Лібералізм і неолібералізм

Історично першою світовою політичною ідеологією, що одержала широке поширення серед різних народів планети, з'явився лібералізм (від лат. liberalis – вільний). Він сформувався на основі соціальних навчань Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Л. Монтеск'є, Ж. Ж. Руссо, А. Сміта, І. Канта й деяких інших мислителів у ХУ11-ХУ111 ст. і досяг своєї найбільшої теоретичної систематизації й класичної завершеності в Х1Х ст.

Лібералізм – це ідеологічна та політична течія, яка об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод.

Ранній лібералізм виражав інтереси третього стану й насамперед буржуазії, яка боролася проти феодальних обмежень, утисків з боку знаті й абсолютистської держави.

Базові цінності класичного лібералізму містять у собі наступні положення:

· Абсолютна цінність людської особистості й природна (від народження) рівність всіх людей;

· Існування певних невідчужуваних прав людини, таких як право на життя, волю, справедливість;

· Державотворення на основі загального консенсусу з метою зберегти й захистити природні права людини;

· Саморегулювання економіки за законами конкуренції й вільного ринку

· Релігійна віротерпимість і перетворення моралі в приватну справу й ін.

У ході історії зміст ліберальної ідеології перетерпів істотні зміни й значно розрізняється залежно від періоду часу, конкретних країн і партій. У своїй завершеній, класичній формі лібералізм зложився й затвердився в державному устрої Великобританії, США, Франції й ряду інших європейських країн у другій половині Х1Х ст.

Однак уже на початку ХХ ст. політична практика ліберальних держав поставила під сумнів цілий ряд ліберальних цінностей й установок. В умовах глибокої класової й соціальної нерівності проголошувана лібералізмом індивідуальна свобода й права особистості в цілому багато в чому залишалися привілеєм імущих класів. Найбільшої гостроти протиріччя в західних країнах досягли в 20-і роки ХХ ст., які ввійшли в історію як "ера великої депресії". Економічні й соціальні стреси цих років вимагали перегляду теоретичних і політичних принципів ліберальної доктрини.

На зміну "класичному лібералізму" була розроблена концепція "нового" або "соціального" лібералізму.

У фундамент концепції "нового лібералізму" були покладені ідеї англійського економіста Д. Кейнса, що обґрунтував необхідність контролю з боку держави за економічними процесами.

Гаслом "нового лібералізму" стала "держава загального благоденства" з її програмою допомоги найбільш незахищеним суспільним прошаркам на основі активного втручання держави в економічне життя через податки, державну власність, бюджет, планування. Характерною рисою "нового лібералізму" стала активна соціальна політика: доступне всім медичне обслуговування, безкоштовна шкільна освіта, розширення системи соціального забезпечення й т.д.

Після Другої світової війни лібералізм одержав "другий подих" на шляху реформування європейського суспільства. Ліберальні партії знову стали реальною політичною силою в Англії, США, Німеччини, Японії, а також у ряді інших індустріально розвинених держав.

Кризові явища в західному суспільстві в 70-х р. ХХ ст. поставили перед ідеологами ліберальної думки складне завдання: розробки нових підходів до соціальних, економічних, політичних проблем сучасного постіндустріального суспільства. Цю фазу в розвитку лібералізму відносять до неолібералізму.

Економічна платформа неолібералізму заснована на поєднанні механізму вільного ринку з державним контролем за економічним життям. При цьому на зміну заборонним мірам державного контролю приходять заохочувальні. Неоліберали розробляють програми роздержавлення власності, виступаючи за народну власність.

Неоліберали також вимагають рішучої децентралізації державного регулювання, свого роду поділу функцій між вищими й нижчими органами державної влади.

Як і раніше, неолібералізм відстоює максимально можливу свободу особи, пріоритет інтересів і прав людини й родини перед соціальними групами, класами або державою.

Ідеологія й політика лібералізму й нині має багато прихильників. Сучасний ліберальний рух нараховує понад 100 партій з чисельністю понад 3 мільйони членів, більшість із яких об'єднані в Ліберальний Інтернаціонал, створений ще в 1947 році.

В Україні також є кілька політичних партій, які дотримуються ліберальної ідеології. Але істотної підтримки виборців на виборах вони не отримують.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: