Особливості держави як політичної організації

Питання про походження держави протягом багатьох сторіч було предметом довгих дискусій. Висувалися різні гіпотези й теорії.

1. Теологічна теорія (представники – ідеологи релігій Стародавнього Сходу, католицької церкви, ісламу). Ця теорія пояснює походження держави Божою волею. Звідси виводиться залежність держави від релігійних організацій і діячів, покора усіх перед державною владою.

2. Патріархальна теорія (представник – Аристотель) обґрунтовувала походження держави тим, що люди – істоти колективні, прагнучі до взаємного спілкування, створення родини. Наступний ріст родин, утворення родів, племен приводить в остаточному підсумку до особливої форми патріархальної влади.

3. У ХVII–ХVIII ст. оформляються договірні теорії походження держави (Дж. Локк, Т. Гоббс, Ж. Ж. Руссо й ін.). З погляду прихильників цих теорій, держава виникла в результаті свідомого й добровільного договору людей, які колись перебували в природному, додержавному стані.Пізніше для того щоб забезпечити свої права й свободи, вони вирішили створити державні інститути.

4 .Соціально-економічна теорія пояснює походження держави такими соціально-економічними факторами як суспільний поділ праці, економічні інтереси, соціальні протиріччя й т.д. Основи цієї теорії заклав давньогрецький філософ Платон, що виводив джерела держави з поділу праці й відокремлення діяльності по керівництву суспільством.

Але найбільший розвиток соціально-економічна теорія одержала в навчанні марксизму. Ідеологи марксизму (К.Маркс, Ф.Энгельс, В.И.Ленін) розглядали виникнення держави як наслідок суспільного поділу праці, появи приватної власності на засоби виробництва, розшарування суспільства на класи. Держава, на їхню думку, є знаряддям гноблення одного класу іншим і тримає суспільство в границях порядку.

5. Органічна теоріяпроводить аналогію між державою і живим організмом як у структурі, так і в функціях. Всі елементи держави взаємопов'язані і доповнюють один одного, порушення цієї гармонії призводить до хвороби всього організму і навіть до його смерті. Цей погляд на державу обґрунтував англійський соціолог Т. Спенсер.

6. Психологічна теорія (представники –Л. Петражицький, Дж. Фрезер та ін.) виходить з того, що держава існує через наявність у людини психологічних потреб жити в межах організованого суспільства, у відчутті необхідності колективної взаємодії або через схильність більшості до підпорядкування.

7. Наприкінці ХIХ ст. пояснення генезису держави поповнюється теорією завоювання (насильства). Її прихильники (Л.Гумплович, К.Каутський й ін.) причину походження держави бачили не в божественному провидінні або в суспільному договорі, а у військово-політичних факторах: насильстві, поневоленні одних племен іншими. Для управління завойованими народами й територіями необхідний апарат примуса, яким і стала держава

В цілому, як показали порівняльно-історичні дослідження останніх десятиліть, не існує єдиної й обов'язкової теорії виникнення держави. На цей процес впливали найрізноманітніші внутрішні й зовнішні фактори:

· суспільний поділ праці і виділення управління в особливий вид діяльності;

· ріст чисельності і збільшення густоти населення;

· поява приватної власності і майнової нерівності;

· завоювання одних народів іншими;

· потреба у захисті від зовнішніх ворогів та ін.

Держава у своєму розвитку пройшла тривалий історичний шлях, протягом якого мінялися як її зміст, так і форма. Але на всіх етапах розвитку державі був властивий ряд ознак, властивих тільки даному соціальному інституту.

Ознаки держави:

· Наявність особливої публічної влади, що втілюється в державних органах, виступає як державна влада. Її здійснює особливий шар людей, що виконують функції керування й примуса (це чиновники, армія, поліція).

· Територіальна організація населення. Державна влада здійснюється в рамках певної території й поширюється на всіх людей, що проживають на ній. Цілісність суспільства й взаємозв'язок його членів забезпечує інститут громадянства (або підданства, тобто приналежність особи до держави з монархічною формою правління). Саме в наявності інституту громадянства виражається сутність держави для окремого індивіда.

· Організація суспільного життя на основі права. Тільки держава створює закони й інші правові акти, обов'язкові для всього населення.

· Державний суверенітет, тобто незалежність державної влади від будь-якої іншої влади усередині країни й у взаєминах з іншими державами. Верховенство державної влади проявляється: а) у загальнообов'язковості її рішень для населення; б) у праві скасування постанов і рішень недержавних політичних організацій; в) у наявності спеціальних засобів впливу на населення, відсутніх в інших організацій (апарат примуса й насильства).

· Монопольне право на стягнення податків і зборів з населення. Податки необхідні для утримання апарату управління і для матеріального забезпечення державної політики.

Виходячи з вище викладеного можна дати наступне визначення: держава – це універсальна політична організація, що здійснює владу в інтересах проживаючих на даній території людей і регулююча їхні взаємини за допомогою правових норм.

Держава виконує ряд функцій, які відрізняють її від інших політичних інститутів. Функції розкривають головні напрямки в діяльності держави по виконанню нею свого призначення. Традиційно функції держави підрозділяються на внутрішні й зовнішні (див. мал. 9.1).

Політична Оборони країни

Економічна

Соціальна Взаємовигідного

Правова співробітництва

Освітня

Культурно-виховна

Малюнок 9.1 – Функції держави

Внутрішніми функціями держави є:

Політична – пов'язана зі здійсненням політичної влади: забезпеченням політичної стабільності, регулюванням національних (міжнаціональних) відносин, взаємодією з політичними партіями й іншими суспільними інститутами. До політичної функції відноситься й вироблення програмно-політичних цілей і завдань розвитку суспільства.

Економічна функція – на різних етапах розвитку суспільства її обсяг і зміст можуть істотно розрізнятися. У сучасних умовах участь держави в економіці проявляється у виробленні й здійсненні податкової політики, виділенні кредитів, використанні економічних санкцій, стимулів у розвитку галузевої економіки, безпосередньому впливі на транспорт, енергетику й т.п.

Соціальна функція – націлена на задоволення потреб людей у роботі, житлі, підтримці здоров'я, надання соціальних гарантій людям похилого віку, інвалідам, безробітним, молоді; страхування життя, здоров'я, власності.

Правова функція – включає забезпечення правопорядку, установлення правових норм які регулюють суспільні відносини й поведінку громадян, охорону суспільного ладу.

Освітня функція – реалізується в діяльності держави по демократизації освіти, її безперервності; надання людям рівних можливостей одержання освіти. Багато сучасних держав ставлять перед собою завдання: здійснення кардинальної реформи в сфері освіти, такої, що охоплює весь процес освіти від дошкільного до університетського.

Культурно-виховна функція – спрямована на створення умов для задоволення культурних потреб населення, залучення його до досягнень світової художньої культури, надання йому можливості самореалізації у творчості.

Серед зовнішніх функцій виділяються такі:

Функція оборони країни, що полягає в забезпеченні цілісності, безпеки й суверенітету держави.

Функція взаємовигідного співробітництва з іншими державами в економічній, торговельній й іншій сферах.

9.2 Форми державного правління.

Форма прав л іння являє собою спосіб організації верховної державної влади, принципи взаємин її органів, ступінь участі населення в їхньому формуванні.

Верховною державною владою є: глава держави (монарх або президент), законодавчий орган (парламент), виконавчий орган (уряд).

Залежно від положення глави держави прийнято розрізняти дві основні форми правління – монархію й республіку (див. мал. 9.2).

Монархія – це форма правління, при якій влада повністю або частково зосереджена в руках одноособового глави держави – монарха (короля, царя, шаха, імператора й т.д.).

Ознаки монархії:

· Вища влада (влада монарха) передається в спадщину.

· Здійснюється безстроково.

· Не залежить від волі виборців.

Розрізняють монархію абсолютну й конституційну.

Малюнок 9.2 – Форми державного правління

Для абсолютної монархії характерно повне безправ'я народу, відсутність яких-небудь представницьких органів, зосередження всієї державної влади в руках монарха. Абсолютна монархія сформувалася як політична установа в пізній період розвитку Середньовіччя. У різних країнах абсолютизм мав свої модифікації. В Англії й Франції абсолютизм був знищений у ході ранніх буржуазних революцій ХVII-ХVIII ст. У Росії абсолютизм проіснував до кінця ХIХ ст. У сучасних умовах абсолютна монархія існує в деяких країнах (Бруней, Катар, Оман).

В процесі розвитку соціально-економічних відносин абсолютна монархія в ряді країн еволюціонувала в конституційну монархію, що умовно підрозділяється на дуалістичну й парламентську.

Дуалістична монархія являє собою такий різновид форми правління, при якій державна влада ділиться між монархом і парламентом. Парламент, якому конституція формально надає законодавчі повноваження, ніякого впливу ні на формування уряду, ні на його склад, ні на його діяльність не робить. Законодавчі повноваження парламенту сильно урізані монархом, якому надається право “вето”, право призначення в нижню палату й право розпуску парламенту. Ця форма правління також характерна для обмеженого числа держав (Йорданія, Марокко, Кувейт).

Найпоширеніша форма монархії – парламентська. Влада монарха не поширюється на сферу законодавчої діяльності й значно обмежена в сфері управління. Тобто при такій формі правління роль монарха чисто номінальна; провідну роль у керуванні державою грає уряд, сформований парламентом. Найбільш типовий приклад парламентської монархії – сучасна Великобританія. До таких держав відносяться також Японія, Іспанія, Швеція, Норвегія й ін.

Монархія була пануючою формою правління у світі протягом декількох сторіч. У специфічній формі вона зберігається й сьогодні майже в третині країн світу. Збереження монархії в сучасних умовах обумовлюється історичними й національними особливостями країн, співвідношенням владних і соціальних сил, а також іншими факторами політичного життя.

Найбільш розповсюдженою формою правління в сучасних умовах є республіканська.

Республіка – це форма правління, при якій верховна державна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний термін.

Ознаки республіки:

· Виборність влади.

· Виборність на певний строк.

· Залежність влади від волі виборців.

Залежно від того, хто формує уряд, кому він підзвітний й підконтрольний, республіки підрозділяються на президентські, парламентські й змішані (див. табл. 9.1).

Таблиця 9.1 – Характерні риси республіканської форми державного правління

У президентській республіці:

· президент обирається незалежно від парламенту (або безпосередньо народом, або колегією вибірників);

· президент одночасно є главою держави й уряду. Він сам призначає уряд і керує його діяльністю;

· президент не може розпустити парламент;

· парламент не може винести вотум недовіри уряду. Однак парламент має можливість обмежувати дії президента й уряду за допомогою прийнятих законів. У ряді випадків парламент може відсторонити від посади президента (коли він порушив конституцію, вчинив злочин).

Президентська республіка вперше була уведена в США на основі конституції 1787 р. Така ж форма правління широко поширена в країнах Латинської Америки – Мексиці, Аргентині, Бразилії, Колумбії, Венесуелі, Болівії, Уругваєві й інших державах.

У парламентській республіці уряд формується тільки парламентським шляхом із числа лідерів партій, що мають більшість місць у нижній палаті парламенту. Правління носить партійний характер. Офіційно главою держави є президент, що обирається або парламентом, або колегією вибірників, або прямим голосуванням народу. Однак у системі органів державної влади його обов'язки звичайно обмежуються представницькими функціями. Реально державу очолює керівник уряду.

Парламентська форма правління здійснюється в Німеччині, Швейцарії, Туреччині, Індії й інших державах.

Цікавий той факт, що термін «парламент» як назва використовується в 40 країнах, «народні (національні) збори» - в 37, «конгрес» - в 16, «національна (народна) асамблея» - в 15, «державні збори» - в 14. В ряді держав назви вищих органів народного представництва індивідуальні: «кнесет», «ландтаг», «генеральні кортеси», «риксдаг», «скупщина», «сейм», «сенат» і т. ін.

Характерною рисою змішаних (президентсько-парламентських або парламентсько-президентських) республік є подвійна відповідальність уряду й перед президентом, і перед парламентом. Главою держави тут виступає президент. Змішана форма державного правління прагне сполучати сильну президентську владу з ефективністю діяльності й контролю парламенту за урядом. Ця форма правління не має таких стійких типових рис, як президентська або парламентська республіка, а в різних країнах істотно відрізняється в ту або іншу сторону. До країн зі змішаною формою республіканського правління відносяться Франція, Фінляндія, Україна й ін.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: