Основні риси політичної думки епохи Середньовіччя

Епоха Середньовіччя припадає на V – XV ст. В цей час політичне знання приймає яскраво виражену релігійно-етичну форму. У середньовічному світогляді панує уявлення про визначальну роль Бога в природі, суспільному й особистому житті. Влада осмислюється як здійснення божого промислу. Покора державній владі – одна з вимог християнської моралі. В основі цієї вимоги лежить завіт Ісуса Христа: “Віддайте кесареві Кесареве, а Богові боже”.

Найбільш розвинену концепцію середньовічного відношення до політики сформулював один із самих великих й авторитетних мислителів християнства – єпископ Августин Аврелій (354–430 р.) у своєму знаменитому трактаті “Про град Божий".

Держава розглядається Августином як частина універсального порядку, творцем і правителем якого є Бог. Тому всі государі повинні служити своєю владою як Богові, так і людині. Адже держава – це велика кількість людей, об'єднаних суспільними зв'язками. Держава, що ставить свою метою задоволення тільки земних благ, позбавлена правди, є панування сили. З тих пір як держава містить у собі диявольську волю, вона стає суспільним тираном. Тільки держава Божа має щиру правду, і в ній здійснюється загальне прагнення до єдності й вічного миру.

Форми правління розрізняються Августином залежно від тих обов'язків, які покладаються на верховну владу. Головними серед них він вважає моральні й релігійні обов'язки, зокрема, повагу до Бога й повагу до людини. Якщо в державі зберігаються справедливість і повага до релігії, то всі форми правління, так само як авторитет і повноваження влади, стають гідними того, щоб їм підкорятися.

Основна риса соціально-політичних поглядів Августина – обґрунтування та виправдання нерівності у суспільстві. Багатство одних і бідність інших він пояснював зіпсованістю природи людини внаслідок гріхопадіння перших людей. Становище людини в суспільстві, за Августином, запрограмоване на небесах. Звідси – висновок про неправомірність революційних виступів народу проти устрою "гармонійної нерівності".

Інший видатний мислитель – Фома Аквінський (1225–1274 р.) – жив в період пізнього середньовіччя і був найбільш впливовим богословом у Західній Європі тієї доби. У 1323 році він був зачислений до лику святих римсько-католицької церкви, а його вчення було визнано згодом офіційною ідеологією католицизму.

Згідно поглядам Ф. Аквінського, державна влада походить від Бога й тому повинна бути підлегла духовній. Це положення було пов'язано із прагненням середньовічних теологів обґрунтувати верховенство духовної (церковної) влади над світською. Незважаючи на божественну природу державної влади, її надбання й використання, вважав Фома Аквінський, залежить від людей. Отже, сутність влади божественна, але форми її реалізації визначаються самими людьми. Збурювання народу проти влади монарха визнавалося смертним гріхом, оскільки було рівносильне виступу проти Бога. Однак сама світська влада повинна додержуватися християнських заповідей і не гнітити свій народ. У противному випадку Фома Аквінський визнавав правомірним повалення тирана.

Християнство намагалося удержати політику в підлеглому положенні як світський придаток релігії, нав'язувало теоретичне розуміння держави й влади як елементів божественної діяльності й підконтрольності.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: