміст політики, втілений у її цілях та цінностях, у проблемах, що їх вона вирішує, в мотивах і механізмах винесення політичних рішень;

• "politics" - політичний процес, де відображається складний, багатосуб'єктний і конфліктний характер політичної діяльності, відносин різних соціальних груп, організацій та індивідів.

6. Виникнення та інституціоналізація політичної науки.

В історії розвитку політичного знання виділяють три великих етапи:

1. перший етап сягає своїм корінням в історію стародавнього світу, античності і продовжується до Нового часу; це є період панування міфологічних, а пізніше -філософсько-етичних та теологічних пояснень політичних явищ та поступової їхньої заміни раціональними трактуваннями; й при цьому політичні ідеї розвиваються в загальному потоці гуманітарних знань;

2. другий етап починається із Нового часу, а продовжується майже до середини XIX ст.: політичні теорії звільняються від релігійного впливу, центральними питаннями політичної думки стають проблема прав людини, ідея поділу влади, правової держави і демократії; також відбувається становлення перших політичних ідеологій, а політика усвідомлюється як особлива сфера життєдіяльності людей;

3. третій етап - це є період становлення політології як самостійної наукової й освітньої дисципліни. Процес оформлення ж політології починається приблизно у другій половині XIX ст., проте потім знадобиться майже сто років задля кінцевого оформлення та професіоналізації політичної науки.

Інша періодизація- виокремлюємо наступні чотири етапи: 1. релігійно-міфологічний ( це від уявлення про божественне походження влади та суспільно-політичного устрою до раціоналізації політичних поглядів, як вони набули філософсько-етичної форми, - Конфуцій, Сократ, Платон і Аристотель); 2. раціональний (уявлення про чітке розмежування поміж політичною наукою, етикою, філософією, де в центрі політичних досліджень стоїть державна влада, а політична наука вже була підпорядкована вирішенню практичних завдань -Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо тощо); 3. системний (виокремлення політології із системи соціальних та гуманітарних наук та її інституціоналізація в кінці XIX - на початку XX ст. - К. Маркс, Ф. Енгельс, М. Вебер, Р. Міхельс, Г. Моска, В. Парето); 4. сучасний етап розвитку політології (біхевіористська концепція, інституціоналізм, а також неоінституціоналізм тощо).

На рубежі ХІХ-ХХ ст. у політології формуються нові методологічні підходи щодо дослідження політичних явищ, котрі призводить до появи різнобічних шкіл і напрямів, які відіграли значну роль у становленні сучасної політологічної науки. В першу чергу, політологія, що народжувалася, відчула на собі вплив позитивістської методології, принципи якої були сформульовані О. Контом та Т. Спенсером. (утвердився принцип версифікації, тобто підтвердження, згідно із яким наукову цінність можуть мати вірогідні емпіричні факти, котрі можна перевірити шляхом спостереження, вивчення документів, також кількісних методів аналізу).

Другий методологічний підхід - соціологічний - тлумачив політичні явища як похідні від інших сфер суспільного життя: економіки, культури, етики та соціальної структури суспільства.

У цілому для європейських політологів початку XX ст. (вони одночасно були і соціологами) характерне дослідження політики в широкому соціальному контексті з виходом у сферу філософії, історії, соціології та психології. Розвиток політології в цьому етапі пов'язано з іменем М. Вебера, якого закономірно вважають засновником теорії легітимності влади і сучасної теорії бюрократії. Важливу роль у становленні політичної теорії зіграли Г. Моска, В. Парето і Р. Міхельс, які заклали основу теорії еліт.

Могутній вплив на становлення методології і проблематику політології мали ідеї засновника психоаналізу 3. Фрейда: звернув увагу на роль несвідомих імпульсів у детермінації політичних явищ.

Діяльність Чиказької школи підготувала ґрунт для біхевіоралістської революції в західній та найперше за все в американській політології після Другої світової війни.

Біхевіоралістський підхід був орієнтований на два принципи неопозитивізму:

1) принцип версифікації: вимагає встановлення істинності наукових тверджень за допомогою їх емпіричної перевірки;

2) принцип звільнення науки від ціннісних суджень і етичних оцінок.

У 70-их pp. XX ст. у розвитку західної політології почався новий період, який отримав назву "постбіхевіоральної революції". Було визнано, що головним у політології є не тільки опис, а тлумачення політичних процесів, теж відповіді на запити суспільного розвитку і вироблення альтернативних рішень.

У післявоєнний період політологія також розширила і сферу своїх досліджень. Це перше за все такі питання, як: політичні системи (Г. Парсонс, Д. Істон, К. Дойч); як політична культура (Г. Алмонд); політичні режими (X. Арендт, К. Поппер, К. Фрідріх, 3. Бжезинський); партії та партійні системи (М. Дюверже, Дж. Сарторі); а також конфлікт і консенсус у політиці (Р. Дарендорф, С. Ліпсет) тощо.

Розвиток політології як самостійної науки і навчальної дисципліни - це є не тільки період визначення її предметної сфери та методологічної основи, але й період організаційного оформлення. Із другої половини XIX ст. політологія стає на шлях свого активного організаційного оформлення. Існує декілька поглядів щодо початку інституціоналізації політології, тобто її оформлення в самостійний напрям у сфері освіти та наукових досліджень. Так, деякі вчені пов'язують її появу із виникненням у середині XIX ст. в Німеччині правової школи, орієнтованої на вивчення держави. Пізніше, у 1871 р. в Парижі створено інший політологічний центр - Вільна школа політичних наук. Інші дослідники символічною датою появи політології називають 1857 р., коли у СІЛА в Колумбійському коледжі, що згодом став університетом, став читатися курс політичної теорії. У 1880 р. відкривається Школа політичної науки. З цього року в США починає видаватися перший політологічний журнал. Після другої світової війни у багатьох країнах спостерігається своєрідний "бум" на політологічні дослідження. Це стимулювало створення академічних політичних інститутів, а теж міжнародних центрів. Так, у 1949 р. в межах ЮНЕСКО була заснована Всесвітня асоціація політичних наук. У 70-90 рр. XX ст. відбувається інституціоналізація політичної науки в кінцевому означенні. Із допоміжної дисципліни, яку розглядали як доповнення до юриспруденції і соціології, політологія перетворилася в базову, загальновизнану, організаційно оформлену дисципліну з розгалуженою системою її освітніх та дослідницьких закладів.

7. Основні галузі, категорії, методи і функції політологи.

Більшість дослідників розглядають політологію як єдину інтегровану науку, хоча і внутрішньо диференційовану на субдисципліни.

Залежно від проблематики, що вивчається, вона містить у собі такі напрями:

• політичну філософію, яка досліджує ціннісні аспекти політики, ідеали і норми, на основі яких функціонує політика та влада; крім того, політична філософія формує понятійний апарат науки, її методологічну базу;

• теорію політики; це більш конкретна дисципліна, що вивчає політику і владу, механізми функціонування останньої, вона має свої внутрішні структурні ланки: теорія політичної системи, теорія влади, теорія демократії, теорія еліт тощо;

• політичну соціологію, яка акцентує увагу на соціальному обґрунтуванні влади: вплив соціальних груп і в цілому громадянського суспільства на політику;

• політичну психологію, котра досліджує роль установок, переконань, мотивів і несвідомих факторів на політичну поведінку; ця дисципліна розглядає як масові форми участі в політичних процесах, так і психологічні аспекти феномену лідерства;

• історію політичних учень, що вивчає етапи еволюції уявлень про політичне життя і її компонентів у різні політичні епохи;

• політичну антропологію, яка вивчає вплив соціобіологічних якостей людини на політику, а також зв'язок політики із культурою та національно-психологічними особливостями того чи іншого народу;

• теорію міжнародних відносин, яка розглядає проблеми світової політики і взаємовідносин держав; всередині напряму виділяють геополітику, що розглядає використання державами просторових факторів для досягнення політичних завдань.

А друга структура політології передбачає розмежування її фундаментальної теоретичної (часто її називають загальною) і прикладної політології. Один напрям відрізняється від іншого завданнями, дослідницькими процедурами та зв'язками із практикою. Теоретична політологія ставить завданням отримання нового знання, пояснення та розуміння політичної реальності, розробку нових концептуальних моделей реальності. Проте її вплив на практику носить опосередкований характер. Навпаки, прикладна політологія безпосередньо орієнтована на досягнення реального політичного ефекту. Вона вивчає способи впливу на сфери політичної реальності.

Як й будь-яка інша наука має свої категорії, тобто загальні, фундаментальні поняття, котрі відображають найбільш істотні, закономірні зв'язки та відносини реальної дійсності та пізнання, їхня специфіка полягає в тому, що вони розкривають різні сторони процесу здійснення влади у суспільстві.

У політології базовою є категорія "політична влада". Влада взагалі - вольове відношення між людьми, тобто таке відношення, за якого одні люди здатні і мають можливість нав'язувати свою волю іншим. Засобом здійснення політичної влади є політика, котра також виступає однією з базових категорій політології. "Політична система суспільства" теж є центральною категорією політології. Вона органічно поєднує в собі, з'єднує в систему решту категорій цієї науки. "Політичні інститути" та їх конкретні вияви - "держава", "політичні партії", "групи інтересів" тощо, "політичні відносини" належать до основних категорій політології.

Політична система містить також "політичну культуру ", а значить, її складові: це - "політичнасвідомість", "політична поведінка","політичні цінності","політичні норми", " політична соціалізація" тощо, котрі є категоріями політології.

Формою функціонування політичної системи суспільства, яка еволюціонує у просторі й часі, є "політичний процес" - це є одна із основних категорій політології. Політичними процесами називаються відносно однорідні серії політичних явищ, пов'язаних між собою причиновими й структурно-функціональними залежностями.

"Політичне явище" як одна із найбільш загальних категорій політології є сукупністю усіх чинників та явищ, пов'язаних із здійсненням політики.

Сучасна політологія використовує різнобічні теоретичні, філософські, а також загальнологічні та емпіричні методи дослідження.

Метод - це сукупність прийомів і операцій практично-теоретичного освоєння дійсності.

I. методи теоретичного пізнання:

a. інституціональний метод - вцентрі дослідження повинні знаходитися політичні структури, властивості і взаємозв'язки, а також фіксовані норми, на основі яких функціонують ці інститути;

b. соціологічний метод, який орієнтований на виявлення соціальної обумовленості політики, вплив на неї економіки, культури

c. історичний метод, який розглядає політичні явища в процесі їх становлення в минулому та розвитку в теперішньому;

4 системний метод, що застосовується при дослідженні складних багаторівневих об'єктів (політичні системи, інститути)

е. порівняльний метод передбачає співставлення однотипних об'єктів (моделей політичних режимів у різних країнах) у різних народів з метою виявлення подібностей і відмінностей;

і. структурно-порівняльний метод, який полягає у розгляді внутрішньої структури системи з позиції функціонального призначення кожного її елементу;

g. антропологічний метод, котрий пояснює політику, виходячи із природи та універсальності родових якостей людини;

п. психологічний метод, який спрямований на вивчення психологічних механізмів політичної поведінки;

і. біхевіоралістський метод, який розглядає політику як поведінку індивідів і груп, що мають певну мотивацію та установки

]. нормативно-ціннісний метод оцінює політичні процеси з погляду оптимального варіанту, ідеалу.

II.філософські і загально-логічні методи:

a. діалектичний метод, який передбачає розгляд політичних явищ з урахуванням їх постійної зміни, взаємозв'язку частин, компонентів і внутрішнього протиріччя;

b. метод сходження від абстрактного до конкретного;

c. аналіз і синтез;

сі. індукція і дедукція;

е. узагальнення.

III. емпіричні методи збору і аналізу інформації:

а. опитування - у формі розмов, інтерв'ю, анкетування

b. спостереження, котре дозволяє безпосередньо відслідковувати політичні факти;

c. статистичні методи - здійснюється накопичення і систематизоване узагальнення різнобічних емпіричних даних,

сі. математичні методи, які відкривають можливість для моделювання політичних процесів;

е. метод моделювання: модель - схематичний зразок об'єкта, що вивчається, який відображає його сутнісні якості.

Призначення політології розкривається в функціях.

• Теоретико-пізнавальна: реалізується внаслідок вивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ.