Основні методи політології

1) Історичний « полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв’язку та розвитку »

2) Інституційний « вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність ( держави, партій, рухів, обєднань тощо. )

3) Соціальний « сприяє зясуванню соціальної зумовленості політичних явищ і процесів, зокрема, впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, моралі, культури, релілії. »

4) Емпіричний « досліджує політичну діяльність шляхом спостереження, експкркменту, сфокусованого групового інтерв’ю, аналізу документів, анкетування і т.п. »

5) Системний « забезпечує цілісне сприйняття об’єкта, дослідження і всебічний аналіз

зв’язків між окремими його елементами в межах цілого. »

6) Структурно-функціональний « передбачає розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом вивчення їх ролі для суспільства, соціальних змін індивідів. »

7) Соціально-психологічний « орієнтує на вивчення поведінки груп, класів, мас іх особистостей, що виконують будь-яку політичну діяльність, спрямовану на досягнення тієї чи іншої політичної системи. »

8) Порівняльний « зіставлення однотипних політичних явищ (політичних режимів, державного устрою тощо.), різних способів реалізації одних й тих самих політичних функцій, політичних рішень і т.д. Дає можливість встановити спільні і відмінні риси політичного життя різних епох, народів, країн. »

9) Політичного моделювання « припускає оперативну оцінку передбачуваного розвитку політичних подій, на основі яких можна прийняти ефективні рішення. »

10) Антропологічний « вивчення зумовленості політики, не соціальними чинниками, а природою людського роду. »

3.Політична думка Стародавнього Сходу.

Перші соці­ально-політичні погляди мали релігійно-міфологічний харак­тер і лише у XI - VIII ст. ст. до н. е. відбувається перехід до відносно раціонального погляду на світ в цілому та державу, зокрема. Це проявляється у вченнях Конфуція, Мо Цзи, Лао-цзи (Китай), Будди (Індія), Заратустри (Персія) та ін.

Фундаментальну роль в історії політичної думки Китаю відіграло вчення Конфуція викладене в укладе ні й його учнями книзі «Бесіди та висловлювання». Конфуцій розвиває патріархальну концепцію держави: держава - це велика сім'я, a влaдa імператора є чимось на зразок влади батька. Відносини правителів і підданих схожі на відносини у сім'ї, де молодші залежні від старших. Соціально-політична ієрархія будується на принципі нерівності люде й: "темні люди" (простолюдини) повинні підпорядковуватися благо­родним мужам. Конфуцій виступав за аристо крати чну форму правління; його ідеалом було керівництво аристократів, яких характеризували знання та доброчесність, а не поход­ження та багатство. Конфуцій був прихильником ненасиль­ницьких методів правління, відданості правителю, абсолют­ного послуху усім "старшим". Політична етика Конфуція спрямована на досягнення внутрішнього миру між верхами та низами суспільства; він відкидав бунти, війни, завойов­ницькі походи, боротьбу за владу.

Школа даосизму заснована в VI ст. до н. е. китайським мислителем Лао-цзи. Даосисти виходили з того, що людина - частина природи, і знаходить своє щастя у єдності з при­родою. Цивілізація є джерелом нещасть, бо людина втрачає спокій. Держави повинні бути маленькі, з нечисельним на­селенням. Ідея даосизму передбачає створення міні-держав на рівні сіл, общин.

Однієюз з провідних течій давньокитайської політичної думки є легізм, засновником якого є Шан Ян. Легісти вважали, що держава повинна ліквідувати розпущеність народу, встановлювати певні еталони в думках і діях усіх громадян. Вони виступали за укріплення чиновницького та карального апарату, запровадження жорстких норм, що регламентують усі сфери життя і виконання яких забезпечується під загрозою покарання. Легісти були проти нагромадження громадянами приватної власності. Будь-яке право особи до самостійності, творчості вважалося злочином. Легісти ділили суспільство на 2класи: ті, хто правлять і ті, ким правлять.

Китайський мислитель Мо-Цзи із ідеєю соціальної рівності людей. Він критикував соціальну несправедливість, засуджував аристократизм і закликав до проведення реформ на користь народу. Він вважав, що здійснення реформ передбачає не тільки використання звичаїв, а й запровадження законів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: