Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Поняття та структура політичного режиму. Типологія політичних режимів




Політичний режим (франц. regime, від дат. regimen – управління) є одним із базисних понять політології. Порівняно з категоріями, які розкривають форми держави, – «форма державного правління» і «форма державного устрою» – поняття «політичний режим» є найменш визначеним. Це пов'язано значною мірою із близькістю понять, із тим, що одні і ті явища і процеси політичного життя стосовно чогось одного можуть характеризуватись як форма державного правління, а щодо іншого – як політичний режим. Так, під президентським режимом в одних випадках мають на увазі політичний режим, а в інших – президентсько-республіканську форму державного правління, під парламентським режимом також розуміють й політичний режим, й форму правління. Якщо виходити з того, що форма правління визначається відносинами між центральними органами держави, то поняттям «політичний режим» доцільно позначати характер цих відносин, здійснення державної влади в цілому, насамперед в аспекті демократизму цього процесу.

Відповідно, політичний режим визначається як система методів і засобів зі здійснення політичної (державної) влади.

Поряд із поняттям «політичний режим» використовується також й поняття «державний режим» як узагальнена характеристика форм й методів здійснення державної влади в тій чи іншій країні. Хоча політичний режим і державний режим часто визначаються практично однаково, між ними існує і певна відмінність. Політичний режим виступає як функціональний аспект політичної системи суспільства, тоді як державний режим у точному його розумінні характеризує функціонування лише держави.

Виходячи із того, що методи та засоби здійснення державної влади можуть відрізнятися за однакових форм державного правління, окремі науковці вважають, ніби категорія «політичний режим» стосується не форми здійснення державної влади, а її змісту, тобто що політичний режим не є формою держави. Так, російський правознавець К. В. Арановський зазначає, що «політичний режим не можна зараховувати до форм державності. Це змістовна, але не формально-юридична характеристика».

Оскільки політичний режим виступає функціональним аспектом політичної системи, його структуру складають ті ж елементи, що й структуру політичної системи. Це насамперед політичні інститути – держава та її структурні елементи, політичні партії, громадсько-політичні організації, а також політичні відносини, політичні норми, політична культура у їх функціональному аспекті. Стосовно держави йдеться не просто про структуру, а про характер відносин між її елементами, способи формування органів державної влади, стосунки держави з громадянами, створення нею умов для реалізації прав та свобод особи. Політичні партії виступають елементами політичного режиму не як інститути політичної системи, а у взаємодії між собою, тобто як певна партійна система. Громадські організації є складовими політичного режиму як групи тиску. Саме таке розуміння структури політичного режиму ми знаходимо у відомого французького політолога М. Дюверже, котрий визначав цей режим як «певне поєднання системи партій, способу голосування, одного або кількох типів прийняття рішень, однієї або кількох структур груп тиску».

На основі структурних елементів політичного режиму виокремлюються його основні ознаки: спосіб формування органів влади; співвідношення законодавчої, виконавчої і судової влади, а теж центрального уряду та місцевого самоврядування; становище й роль громадських організацій і партій; правовий статус особи; законодавча система; співвідношення дозволеної та забороненої політичної діяльності; економічно-господарський розвиток; політична стабільність суспільства; порядок функціонування правоохоронних та каральних органів; історичні та культурні традиції, моральні звичаї народу в ставленні до влади. Найважливішими ознаками політичного режиму є вживані процедури і способи організації установ влади і врядування, стиль прийняття публічних, тобто загальних і обов'язкових для всіх, рішень, відносини між державою і громадянами.

Важливою характеристикою політичного режиму є його легітимність (від лат. legitimus – законний). За прямого значення терміна легітимним є той політичний режим, який встановлений законним шляхом та спирається на закони. Існує інше розуміння легітимності політичного режиму – як визнання його масами, яке спирається на їхнє переконання в тому, що саме такий режим є найкращим з усіх можливих і найбільшою мірою відповідає їхнім інтересам.

Третій підхід щодо розуміння легітимності політичного режиму. Французький політолог Ж.- Л. Кермон н вважає: принцип легітимності режиму має на увазі відповідність політичної влади тим цінностям, на яких заснований режим.

Типологія політичних режимів. Як і будь-яка типологія, вона може здійснюватись за різними ознаками, залежно від яких розрізняють ті чи інші типи політичних режимів. Детальну типологію державного правління здійснили ще давньогрецькі мислителі Платон та Аристотель. Наприклад, Аристотель залежно від кількості правителів держави, від мети, яку вони переслідують, вирізняв шість форм державного правління – монархію, аристократію, політію, тиранію, олігархію і демократію.

Типологію політичних режимів залежно від ступеня їх демократизму започаткував один із творців теорії еліт Г. Моска. Виокремлюючи аристократичну та демократичну тенденції у розвитку пануючого політичного класу, перша із котрих полягає у прагненні цього класу стати спадковим, а друга проявляється в оновленні його складу за рахунок представників нижчих верств суспільства, він говорив про два типи організації влади. В одному разі влада передається за принципом згори донизу таким чином, що вибір нижчого управлінця здійснюється вищим. В іншому разі діє протилежний принцип – влада делегується знизу догори тими, ким управляють, тим, хто управляє. Перший тип організації влади Г. Моска назвав автократичним, другий – ліберальним. Автократичний режим передбачає існування автократа, тобто особи, котра персоніфікує інститут, від імені якого діють усі ті, хто наділяється частиною або часточкою публічної влади. Ліберальний режим характеризується більш-менш відмінною організацією виборчої системи. Характерно те, що закон ґрунтується на згоді більшості громадян, а функціонери, котрі прямо або опосередковано призначаються підлеглими, є тимчасовими та відповідальними у своїх діях перед законом. На думку Г. Моски, автократичні режими є більше стійкими, аніж ліберальні, бо останні можуть функціонувати лише за сприятливих умов.

Г. Моска не довів до кінця свою типологію політичних режимів. Деякі західні дослідники, підбиваючи підсумки його міркуванням, наголошують, що виокремленні Г. Москою два принципи організації влади, комбіновані із двома тенденціями поповнення політичного класу, визначають 4 типи політичних режимів: аристократично-автократичний (абсолютна монархія); аристократично-ліберальний (парламентарна, конституційна монархія); демократично-ліберальний (парламентарна республіка); демократично-автократичний (президентська республіка).

Типологія політичних режимів залежно від форми правління і з розрізненням політичних і державних режимів. За типологією авторитарні політичні режими пов'язуються з абсолютною та дуалістичною монархією та деякими різновидами президентського республіканського правління, а демократичні – із парламентарною монархією та парламентарною республікою і президентським республіканським правлінням із досконалою системою стримувань і противаг.

Значно різноманітнішими за даних форм правління та типів політичного режиму є державні режими, в основі розмежування яких лежать особливості поділу влади. Так, державний режим в абсолютній монархії, де в руках монарха зосереджена вся повнота державної влади, визначається як абсолютизм. Відокремлення законодавчої влади від виконавчої та закріплення відповідних функцій за парламентом та наділеним широкими повноваженнями монархом у дуалістичній монархії дають можливість визначати її державний режим як обмежений дуалізм влади.

Поділ влади за умови визнання принципу верховенства парламенту над виконавчою владою у парламентарній монархії і парламентарній республіці визначають притаманний цим формам правління державний режим як парламентаризм. Цей державний режим діє лише за умови, що в парламенті жодна партія не має абсолютної більшості й не може сформувати однопартійний уряд.

У країнах, де існує дво- або багатопартійна система з однією домінуючою партією і уряди є в принципі однопартійними, парламентарна модель відносин між парламентом та урядом практично перетворюється на свою протилежність. Юридично парламент здійснює контроль над урядом, та насправді уряд, що сформований партією парламентської більшості, цілковито контролює роботу парламенту. Такий державний режим дістав назву системи кабінету, або міністеріалізму. Отже, за одних й тих самих форм правління – парламентарної монархії та парламентарної республіки – можливі два державних режими: парламентаризм або міністеріалізм

Найпослідовніше принцип поділу влади діє у напівпрезидентській республіці, коли існують два центри влади – президент, котрий одночасно є главою держави та главою уряду, та формально незалежний від нього парламент. Завдяки цьому таку республіку називають дуалістичною республікою, а притаманний їй державний режим – дуалізмом.

У соціалістичних країнах поділ влади не визнається теоретично. Йому протиставляється принцип єдності влади трудового народу, втіленої в органах радянського типу. Ради поєднують у собі законодавчі й виконавчі функції. Такий державний режим називають партократичним.

Інакше класифікує політичні режими французький політолог і правознавець Ж.-Л. Шабо. Він вважає, що «в основі класифікації політичних режимів – президентський, парламентський, режими асамблеї та авторитарний – лежить структура відносин між виконавчою і законодавчою владою. У першому варіанті зазначене розрізнення може набувати форми жорсткого поділу. Тоді наявний президентський режим. Якщо ж поділ є гнучким чи обидві гілки влади співпрацюють, то ми маємо справу з парламентським режимом.

Найпоширенішим є поділ політичних режимів за ознакою демократизму на демократичні і недемократичні. Останні поділяються на тоталітарні та авторитарні.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных