Економіко-правові основи грошового обігу

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………………………………….3

1. Економіко-правові основи грошового обігу …………………………………………………...…..5

1.1. Поняття грошового обігу………………………………………………………...…………………..5

1.2. Нормативно-правове регулювання грошового обігу в Україні……………………………...…….7

1.3. Закон грошового обігу………………………………………………………………………………10

1.4. Сучасний стан проблеми економіко-правового регулювання грошового обігу…………...……11

2. Шляхи вирішення економіко-правових проблем регулювання грошового обігу …..………14

2.1. Міжнародний досвід регулювання грошового обігу……...………………………………………14

2.2. Пропозиції для вирішення економіко-правових проблем грошового обігу в Україні…...……..17

ВИСНОВКИ …………………………………...………………………………………………………...19

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………...……………………………..20

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку нашої держави виникає необхідність у побудові науково-правової системної концепції аналізу вітчизняної грошової системи з метою вдосконалення її законодавчого регулювання. Головне завдання Національного банку України визначено Конституцією України і полягає у забезпечені стабільного грошового обігу, яке на сьогодні потребує пошуку шляхів удосконалення правового забезпечення [6].

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах в Україні актуальними є проблеми, пов’язані з недостатньою дієвістю та ефективністю існуючої системи грошового обігу, її невідповідністю завданням сьогодення, тому дане питання потребує поглибленого вивчення та подальшого реформування.

Процес розбудови Української держави на сучасному етапі характеризується суттєвою зміною політичної й економічної інфраструктури суспільства. Важливим напрямом таких перетворень є формування грошової системи країни. Із здобуттям незалежності в Україні розпочався тривалий процес створення власної грошової системи, яка є невід’ємним атрибутом суверенної держави. Цей процес фактично завершився після проведення заключного етапу грошової реформи у вересні 1996р., метою якої було введення повноцінної національної валюти – системо утворюючого елемента грошової системи України.

У теорії фінансового права одним з найважливіших принципів фінансової діяльності держави вважається принцип єдності фінансової політики і грошової системи. Незважаючи на структурну відокремленість грошової системи від фінансової, об’єктивно існуючий взаємозв’язок між ними вимагає необхідності забезпечення стабільності грошової системи як основної передумови стабільного функціонування державних фінансів і збалансованого розвитку національної економіки. Публічна важливість стабільності грошової системи знайшла відображення у закріпленні в Конституції України забезпечення стабільності гривні в якості основної функції Національного банку України як центрального банку держави.

Мета домашньої роботи: дослідження регулювання грошового обігу на підставі аналізу чинного законодавства з питань повноважень суб’єктів грошово-кредитної політики та чинників, що впливають на її вдосконалення.

Об’єкт домашньої роботи: грошова система України як організаційно-правова форма грошового обігу.

Предмет дослідження: теоретичні й методологічні проблеми економіко-правового регулювання грошового обігу в Україні.

У вітчизняній юридичній літературі проблеми правового регулювання грошової системи не отримали достатнього наукового опрацювання. Проте, потреба в науково обґрунтованих рекомендаціях щодо формування державної політики у сфері управління грошовою системою є об’єктивною. Це підтверджує й досвід функціонування вітчизняної грошової системи протягом 90-х років минулого століття. Саме необґрунтовані дії при проведенні державної грошово-кредитної політики спричинили низку негативних економічних наслідків – гіперінфляцію, високий рівень доларизації економіки, функціонування значної частини грошового обороту поза банківською системою, який обслуговує тіньовий сектор економіки. За таких умов досягнення макроекономічної та фінансової стабілізації стає абсолютно неможливим.

Незважаючи на безумовну важливість питань правового регулювання грошової системи, вони не отримали адекватного ступеня розробки у працях учених-правознавців ні за часів Радянського Союзу, ні за доби існування України як незалежної держави. За вказаний період не з’явилося жодної наукової роботи, присвяченої комплексному дослідженню грошової системи як об’єкта публічно-правового регулювання. Окремі правові аспекти організації та функціонування грошової системи СРСР, а пізніше України і Російської Федерації досліджувались у роботах М.М. Агаркова, Є.О. Алісова, А.Б. Альтшулера, В.А. Бєлова, О.Г. Братка, Л.В. Бричко, О.Ю. Вікуліна, Л.К. Воронової, Я.А. Гейвандова, Л.Г. Єфимової, Б.М. Іванова, М.В. Карасьової, В.П. Корякова, В.Л. Кротюка, В.Ф. Кузьміна, Я.А. Куника, Л.А. Лунца, М.С. Матрохіна, Л.О. Новосьолової, О.М. Олейник, П.С. Пацурківського, О.П. Подцерковного, Ю.А. Ровинського, А.О. Селіванова, Г.А. Тосуняна, О.І. Худякова та ін. Значний вплив на опрацювання теоретичних положень дисертаційного дослідження мали класичні роботи Ф. Бендиксена, Р.Дж. Гоутрі, Дж.М. Кейнса, Д. Львова, К. Менгера, О. Миклашевського, Дж.С. Мілля, Ф. Нітті, І. Озерова, Д. Рікардо, А. Сміта, І. Тарасова, Л. Ходського, Л. Яснопольського [10].

Детальна розробка теоретичних положень грошового обігу і грошової системи проведена у дослідженнях учених-економістів. Це зумовило необхідність аналізу наукових праць І.П. Айзенберга, З.В. Атласа, Р. Барра, А.С. Гальчинського, Г.А. Коз-лова, Я.А. Кронрода, М.А. Портного, М.І. Савлука, В. Сміт, І.А. Трахтенберга, В.М. Федоренка, Ф. Хайєка, Л. Харріса, Н.М. Ша-банової, Г.А. Шварца, Ю.Є. Шенгера, В.А. Ющенка та ін. [4].

Економіко-правові основи грошового обігу

1.1. Поняття грошового обігу

Грошовий обіг - це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки [1].

Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою бути адекватні їм. В сучасних умовах грошовий обіг в Україні визначається реаліями економіки, неплатоспроможністю і збитковістю багатьох підприємств і низьким рівнем життя більшої частини населення.

У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають взаємозв'язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.

У розвинутому ринковому господарстві грошовий обіг не може здійснюватися без участі і активної ролі банків. Банки стають необхідними посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами. Банки цілеспрямовано регулюють грошові потоки у народногосподарському обігу [3].

Рис. 1.1.1 Базова модель грошового обігу

В базовій моделі грошового обігу (Pис.1.1.1) допускається, що всі ресурси належать населенню (хоча насправді йому належить тільки один ресурс - робоча сила). Вихідним і кінцевим пунктом моделі, через який здійснюється кругообіг готівки і безготівкових платежів, є банк. Потоки економічних ресурсів з одного боку, і грошовий потік доходів і споживчих витрат - із другого, здійснюються одночасно. Будь - які затримки, крім тих, які викликані продажем товарів у кредит, створюють ситуацію неплатежів, що загрожує дезорганізації народногосподарського обігу.

Базова модель грошового обігу дає загальне уявлення про функціонування національної грошової системи. Грошова система - це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування.

Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки. Це випливає з об'єктивних потреб забезпечення нормального товарно - грошового обігу і національно - історичних та політичних особливостей розвитку країни, тому кожній національній грошовій системі властиві різні форми й взаємодія складників, а також національна специфіка, рівень розвитку продуктивних сил, свої політичні цілі та економічна політика.

Водночас кожна з нині діючих грошових систем, попри свої особливості, мають багато спільних ознак (Рис.1.1.2).

Рис.1.1.2 Основні елементи грошової системи

У функціонуванні ринкової економіки головну роль відіграють гроші і грошовий обіг у державі. Гро­шова система України становить організацію грошового обігу, яка закріплена національним законодавством. Вона характеризується тим, що вирішальну роль в організації та функціонуванні її відіграють Верховна Рада України та Національний банк України [9].

1.2. Нормативно-правове регулювання грошового обігу в Україні

Правові основи організації грошового обігу в Україні за­кладено в Конституції України та в Законах України “Про Національний банк України”, “Про платіжні системи та пере­каз грошей в Україні”. На Рис. 1.2.1 визначено основні завдання правового регулювання грошового обігу в Україні.

Рис. 1.2.1 Основні завдання правового регулювання грошово­го обігу в Україні

У ст. 92 Конституції України передбачено, що засади ство­рення і функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України встановлюються виключно законами України [7].

У ст. 100 Конституції України визначено, що основні заса­ди грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням покладено на Раду Національного банку України.

У Конституції України також закріплено, що офіційною грошовою одиницею України е гривня, забезпечення стабіль­ності якої є основною функцією Національного банку України.

Важливу роль у створенні грошової системи в Україні відіграв Указ Президента України “Про грошову реформу в Україні” від 25.08.96, яким було введено в обіг національну грошову одиницю — гривню, яка забезпечила економіку національною валютою. Зазначений Указ передбачав введен­ня в обіг банкнот вартістю 1, 2, 5, 10, 25, 50 і 100 гривень. Кон­кретний механізм реалізації грошово-кредитної політики пе­редбачений у розділах IV і V Закону України “Про Національ­ний банк України”. В ст. 25 цього Закону зазначено, що основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики е регулювання обігу грошової маси через:

1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

2) відсоткову політику;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казна­чейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісію власних боргових зобов’язань та операції з ними. Особлива роль у здійсненні грошової політики держави покладається на Національний банк України, який відповідно до ст. 33 Закону України “Про Національний банк України” здійснює такі повноваження щодо організації готівкового грошового обігу:

— виготовлення та зберігання банкнот і монет;

— створення резервних фондів банкнот і монет;

— розробка номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;

— встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;

— встановлення правил випуску в обіг, зберігання, переве­зення, вилучення та інкасації готівки;

— визначення вимог щодо технічного стану й організації охорони приміщень банківських установ;

— визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств і організацій.

За Національним банком закріплено монопольне право здійснення емісії національної валюти та організація її обігу. Йому належить не тільки виняткове право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети, організація їх обігу, а й ви­лучення з обігу.

Випуск та обіг на території України інших грошових оди­ниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу за­бороняється. Офіційне співвідношення між гривнею та золо­том або іншими дорогоцінними металами не встановлюється.

Банкноти і монети, випущені Національним банком, є без­умовними зобов’язаннями НБУ і забезпечуються всіма його активами [11].

Гривня (банкноти і монети) як національна валюта е єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається всіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами пла­тежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредити­ви та для переказів.

Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк використо­вує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, вста­новлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.

Умови та порядок обміну гривні на іноземну валюту вста­новлюються Національним банком. Національний банк не може обмежувати прав суб’єктів валютного ринку на здійснен­ня операцій з іноземною валютою, гарантованих їм законом.

Національний банк, комерційні банки зобов’язані вилуча­ти фальшиві, підроблені або такі, що не мають необхідних. ознак платіжності, грошові знаки. Порядок вилучення грошових знаків, обміну зношених, пошкоджених грошових знаків встановлюється Національним банком.

Національний банк зобов’язаний офіційно через засоби ма­сової інформації повідомляти про вилучення з обігу грошових знаків України.

Відповідно до чинного законодавства (ст. 40 Закону України “Про Національний банк України”) НБУ встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юри­дичних і фізичних осіб в економічному обігу України із засто­суванням як паперових, так і електронних документів та готівки; координує організацію розрахунків; дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів; забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, а також дає дозвіл на проведення їх через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їхні власні розрахункові системи [9].

Важливу роль у становленні правової основи взаємовідно­син між суб’єктами господарювання і банками з приводу функціонування банківських рахунків та порядку переказу грошей відіграє Закон України від 5 квітня 2001 року “Про платіжні системи і переказ грошей в Україні”. В цьому законі визначені загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу грошей в межах України та відповідальність суб’єктів і захист інформації при проведенні переказу грошей.

Отже, грошова система створюється державою в особі за­значених вище органів і має нормативно-правовий характер. Національний банк провадить суворе розмежування сфер готівкового і безготівкового грошового обігу на території України, надаючи особливого значення нормативному регу­люванню готівкового грошового обігу.

Основними нормативними документами, прийнятими НБУ, в цій сфері є: Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України; Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні; Правила організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього пи­тання між територіальними управліннями Національного банку України та комерційними банками в національній валюті; Інструкція з організації емісійно-касової роботи в ус­тановах банків України; Інструкція про безготівкові розрахун­ки в Україні в національній валюті [6].

1.3. Закон грошового обігу

Розмір грошової маси, необхідної для обслуговування господарського обороту, залежить від цілого ряду факторів, причинно-наслідковий зв'язок між якими була встановлена К. Марксом, що сформулював закон грошового обігу: кількість грошей, необхідних для обігу, змінюється прямо пропорційно сумі цін товарів, у тому числі проданих у кредит, а також наступили платежам за винятком взаємних зобов'язань, і назад пропорційно швидкості обігу грошей. Цей закон грошового обігу може бути представлений наступною формулою (1):

M=(PQ-a+b-c)/V (1),

де М — кількість грошей, необхідних для обігу;

PQ — сума цін реалізованих товарів і послуг;

a — сума цін товарів, проданих у кредит;

b— платежі, що наступили;

c —зобов'язання, що взаємно погашаються;

V— швидкість обороту однойменної грошової одиниці. Закон був сформульований стосовно до умов металевого стандарту. Його дія поширювалася і на обіг паперових грошей, але тільки розмінних на метал. В умовах металевого стандарту грошова маса стихійно пристосовувалася до обсягу товарообігу. З відходом від золотого стандарту автоматичний механізм пристосування перестав діяти [2]. Це викликало необхідність виявлення нових факторів, що враховуються при визначенні кількості грошей, необхідних для обслуговування господарського обороту. Оптимальний розмір грошової маси в обігу багато в чому залежить від інтенсивності використання грошей у платіжному обороті, або швидкості обігу грошей. Між величиною грошової маси і швидкістю обігу грошей існує назад пропорційна залежність. У зв'язку з цим за інших рівних умов зміна швидкості обігу грошей рівнозначно збільшенню або зменшенню кількості грошей, що знаходяться в обігу. При оцінці швидкості обігу грошей враховується не тільки динаміка сукупного грошового обігу, але і рух наявного і безготівкового компонентів, узятих окремо. Це обумовлює необхідність розрахунку різних показників для визначення швидкості обігу наявних і безготівкових грошей. Швидкість обігу готівки відбиває наступним показником (2):

V=(T+S)*Q/M0 (2),

де V— швидкість обігу готівки;

Т — товарообіг;

S— послуги, надані на платній основі;

Q— кількість товарів і послуг;

М0— сума готівки в господарському обороті.

Цей показник дозволяє простежити залежність між масою грошей у обігу й інтенсивністю їхньої витрати. Збільшення даного показника свідчить про обслуговування товарного обігу щодо меншою масою готівки. Для виявлення ролі цінового фактора в зміні швидкості обігу готівки даний показник розраховується роздільно в поточних і в порівнянних цінах. Найбільше часто використовуваним показником, що визначає швидкість обігу грошей (V), є відношення ВВП до грошової маси, що виражається наступною формулою: V=ВВП/М1. Даний агрегований показник також розраховується в поточних і постійних цінах і дозволяє оцінити взаємозв'язок грошових і матеріальних потоків у господарському обороті [1].

1.4. Сучасний стан проблеми економіко-правового регулювання грошового обігу

У сфері грошово-кредитної політики дослідники вирізняють такі елементи:

1) відносини з регламентації грошово-кредитної політики як правової категорії;

2) відносини з визначення деяких параметрів грошово-кредитної політики;

3) організаційно-правові основи формування, прийняття Основних засад грошово-кредитної політики, її реалізації та контролю за її здійсненням;

4) коло суб’єктів, уповноважених здійснювати грошово-кредитну політику, визначення їхніх завдань, функцій і компетенції;

5) основні засоби і методи грошово-кредитної політики;

6) відносини з комерційними банками з приводу реалізації грошово-кредитної політики;

7) кожен із засобів чи методів (інструментів) грошово-кредитної політики;

8) заходи відповідальності за невиконання встановлених вимог;

9) інші відносини, пов’язані зі здійсненням грошово-кредитної політики [8].

Враховуючи вище зазначені елементи відносин з приводу обігу грошової маси, можна виділити такі групи правовідносин:

1) за змістом правового регулювання можна виділити відносини між вищими законодавчими та виконавчими органами державної влади і Національного банку України з приводу закріплення основ проведення грошово-кредитної політики, а також відносини в ході реалізації грошово-кредитної політики;

2) за предметом правового регулювання це є відносини із визначення статусу Національного банку України у сфері грошово-кредитної політики, делегування йому повноважень щодо здійснення грошово-кредитної політики, а також відносини із приводу її реалізації. Акти, які регулюють ці відносини визначають основні параметри грошово-кредитної політики;

3) за характером предмету правового регулювання можна виділити відносини, які виникли і існують виключно як компонент грошово-кредитної політики, та відносини, які випливають з діяльності центробанку, а не внаслідок грошово-кредитної політики, але у яких вона активно здійснюється центральним банком [5].

Заходи, що виконує Національний банк України здійснюються у сфері відносин з банками і зводяться до регулювання їх діяльності, що чітко відображається в ст. 14 Закону України «Про Національний банк України». Таким чином, грошово-кредитна політика є самостійною категорією, але засоби і методи, які застосовуються в процесі її реалізації, відносяться до банківського регулювання, але лише в тій частині, яка стосується регулювання грошової пропозиції. Одним з найважливіших показників, що характеризує стійкість розвитку національної економіки, ефективність використання обсягів грошової маси – швидкість обігу грошової маси. Зміна швидкості обігу грошей суттєво впливає на їх пропозицію та попит, витрати обігу, ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу, дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів [2]. Динаміка грошової маси та монетарної бази представлена у таблиці 1.4.1.

Таблиця 1.4.1

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: