Умови ненадання статусу біженця та іншого захисту в Україні

Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця орган міграційної служби може прийняти в разі:

* якщо заявник видає себе за іншу особу;

o якщо заявнику раніше було відмовлено в наданні статусу біженця за відсутності відповідних умов;

* якщо зазначені умови не змінилися;

* якщо особі раніше було відмовлено, коли заявник повідомив недостовірні відомості про свою особу.

Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.

Статус біженця не надається особі (ст. 10 Закону України "Про біженців"):

1) яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

2) яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;

3) яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

4) стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 даного Закону, відсутні;

5) яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;

6) яка до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця перебувала в третій безпечній країні. Проте дана вимога не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).

Третя безпечна країна - це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, за винятком випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи отримання притулку, оскільки така країна: дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, які передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року, і Протоколу про статус біженців 1967 року, враховуючи принцип невислання; має національне законодавство у сфері притулку та біженців, і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок; забезпечить особі ефективний захист проти вислання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним; погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання притулку тощо.

Втрата статусу біженця згідно зі ст. 15 Закону України "Про біженців" здійснюється, якщо особа:

1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

2) набула громадянство України чи добровільно набула громадянство, яке мала раніше, чи набула громадянство іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують;

5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6) не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Підставою для подання органу міграційної служби про втрату статусу біженця може бути:

* особиста заява особи, якій надано статус біженця в Україні;

* клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади.

Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції за поданням органу міграційної служби за місцем проживання біженця протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено, але не більш ніж до трьох місяців.

Особа, яка не використала права на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.

В Україні за своїм правовим статусом біженці у своїх правах прирівняні до громадян України, за винятком деяких політичних та інших прав, наприклад, вони не можуть бути членами політичних партій, обіймати державні посади, не піддягають призову до військової служби, не мають виборчого права. Подібна практика існує і в інших державах. Разом з тим, біженці в Україні мають право на отримання грошової допомоги, пенсій, стипендій у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Біженці мають рівні з громадянами України права у шлюбних, сімейних та майнових відносинах. Мають право оскаржувати у суді дії чи бездіяльність органів державної влади, звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо.

Біженці, іноземці та особи без громадянства згідно зі ст. З Закону України "Про біженців" та ст. 33 Конвенції ООН про статус біженців не можуть бути вислані або примусово повернуті до країни їхнього попереднього перебування, де для них існує реальна загроза стати жертвою незаконних переслідувань.

Органи виконавчої влади, які наділені повноваженнями щодо вирішення питань про надання, втрату і позбавлення статусу біженця

Орган міграційної служби уповноважений:

* реєструвати заяву та подані документи;

* ознайомлювати заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їхніми заявами, правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця;

* проводити дактилоскопію1 особи, стосовно якої порушено клопотання про надання статусу біженця;

* заповнювати реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про надання їй статусу біженця, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену з батьками, щодо якої заяву про надання їй статусу біженця подав її законний представник, заповнювати інші необхідні документи;

* оформляти особову справу;

* заносити отримані відомості до єдиної інформаційної системи. Кабінет Міністрів України уповноважений:

1) визначати у проекті Державного бюджету України обсяги фінансування заходів, які здійснюються на виконання Закону України "Про біженців";

2) затверджувати положення про посвідчення біженця, про проїзний документ біженця для виїзду за кордон та інші необхідні документи;

3) затверджувати порядок працевлаштування, навчання, надання медичної допомоги особам, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, порядок виплати особам, яким надано статус біженців, грошової допомоги, пенсії, інших видів соціального забезпечення;

4) встановлює порядок видачі в'їзних віз членам сім'ї осіб, яким надано в Україні статус біженців.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції уповноважений:

1) приймати рішення про надання, втрату, позбавлення статусу біженця;

2) координувати взаємодію інших органів виконавчої влади з питань, що стосуються біженців;

3) розробляти і затверджувати зразки довідок про подання особою заяви про надання статусу біженця, про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця, про прийняття скарги до розгляду, про звернення до суду та перелік документів і їх зразків, необхідних для вирішення питання про надання, втрату і позбавлення статусу біженця;

4) розглядати скарги на рішення органів міграційної служби в АРК, областях, містах Києві та Севастополі про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця та про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та скасування цих рішень, якщо вони були прийняті з порушенням законодавства про біженців;

5) видавати довідки про прийняття скарги до розгляду та про звернення до суду;

6) вести централізований облік та створювати централізовану інформаційну систему про осіб, які подали заяви про надання статусу біженців;

7) збирати та аналізувати інформацію щодо наявності у країнах походження біженців небезпечних для них умов;

8) створювати та утримувати пункти тимчасового розміщення біженців;

9) здійснювати підготовку до розгляду Кабінетом Міністрів України пропозицій про визначення обсягів фінансування заходів, які здійснюються на виконання Закону України "Про біженців".

Органи міграційної служби в АРК, областях, містах Києві та Севастополі уповноважені:

1) приймати заяви від іноземців та осіб без громадянства про надання їм статусу біженця;

2) сприяти у влаштуванні у відповідні дитячі заклади чи сім'ї дітей, розлучених з сім'єю;

3) сприяти дітям, розлученим з сім'єю, у розшуку батьків або інших законних представників неповнолітньої особи;

4) приймати рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання, втрати або позбавлення статусу біженця;

5) розглядати заяви про надання статусу біженця та здійснювати підготовку письмового висновку щодо надання або відмови у наданні статусу біженця;

6) видавати довідки про подання особою заяви про надання їй статусу біженця; про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця; про звернення до суду;

7) видавати посвідчення та проїзні документи для виїзду за кордон особам, яким надано статус біженця;

8) здійснювати перереєстрацію осіб, яким надано статус біженця;

9) визначати місця для тимчасового проживання осіб, які подали заяви про надання статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця, та направляти їх у пункти тимчасового розміщення біженців;

10) приймати рішення про надання грошової допомоги особам, яким надано статус біженця;

11) сприяти у працевлаштуванні особам, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано такий статус;

12) вести облік та особові справи осіб, які звернулися із заявами про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано статус біженця та ін.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону уповноважений:

* організувати прийняття заяв про надання статусу біженця від осіб, затриманих за незаконне перетинання державного кордону або спробу такого перетинання з наміром набути статус біженця, та передавати такі заяви до органів міграційної служби, а у разі звернення до нього осіб, які на законних підставах прибули в Україну з наміром набути статус біженця, роз'яснювати їм порядок подання заяви про надання статусу біженців та інформувати про місцезнаходження органів міграційної служби.

Служба безпеки України та її органи на місцях уповноважені:

* за зверненням органів міграційної служби вживати заходи щодо виявлення серед осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається.

Міністерство внутрішніх справ України та його органи на місцях уповноважені:

* за зверненням органів міграційної служби вживати заходи щодо виявлення серед осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається, до ідентифікації осіб, які порушили клопотання про надання їм статусу біженця.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб та його органи в АРК, областях, містах Києві та Севастополі уповноважені:

* реєструвати осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця, яким надано такий статус та які оскаржили рішення щодо статусу біженця.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, його органи на місцях уповноважені:

o надавати особам, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця та яким надано такий статус, допомогу у працевлаштуванні, забезпечують призначення особам, яким надано статус біженця, грошової допомоги, пенсії, інших видів соціального забезпечення.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України за кордоном уповноважені:

o брати участь у підготовці документів та вносити пропозиції Кабінету Міністрів України щодо укладення міжнародних договорів з питань, пов'язаних із захистом соціальних, економічних та інших прав і інтересів біженців, у тому числі з компенсацією збитків, завданих біженцям, витратами на їх приймання та облаштування;

* надавати спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у справах міграції інформацію про становище в країнах походження біженців;

* вживати заходів щодо возз'єднання на території України або поза її межами сімей осіб, яким надано статус біженця, видавати в'їзні візи членам сім'ї осіб, яким надано статус біженця в Україні;

o сприяти добровільному поверненню біженців у країну їх походження чи переселенню у держави, які погоджуються надати їм притулок;-/p>

* здійснювати загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, у сфері захисту біженців.

Висновок

Сучасне визначення поняття «біженець» в міжнародне право міститься у двох основних документах: Конвенції ООН 1951 року «Про статусбеженцев»[1] і протоколі до неї1967г., що стосується статусу біженців. Між зазначеними актами існують деякі розбіжності. Зокрема, Конвенція ООН 1951 р. передбачає тимчасова географічне обмеження, тобто. вона застосовується у відношенні країн, розміщених у Європі, у питаннях тих біженців, котрі почали такими внаслідок подій, відбувалися до 1 січня 1951 р. Протокол1967г. усуває ці обмеження використовується щодо держав у питаннях будь-яких подій, як минулого, і у майбутньому, у яких виникла чи виникають проблеми біженців. Російської Федерації підписала цих документів, які в такий спосіб мають тепер пряму дію біля нашої держави.

Разом про те одне з гострих проблем, що з біженцями, як і з інших категорій вимушеної міграції (екологічні біженці, переміщені особи, «вислані», особи, котрі шукають притулку та інших.), у тому, що, крім міжнародних документів, визначальних їх статус, у багатьох державах є і свої законодавчі акти, які роблять додаткові критерії визначення чи інших категорій вимушеної міграції. Але, що чітко зафіксовано у більшості також із чим згодні більшість спеціалістів у галузі міжнародної міграції, то це те, що «люди, які хочуть залишити своєї країни, щоби підвищити рівень життя чи знайти кращу роботу, що неспроможні на статусбеженца»[3].

Складніше стоїть питання про виділення такий категорії вимушеної міграції, як «екологічні біженці», що з юридичної погляду не зізнаються біженцями, оскільки є жертвами переслідування. І, тим щонайменше, термін початку 1990-х рр. отримує все більше визнання і з ряду оцінок, висловлених, наприклад, на Всесвітньої конференції ООН по навколишньому середовищі розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), чисельність екологічних біженців у 90-ті рр. перевищила чисельність «класичних» біженців, визначених Конвенцією 1951 р. і Протоколом 1967 р.

Процес визначення статусу біженця відбувається у два етапу. По-перше, необхідно з'ясувати факти, які стосуються даному випадку. По-друге, застосувати до цих фактам визначення Конвенції 1951 року й Протоколу 1967 року. Положення Конвенції 1951 року, що визначають, хто є біженцем, складаються частину тричастинного, які були положеннями, відповідно, про «включенні», «припинення» і «виключення». У положеннях включення визначаються критерії, яким має відповідати обличчя, щоб бути біженцем. Вони утворюють позитивну основу, де будується визначення статусу біженця.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: