Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Основні принципи та теорії демократії




Принципово важливим для теорії демократії було обґрунтування видатним французьким мислителем Ж.-Ж. Руссо ідеї народного суверенітету. На основі ідеї суспільного договору він доводив, що джерелом і верховним носієм влади в суспільстві є народ. Ця влада неподільна, вона здійснюється безпосередньо самим народом і не може бути передана окремій особі чи органу. Ідея народного суверенітету, тобто визнання народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві, стала вихідним принципом теорії і практики демократії.

Заперечуючи можливість передання народом влади окремим особам чи органам, Ж.-Ж. Руссо виступав за пряме народоправство. Це був елемент утопізму в його концепції демократії, оскільки постійне пряме народоправство можливе лише в невеликих спільнотах і нездійсненне в масштабах держав із значною чисельністю населення. Тому наступним принципом демократії стала обґрунтована, зокрема Ш.-Л. Монтеск'є, ідея представництва, згідно з якою народ як єдине джерело і верховний носій влади в суспільстві делегує владні повноваження державним органам.

Обов'язковим принципом демократії є громадянський консенсус, тобто принципова згода основної маси громадян дотримуватися встановлених правових умов, у межах яких мають досягатися часткові цілі. Громадянський консенсус передбачає ще один принцип демократії – мажоритарним, тобто правління більшості.

Перелічені принципи демократії в узагальненому вигляді формулюються як принцип участі народу у здійсненні державної влади. Ця влада має здійснюватись на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу й судову гілки.

До основних принципів демократії належать теж принципи рівності і свободи. Традиційне для демократії тлумачення свободи полягає в тому, що її звичайно сприймають як відсутність широких обмежень діяльності особи. Але це не означає абсолютної свободи. Держава встановлює певні вимоги, яким має відповідати діяльність кожної особи. Межею свободи будь-якої людини є свобода інших людей.

Відповідно щодо принципу рівності визнається рівність усіх перед законом, усі громадяни наділяються однаковими правами та обов'язками. Принцип рівності передбачає й відсутність закріпленої в праві дискримінації з будь-яких ознак.

Принципом демократії є політичний та ідейний плюралізм, згідно з яким політичне життя має включати різних взаємозалежних і водночас автономних політичних груп, ідеї і програми яких постійно змагаються. Політичний плюралізм найповніше проявляється у багатопартійності. Він передбачає право кожної політичної організації дотримуватися, будь-яких поглядів і зобов'язує поважати інші думки.

Розрізняють пряму, або безпосередню, та представницьку демократію. Пряма демократія передбачає безпосереднє волевиявлення народу з тих чи інших питань життєдіяльності держави, наприклад на зборах, референдумі, виборах, мітингу, демонстрації. Представницька демократія передбачає, що основні рішення приймаються повноважними зборами обраних представників: парламентами, асамблеями, радами. Найважливішим засобом безпосередньої демократії є вибори, а виборче право визнається основним політичним правом громадянина.

Головна суперечність демократії – це суперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення. Відомий англійський філософ Карл Поппер (1902-1994) вважав демократію не лиш неможливою, недоцільною. Справді, демократія у прямому її розумінні (як безпосередня влада народу) неможлива навіть технічно, бо немає таких механізмів, які б забезпечували пряме народоправство з будь-якого державного питання на всіх рівнях..

Різне теоретичне вирішення суперечності між ідеалом демократії та її реальністю знаходить вияв в існуванні багатоманітних концепцій демократії. Історично першою такою концепцією та формою її практичного втілення була класична ліберальна демократія, яка найповнішою мірою ґрунтується на перелічених принципах демократії. Головна ідея лібералізму – ідея індивідуальної свободи. Відповідно до неї ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу як незалежність особистого життя індивіда від політичної влади. Ліберальну демократію називають іще конституційною демократією, за якої воля народу проявляється не повною мірою і прямо, безпосередньо, делегується представникам, які в процесі прийняття політичних рішень виражають цю волю самостійно і під власну відповідальність.

Лібералізм розвивався як ідеологія буржуазії. Притаманна лібералізму абсолютизація індивідуальної свободи спричиняє соціальну поляризацію суспільства, загострення класової боротьби, породжує політичну нестабільність тощо. Подолати ці й подібні недоліки покликана концепція плюралістичної демократії (від лат. pluralis – множинний) як сучасний різновид ліберальної демократії. Така демократія ґрунтується на врахуванні всієї множинності, багатоманітності соціальних інтересів. Основною ознакою її є відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади.

У концепції плюралістичної демократії політична система суспільства розглядається як механізм, що забезпечує баланс класових, етнічних, демографічних, професійних, територіальних, релігійних і подібних груп та їх організацій. Кожна з них впливає на формування політики, проте жодна не займає монопольного становища.

Концепція плюралістичної демократії постала найвпливовішою та поділялась більшістю політологів у 60-ті – на початку 70-х років XX ст. Недоліки: Одним із них є те, що для задоволення інтересів і потреб певних суспільних груп, наприклад молоді, жінок чи найбідніших верств населення, створення реальних рівних можливостей для їх участі у здійсненні державної влади цим групам необхідно надавати певні пільги і привілеї. Розширення фактичної рівності ставить під загрозу і такий основоположний принцип демократії, як свобода. Крім того, концепція плюралістичної демократії абсолютизує можливості політичного представництва соціальних інтересів через політичні партії і різноманітні організації як групи інтересів. Нарешті, нереальна сама установка концепції плюралістичної демократії на те, що все населення буде представлене в партіях і групах інтересів, що ці об'єднання будуть рівними за своїм політичним впливом.

Зростання політичного впливу об'єднань підприємців та профспілок спричинило виникнення концепції корпоративної демократії. Корпорація (від лат. corporatio – об'єднання) – сукупність осіб, об'єднаних на основі цехових, кастових, комерційних та інших інтересів. У країнах Заходу корпораціями називають, зокрема, акціонерні товариства, профспілкові. Згідно з концепцією корпоративної демократії політика має здійснюватись за участю держави, а також обмеженої кількості наймасовіших і найвпливовіших організацій, передусім об'єднань підприємців і профспілок як виразників інтересів широких верств населення. Задана політика дістала назву політики соціального партнерства, або трипартизму. За своїм змістом концепція корпоративної демократії близька щодо концепції плюралістичної демократії. Основна відмінність між ними полягає в тому, ніби плюралістична демократія передбачає політичне представництво всієї багатоманітності соціальних інтересів, а корпоративна демократія обмежує це представництво лиш найвпливовішими об'єднаннями.

Обмеженість концепцій ліберальної, плюралістичної та корпоративної демократії спонукає політологів шукати інші теоретичні моделі демократичного здійснення державної влади. Однією з них є концепція партисипаторської (учасницької) демократії (від франц. participer – брати участь). Партисипаторна демократія – демократія участі. Коли ліберальна демократія обмежується формально-правовим забезпеченням рівності і свободи, то партисипаторна демократія спрямована на досягнення дієвої свободи й рівності, забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади. Концепція партисипаторної демократії передбачає широке залучення освічених громадян до участі у здійсненні влади, децентралізація політичних рішень, громадський, контроль над їх прийняттям сприятимуть досягненню справжньої рівності та свободи.

Головною особливістю марксистського розуміння демократії є розгляд її в нерозривному зв'язку із матеріальними умовами життя суспільства та його класовою структурою. Марксизм вважає, що в класовому суспільстві демократія є виявом диктатури економічно пануючого класу. В умовах експлуататорського ладу – рабовласницького, феодального і буржуазного – інститути демократії слугували та слугують тим класам, в руках яких перебували та перебувають засоби виробництва: рабовласникам, феодалам і буржуазії.

Вищим типом політичної демократії марксизм визнає соціалістичну, або пролетарську, демократію. Головна відмінність соціалістичної демократії від буржуазної вбачається в тому, що вона є владою більшості суспільства – трудящих (диктатурою пролетаріату), спрямованою проти його експлуататорської меншості, тоді як буржуазна демократія є владою незначної меншості – власників засобів виробництва. Соціалістична демократія базується на суспільній власності на засоби виробництва, яка виступає економічною основою утвердження соціальної рівності людей і їх справжньої свободи як звільнення від капіталістичної експлуатації.

Окрім зазначених, у теорії демократії існують також інші концепції демократії: ринкова, плебісцитарна, консенсусна, референдумна та ін. Окрему групу складають концепції елітарної демократії як намагання поєднати несумісні, на перший погляд, теорію демократії і теорію еліт. Такі концепції розглядаються нижче в контексті теорії політичних еліт.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных