Основні напрямки розвитку суспільно-політичної думки в Україні в ХVIII -XIX ст.

У XVIII ст. в Україні значну роль у розвитку соціально-політичної думки відіграло просвітництво. Активними творцями вітчизняної філософії просвітництва були Г. Сковорода, Яків Козельський, Володимир Капніст, Петро Лодій, Василь Каразін й ін.

Просвітництво – суспільно-політична течія, представники якої прагнули усунути недоліки існуючого суспільства, змінити його звичаї, політику, побут шляхом поширення ідей добра, справедливості, наукових знань.

Серед просвітителів України помітною фігурою на політичному небокраї виступав Григорій Сковорода (1722–1794 р.).

У своїх філософських концепціях і просвітительській діяльності Г.Сковорода приділяє головну увагу людині і її сутності, різко засуджує пороки сучасного йому суспільства, таврує царат як оплот зла, критикує духівництво, чиновників феодального державного апарата, жагуче відстоює рівність між людьми, право кожного, незалежно від соціального стану, на щастя, вважаючи волю найвищим досягненням людини.

Просвітництво в Україні XVIII ст. розвивалося в руслі вимог суспільно-політичного життя, осмислюючи самі гострі й важливі проблеми.

В 40-х роках XIX ст. в Україні формуються два основних напрямки суспільно-політичної думки: ліберально-демократичне й революційно-демократичне. Ідеологами ліберально-демократичного напрямку виступали: Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Драгоманів й інші, а революційно-демократичного – Сергій Подолинський, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка й інші. Чітке розмежування на два ведучих напрямки проявилося й у діяльності першої таємної політичної організації в Україні – Кирило-Мефодіївськім товаристві. Ця організація виникла в Києві наприкінці 1845 – початку 1846 р. і ставила своєю метою створення слов'янської демократичної федерації на чолі з Україною. Засновниками товариства були професор Київського університету Микола Костомаров, студент Василь Бєлозерський і чиновник, генерал-губернатор Микола Гулак. Активну участь у діяльності товариства приймав Тарас Шевченко. Організація проіснувала недовго. Царський уряд розкрив й розгромив Кирило-Мефодіївське товариство, а Тараса Шевченко за революційну діяльність заарештували й в 1847 р. віддали в солдати.

Основні ідеї організації й програмні положення викладені в «Книзі буття українського народу» й «Уставі Слов'янського товариства святих Кирила й Мефодія». Товариство ставило завданням національне й соціальне звільнення України: ліквідацію кріпосництва, станових привілеїв, проголошення свободи совісті й т.д. До складу слов'янської федерації передбачалося ввійти Україні, Росії, Польщі, Чехії, Сербії, Болгарії. Вища законодавча влада повинна належати двопалатному сейму, а виконавча – президентові. Члени товариства прагнули створити політичний ідеал, здійснення якого принесло б насамперед волю Україні.

У другій половині XIX ст. в історії суспільно-політичної думки України видне місце займає творчість Михайла Драгоманова (1841–1895 р.). Його суспільно-політична концепція сполучала соціалістичні ідеї соціальної рівності й справедливості з буржуазно-демократичними ідеями конституційного права, широкого місцевого самоврядування, необхідністю політичної боротьби й т.п.

Суть його програми політичної боротьби для українців полягала в тому, щоб домагатися політичних реформ, демократизації й федералізації в рамках Росії й Австро-Угорщини, а центром цієї національної боротьби повинна була стати Галичина. Він уважав, що національні права можуть бути досягнуті на основі політичних свобод – чим більше політичних свобод, тим більше національних прав.

Одним із представників революційно-демократичної течії в політичній думці України був І. Франко (1856–1916 р.). Він був соціалістом, але не виступав за диктатуру пролетаріату, акцентував увагу не на класових, а на загальнолюдських цінностях. Соціалізм, на думку И. Франко, повинен базуватися на широкому самоврядуванні. Мислитель виступав за рівність всіх націй і вважав, що найкращим рішенням національної проблеми може бути створення державних об'єднань змішаного (федеративно-конфедеративного) типу, основою яких була б солідарність інтересів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: