Політична думка Стародавнього Сходу

Політична думка зародилася в далекій давнині в країнах Стародавнього Сходу (Єгипет, Вавилонія, Індія, Китай, Персія). Чільне місце в політичній свідомості займали міфи про божественне походження громадських порядків. Подання міфології про земні порядки й у цілому досвід такого підходу до організації громадського життя людей вплинули на наступну політичну думку. В VIII-VI ст. до н.е. почався відхід від релігійно-міфологічних уявлень до раціоналістичного трактування соціально-політичних явищ. Політичні погляди набувають певну філолофсько-етичну спрямованість.

Власне політичні теорії виникають в VI-IV ст. до н.е. у рамках китайської суспільної думки, а у витоків стояли відомі китайські філософи Лао-цзи (579–499 р. до н.е.), Конфуцій (551–479 р. до н.е.), Мо-цзи (480–400 р. до н.е.).

Фундаментальну роль у всій історії етичної й політичної думки Китаю зіграло вчення Конфуція. Його погляди викладені в книзі “Лунь юй” (“Бесіди та висловлювання”), складеної його учнями. Конфуцій розвив патріархально-патерналістську концепцію держави. Держава трактується їм як велика родина. Влада імператора (“сина неба”) уподібнюється владі батька, а відносини правлячих і підданих – сімейним відносинам, де молодші залежать від старших.

Будучи прихильником ненасильницьких методів правління, Конфуцій призивав правителів, чиновників і підданих будувати свої взаємини на засадах чесноти. Основна чеснота підданих складається, згідно з Конфуцієм, у відданості уряду, у слухняності й шанобливості до всіх “старших”. Політична етика Конфуція в цілому спрямована на досягнення внутрішнього миру між верхами й низами суспільства й стабілізації правління.

Конфуціанство (а з IV ст. н.е. – неоконфуціанство) було пануючою ідеологією не тільки в Китаї, воно одержало поширення в Японії, Кореї, В'єтнамі й інших країнах.

З V – IV ст.. до н.е. у Китаї відома ще одна політико-філософська школа – даосизм, основоположником якої був Лао-цзи. В основі цього вчення лежить поняття "дао", що за китайськими віруваннями, означало правильний життєвий шлях людини чи народу, зумовлений велінням неба. За сутністю "дао" є уособленням справедливості, всебічного порядку й доброзичливості. Якщо відносини в державі будуються згідно з приписами "дао", там панують справедливість і порядок, а значить добробут і щасливе життя; якщо ж ці приписи не виконуються, то в суспільстві виникають нерівність, насилля, та інші вади.

Китайський мислитель Мо-цзи виступав із ідеями виборності правителя, соціальної рівності людей. Він критикував соціальну несправедливість, засуджував аристократизм і закликав до проведення реформ на користь народу. Він вважав, що здійснення реформ передбачає не тільки використання звичаїв, а й запровадження законів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: