Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Дослідження пам’яті в 60-ті - 80-ті роки




Під керівництвом і за ініціативою П.І. Зінченко в ці роки був проведений ряд досліджень пам’яті, за участі його колег та учнів: П.Б. Невельского, В.Я. Ляудис, Г.К. Середа, Г.В. Репкина, С.П. Бочарова, І.М. Мельник, Е.Ф. Іванова, А.С. Ячина та ін.

Так, В.Я. Ляудис (1932 – 2002 роки) показала якісну специфіку функціональних структур пам’яті на різних етапах онтогенезу, створила типологію генетичних форм пам’яті на основі структурно функціонального аналізу, розробила рекомендації з управління її розвитком в процесі виховання особистості. Описала чотири генетичні форми пам’яті: ранню несвідому мимовільну пам’ять, перехідну, зовні опосередковану пам’ять, довільну пам’ять (мнемічних та репродуктивне дії), метапам’ять - розвинені рефлексівні форми пам’яті [25].

Розвинена форма мнемічної дії (довільне запам’ятовування) була охарактеризована як саморегулююче цілісне утворення у вигляді системи взаємозалежних операцій. При цьому системоутворюючим фактором виступає мета створити такий образ об’єкта, який можна буде в майбутньому використовувати як внутрішню опору для програвання. Така мета створює особливу «спрямованість на актуалізацію».

Система складається з чотирьох операцій, які готують акт майбутнього відтворення. Дві з них – орієнтовні: 1) «категоризація» (включення запам’ятовується в певний «алфавіт», відповідний системі досвіду випробуваного) і 2) пошук і виділення способу організації матеріалу, адекватного його структурі і цілям майбутнього використання. Ще дві операції – виконавчо-коректувальні: 1) комплектування одиниць відтворення на основі встановлення просторово-часових зв’язків між елементами матеріалу; 2) створення семантично цілісної системи одиниць на основі просторово-часових зв’язків між ними.

Орієнтовні операції визначають зміст відтворюваного матеріалу до початку відтворення, а виконавчо-коригувальні – визначають точність, повноту і контрольованість відтворення. Орієнтовні операції спрямовані на об’єкт запам’ятовування, на виявлення в ньому семантичних зв’язків, які складуть зміст його образу. Виконавчо-коригувальні операції спрямовані на формований образ, на встановлення просторово-часових зв’язків, відповідних наміченим семантичному цілому. Тому продуктивність пам’яті визначається не об’єктивними особливостями матеріалу, який запам’ятовувався, а суб’єктивними особливостями.

Переваги діяльнісного та системного підходів до пам’яті зумів об’єднати у своїй «футурогенній теорії» Г.К. Середа (1925-1995). Пам’ять, на думку Г.К. Середи – це своєрідний апарат зв’язку часів у психіці людини. Зв’язок сучасного і минулого полягає в тому, що завдяки пам’яті в безперервному потоці активності людини результати попередніх дій органічно включаються в наступних діях [2;6; 9; 34].

Дослідження Г.К. Середи сприяють подоланню ретенціальної (ретенція – збереження, утримання) тенденції, яка довгий час панувала в історії вивчення процесів пам’яті. Відповідно до цієї тенденції, пам’ять розуміють лише як продукт здійсненої дії, слід минулого досвіду. Пам’ять – це не тільки результат, осад минулої діяльності, але насамперед – умова майбутніх дій [34, с. 226].

Співвіднесення в часі поточних і майбутніх актів діяльності здійснюється на різних системних рівнях активності – смисловому, цільовому та операційному. Через операційний рівень активності минуле органічно включається в сьогодення. Мотиваційно-смислові співвіднесення, до яких суб’єкт прагне (майбутнє), проникають в сьогодення через смисловий рівень регуляції активності. Установки, інтереси, переконання, світогляд особистості задають програму того, що саме, як надовго і наскільки міцно буде зафіксовано пам’яттю. Тим самим, на думку Г.К. Середи, пам’ять функціонує як внутрішній психологічний механізм творчості особистості[34, с. 226].

Е.Ф. Іванова, спираючись на положення теорії розвиваючого навчання В.В. Давидова та Д.Б. Ельконіна, виявила залежність запам’ятовування від типу мислення (емпіричного чи теоретичного) [13, 14, 15].

Мислення використовується при організації інформації, що запам’ятовується, тому його тип може виявитися істотно значимим для способів обробки матеріалу, міцності його збереження і особливостей відтворення. Домінування емпіричного мислення виражається в тенденції людини будувати свої узагальнення на основі врахування зовнішніх (не обов’язково істотних), загальних лише з формальної точки зору, властивостей предметів і явищ. Таке мислення обмежено рухом у сфері зовнішніх сторін буття і відображає світ у його готовому, «застигшому» вигляді. Теоретичне мислення, навпаки, спрямоване виділення опосередкованого, внутрішнього буття і відбиває глибші відносини в предметах і явищах, схоплюючи їх внутрішню основу, становлення і розвиток. Здійснення розумових актів в рамках теоретичного мислення передбачає побудову реальних абстракцій.

Е.Ф. Івановій вдалося експериментально довести перевагу респондентів з теоретичним типом мислення над піддослідними, мислячими емпірично. При використанні теоретичного мислення в якості засобу запам’ятовування виявилися вище: 1) загальний обсяг матеріалу, що запам’ятовується; 2) його логічна зв’язність; 3) обсяг абстрактного матеріалу, який вдалося згадати; 4) частка абстрактного матеріалу в загальному обсязі збереженої інформації [13].

З розвитком теорії інформації та когнітивної психології підсилювався інтерес харківських психологів до вивчення закономірностей процесів переробки інформації в короткочасній і довготривалій пам’яті, форм її зберігання, структур, що визначають її відтворення. Одним із засновників інформаційного підходу до пам’яті був П.Б. Невельський (1918 - 1973). Він виявив, що такий фактор, як знання людини про обмеження алфавіту пропонованих елементів і представлення про загальну його довжину зумовлює різну організацію процесу запам’ятовування матеріалу [28].

Г. В. Репкина у своєму дослідженні синтезувала переваги діяльнісного та інформаційного підходу до пам’яті, результатом чого стало поширення у вітчизняній науковій літературі поняття оперативної пам’яті. Під оперативною пам’яттю вона розуміє «... процеси запам’ятовування, збереження та відтворення інформації, одержуваної і переробленої при виконанні окремої дії і необхідною тільки для досягнення його власної мети» [31, с. 4]. У своїх експериментах вона продемонструвала варіативність характеристик оперативної пам’яті (обсягу, точності) залежно від конкретних особливостей дії (його цілі, способу), умов запам’ятовування матеріалу, способу кодування. В оперативній пам’яті створюються і перетворюються так звані «оперативні одиниці пам’яті», тобто образи, якими людина оперує в пам’яті.

І.М. Мельник побудувала корисну для інженерно-психологічних і ергономічних розробок систему об’єктивних параметрів ефективності короткочасної пам’яті [27], досліджувала фактори стійкості пам’яті людини-оператора. У своїх більш пізніх роботах вона розвивала ставлення до системи «пам’ять – спілкування», яка має конкретно-ситуативний характер. І.М. Мельник експериментально довела залежність динаміки мнемічних процесів від характеру функціональних відносин, що складаються в системі «пам’ять – спілкування».

С.П. Бочарова (1928 – 2012) послідовно реалізувала у своїх дослідженнях пам’яті принципи системного підходу. Вона підкреслювала необхідність вивчення пам’яті в плані її включеності в функціональну структуру діяльності, «... в єдності з усіма її компонентами: мотиваційними, цільовими, операційними, оціночно-результативними» [2, с. 254].

Системний аналіз мнемічних процесів дає можливість виокремити дві основні функції пам’яті – когнітивну (відбивну) і продуктивну (регулятивну). У своїй першій функції пам’ять виступає як засіб фіксації пережитого досвіду (сприймань, думок, рухів, переживань), а в другій – як умова породження, організації та здійснення інших психічних процесів. Розглядаючи когнітивні і продуктивні функції в єдності, і аналізуючи ці функції в структурі конкретних видів діяльності (навчальної, трудової, спортивної, операторської діяльності), С.П. Бочарова прийшла до висновку про те, що пам’ять – це базова функціональна система, що забезпечує організацію і регуляцію діяльності в єдиному контурі її саморегуляції. Процес прийому та відбору вхідної інформації відбуваються на різних рівнях функціонування такої системи. Пам’ять, спираючись на минулий досвід суб’єкта, інтерпретує інформацію, формує цільові уявлення та плани актуальної поведінки, програми їх практичної реалізації і емоційної оцінки [2].

75. Психологічні погляди К. Хорні.

Карен Хорні (англ. Karen Horney, вімовляється / hɔrnaɪ /; 16 вересня 1885 - 4 грудня 1952) - американський псіхоаналітік норвезько-датського походження, Яскрава представніця неофрейдизму, автор власної орігінальної Теорії особистості, одна з ключовими постато у області жіночої психології. Ее Теорії досліджують деякі традіційні фрейдістські подивись, особливо теорію сексуальності, так само як и інстінктівну орієнтацію псіхоаналізу ТА ЙОГО генетичну психологію.

Зміст [сховаті]

1 Ранні роки

2 Навчання та молоді роки

3 Кар'єра та наукова діяльність

4 Псіхоаналітічна теорія невротичностью конфліктів К. Хорні

Ранні роки [ред. • ред. код]

Хорні, уродж Даніельсен, народилася 16 вересня тисяча вісімсот вісімдесят п'ять р. у Гамбургу. Ее батьку, Берндт Вакельз Даніелсен, БУВ капітаном корабля, авторитарні та релігійнім (его діти прозвали его «Метальников Біблії»). Ее мати, Клотільда ​​(відома як «Сонні») очень відрізнялася від Чоловіка, будучи набагато вітонченішою, чем Берндт. Старшого брата Хорні такоже звали Берндт, и Хорні очень его любила. Такоже вона мала чотірьох старших Зведення братів и сестер від Першого шлюбу їх бацька.

Дитинство Хорні сповнений Хибне почуття. Одного разу вона намалювала портрет батька, зобразив его як жорстокости поборника суворої дисципліни, Який про свого сина більш вісокої думки, аніж про дочку. Альо вместо того, щоб образітіся чі обурітіся через его сприйняттів дочкою, ее батьку купивши ее подарунки та даже взявши ее у морські Прогулянки на его кораблі. Поправоч це, Хорні всегда відчувала себе позбавленою батьківської любові и натомість віддала свою приверженность матері.

Примерно у віці дев'яти років Хорні змінила свое відношення до життя, ставши амбіційною та Дещо непокірною. Вона відчула, что НЕ вироста КРАСУНЯ и натомість решила направіті свою Енергію на розвиток своих інтелектуальніх здібностей - хоча більшість оточуючіх вважаться ее й достатньо Гарненький. У тій годину вона Закохана у свого старшого брата, Який БУВ збентеженій ее заліцяннямі и невдовзі відштовхнув ее. Це Було причиною Першої з низькі депресій Хорні - проблема, яка турбуватіме ее все життя.

Навчання та молоді роки [ред. • ред. код]

У 1904 р. бацьки Хорні Розлуч, ее матір Пішла з дому з Обом дітьми. На тій годину фрайбурзької університет БУВ одним з Першів Навчальних Закладів в Німеччині, Який прийомів жінок на медичні курси; вища освіта стала доступної для німецькіх жінок только у 1900 р. У 1 908 Хорні перевели до Геттінгенського університету, а потім - до Берлінського университета, Який вона закінчила у +1913 р.

Во время свого навчання вона зустріла Оскара Хорні, за которого у 1 909 р. Вийшла заміж. Наступний року Хорні народила доньку Брігітту, дере з трьох ее доньок. Саме тоді Хорні Визначи Із своим інтересами и забажала вівчаті тоді ще нову науку псіхоаналізу. Мати Хорні померла у 1 911 р., И Це дуже враз молоду Хорні. Ее шлюб з Оскаром Хорні підтвердів теорію Фрейда: Оскар БУВ таким же авторитарних и Суворов Із своим дітьми, як батьку Хорні БУВ Із нею. Спочатку Хорні спріймала том, что ее діти ростут у подібній атмосфері, як звічайна річ, но пізніше, у 1920-х рр. ее відношення до виховання дітей змінілося.

Кар'єра та наукова діяльність [ред. • ред. код]

У 1920-х Хорні получила місце в Інстітуті псіхоаналізу в Берліні, де течение кількох років читала лекції з псіхоаналізу. Карл Абрахам, кореспондент Зигмунда Фройда, вважаться Карен Хорні очень обдаровань аналітіком та викладачем псіхоаналізу.

У тисячу дев'ятсот двадцять-три р. фирма Оскара збанкрутувала, а пізніше у него розвінувся менінгіт. Оскар Швидко ставши роздратованім, відлюднім и чварнім. Того ж року брат Карен помер від легенево захворювання. Обідві події вплінулі на погіршення псіхічного здоров'я Карен. Вона занурілася у одному стадію депресії; течение відпустки вона заплівла далеко в море и обдумувала самогубство. У +1926 р. Карен з трьома ДОНЬКА залиша будинок Оскара. Через Чотири роки смороду емігрувалі до зотриманням Штатів и осіли у Брукліні, Який на тій годину БУВ домівкою Великої спільноті інтелектуалів, частково через євреїв-емігрантів з Європи, зокрема Німеччини. Саме в Брукліні Карен познайомілася з такими академікамі, як Еріх Фромм та Гаррі Стак Салліван.

Хорні Швидко влаштовуватіся на новому місці. Ее Першів посадили в амеріканській кар'єрі булу посада віце-директора Чікагзького института псіхоаналізу. Саме течение свого життя в Брукліні Карен розв та вдосконаліла свои складні Теорії относительно неврозу та особистості, Які базуваліся на досвіді, отриманий во время роботи в Галузі психотерапії. У 1 937 р. вона бачила книжку «The Neurotic Personality of Our Time», яка стала очень популярна. У +1941 р. Хорні стала деканом Американського інституту псіхоаналізу, навчального закладу для тихий, хто зацікавівся Асоціацією розвитку псіхоаналізу - організація, якові заснувала Хорні, незадоволена Суворов, ортодоксальні характером псіхоаналітічної спільноті.

Відхилення Хорні від фрейдістської психологии прізвело до ее відставкі з посади віце-директора, и Згідно вона Почаїв вікладаті у Нью-Йоркської медичному коледжі, Продовжуючи свою практику психіатра до самой смерти у +1952 р.

Псіхоаналітічна теорія невротичностью конфліктів К. Хорні [ред. • ред. код]

Согласно Хорні, На Відміну Від здорових невротики характеризуються наявністю ряду невротичностью потреб (тобто потреб, від якіх смороду псіхологічно залежався):

У позітівній афектації (у віраженні позитивних почуттів) i одобрения з боці оточуючіх.

У партнерові (людина з невротічної віразністю цієї спожи переоцінює любов, Вкрай боїться буті залишенню, ВІН жіттєво потребує когось більш сильного и авторитетного, чем ВІН сам, и шукає емоційної залежності и пріхільності цього партнера).

Обмеженні свое життя вузькими рамками (Такі люди страшать нескромності, вважають, что невімоглівість очень цінна, оскількі безпечна, та ін.)

У сілі (мається на увазі емоційна залежність від того, что є символом сили для даного невротика; це может буті фізична сила, інтелектуальна, влада, гроші, Певного роду інформація ТОЩО).

У вікорістанні, ЕКСПЛУАТАЦІЇ других.

У престіжі.

У тому, щоб буті об'єктом Захоплення.

Невротичностью амбіціях в особістів досягнені.

У самодостатності и независимости (Такі люди могут несвідомо панічно боятися залежаться від кого-небудь або чого-небудь и організовуваті свое життя відповідно до цього, например за типом «Самотня вовка»).

У бездоганності и незаперечності (смороду категорично переконані, что нельзя делать помилки, буті крітікованім, терпіті невдачі; Такі люди Постійно шукають в Собі пороки, щоб їх виправити и таким чином Пріховаті від других ТОЩО).

ЦІ десять невротичностью потреб Хорні Розбите на три групи за трьома основними, як вона вважаться, Напрямки руху або типами поведінкі (точніше це Було б назваті вектором побудова отношений з навколішнім світом) суб'єкта по відношенню до других людей: «До» других, «ВІД»других и«ПРОТИ»других. Ця модель может буті з успіхом Використана даже на початковій Стадії психологічного консультування будь-якого виду чи типу.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных