Шляхи вирішення економіко-правових проблем регулювання грошового обігу

2.1. Міжнародний досвід регулювання грошового обігу

Виходячи з задачі регулювання платоспроможного попиту в економіці центральні банки визначають цільові орієнтири (таргети) росту грошової маси в обігу, у зв'язку з чим подібного роду практика одержала назву «грошове таргетування». Цільові орієнтири на приріст грошової маси стали застосовуватися в 70-і рр. у зв'язку з посиленням інфляційних процесів, а також уведенням режиму валютних курсів, що плавають, що послабив вплив зовнішніх факторів на динаміку грошової маси. Цільові орієнтири являють собою установлення верхніх і нижніх меж зміни обсягу грошової маси, тобто введення прямих обмежень [1].

В міжнародній банківській статистиці широко використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей. Він ґрунтується на ступені їхньої ліквідності. Взагалі поняття ліквідності передбачає наявність двох властивостей: можливість використовувати активи в якості платежу та здатності зберігати вартість. Для визначення обсягу та структури грошової маси в банківській практиці застосовується відповідний набір грошових агрегатів - M0, М1, М2, М3 та інші (Рис.2.1.1). Грошовий агрегат - це визначене законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічне угрупування ліквідних активів, які можуть служити альтернативними вимірниками грошової маси [4].

Рис. 2.1.1 Види грошових агрегатів

Важливе значення для ефективного регулювання динаміки грошової маси за допомогою цільових орієнтирів має порядок їхнього встановлення — або у виді контрольних цифр (Франція), або «качани» (США), або прогнозу (Японія). У різних країнах цільові орієнтири встановлюються на неоднакові терміни: у Великобританії найбільш доцільним був визнаний однорічний термін грошового таргетування, розглянутий як оптимальний для можливого взаємного погашення виникаючих тимчасових коливань процентних ставок; у Японії прогнози очікуваного росту цільового грошового агрегату публікуються на початку кожного кварталу; в Італії цільові орієнтири встановлюються терміном на 1 місяць з обліком сезонних і деяких інших тимчасово діючих факторів. Основний метод регулювання грошового обігу, використовуваний центральним банком, — проведення ним кредитних, інвестиційних і валютних операцій. Центральний банк цілком визначає величину грошової маси М0, створюючи гроші і вилучаючи них зі обігу безпосередньо в ході своїх операцій. В умовах щодо стабільного набору кредитних інструментів, технічного оснащення розрахунків, дієвості встановлених для комерційних банків нормативних показників між величинами М0, М1 і М2 простежується досить високий кореляційний зв'язок. Це дозволяє центральним банкам контролювати кожної з показників грошової маси за допомогою зміни грошового агрегату М0. Тим самим центральні банки цілком контролюють обсяг грошової маси в обігу, оперативно регулюючи її величину в залежності від цільової настанови. У різних країнах і в різні періоди як цільові орієнтири вибиралися різні показники грошової маси. Вибір того або іншого грошового агрегату як регулювання звичайно визначається кінцевою метою грошово-кредитної політики. Так, агрегат M1 асоціюється з масштабами купівельної спроможності фізичних осіб. Більш широкі грошові агрегати М2 і МЗ містять у собі значну частину фінансових активів, що не можуть використовуватися негайно. У залежності від того, які мети переслідує центральний банк, — тільки лише зниження темпів інфляції або досягнення економічного росту, для орієнтира вибирається той або інший грошовий агрегат. Наприклад, у Великобританії центральний банк установлює грошові орієнтири «на широку грошову масу» по великому колу показників. Уже на початку 70-х рр. Банк Англії підсилив увагу до контролю за грошовим обігом як до засобу макроекономічного регулювання. Б 80-і рр. у зв'язку з прийняттям антиінфляційно спрямованої Середньострокової фінансової стратегії Банк Англії поставив перед собою задачі зменшення обсягу грошової маси, а також послідовного скорочення державних витрат, запозичень для покриття дефіциту держбюджету і зменшення самого дефіциту. Рішення настільки неоднозначних задач зажадало і вибору адекватного грошового агрегату для таргетування. Таким був визнаний агрегат МЗ, що містить всі елементи, що впливають на розвиток інфляційного процесу, і в той же час зв'язаний з фіскальною політикою за допомогою включення в нього вимог державного сектора. У Німеччині цільовий орієнтир установлюється на більш «вузьку» грошову масу. Як грошовий орієнтир Бундесбанк обрав агрегат, що він назвав «Центральні банківські гроші (ЦБД)». Даний агрегат, що наближається по своєму якісному складі до М3, має деякі особливості. ЦДБ містить у собі готівка в обігу і мінімальні резерви комерційних банків, депоновані в центральному банку. Ці резерви калькулюються на базі розробленого коефіцієнта і відбивають різні види банківських зобов'язань стосовно резидентів з урахуванням неоднакового ступеня ліквідності різних видів депозитів. Головною перевагою використання ЦБД у порівнянні з МЗ є те, що центральний банк несе відповідальність за збільшення грошової маси, а також має можливість простежити внесок самого Бундесбанка в створення грошової маси. Іншим достоїнством цього показника є наявність необхідних статистичних даних для розрахунку на щоденній основі обсягу готівки й обов'язкових резервних вимог комерційних банків. Найбільше «вузька» грошова маса визначається у Швейцарії. Спочатку Швейцарський національний банк вибрав у якості офіційного цільового орієнтира грошовий агрегат Ml, але з 1981 р. перейшов на використання нового цільового грошового агрегату — «Коригувальні гроші центрального банку (КДЦБ)», що представляє собою середньомісячну величину, розраховану на основі щоденних показників грошової бази, з виправленням на «транзитні коливання в банківських залишках». Агрегат знаходиться під строгим контролем Швейцарського національного банку і «очищається? від випадкових змін, що виникають у результаті внесення виправлень банками у свої баланси. У США довгий час як цільовий орієнтир використовувався грошовий агрегат Ml, що, на думку Ради керуючих ФРС, найбільше точно характеризував розміри грошової маси. У 1979 р. ФРС перейшла до встановлення цільового орієнтира також для М2 і МЗ, а в 90-і рр. цілком відмовилася від таргетування Ml. Необхідність використання того або іншого методу регулювання кількості грошей у обігу не піддається сумнівові в жодній країні й у ведучих міжнародних кредитнофінансових організацій [3]. Разом з тим результати встановлення цільових орієнтирів на приріст грошової маси оцінюються неоднозначно, оскільки бажаної чіткої кореляції між грошовим регулюванням і загальними результатами розвитку економіки не простежується. Проте ведучі розвинені країни мають намір і надалі вдватися до грошового таргетування.

2.2. Пропозиції для вирішення економіко-правових проблем грошового обігу в Україні

Для вдосконалення і вирішення сучасних проблем грошового обігу в Україні необхідно скористатися досвідом зарубіжних країн. По-перше, визначальний вплив в грошовому обігу має займати Центральний банк країни, оскільки монополізація емісії за центральними банками призведе до того, що держава може активно впливати на якісні та кількісні характеристики грошового обігу. По-друге, безготівковий обіг має переважати готівковий і хоча Україна зробила вагомий крок для впровадження безготівкового обігу.. Для вирішення цієї проблеми слід створити можливість активного безготівкового розрахунку не лише в великих містах, але й в маленьких містечках та селах. По-третє, необхідно впровадити нові системи електронного розрахунку, що в майбутньому можуть стати ефективним замінником сучасних грошових форм [5]. На Рис.2.2.1 представлено основні шляхи вирішення проблем грошового обігу.

Рис. 2.2.1 Шляхи вирішення проблем грошового обігу в Україні

Однак в нашій країні така система майже не розвивається, на відміну від більш розвинутих країн, таких як США, Німеччина, Франція, Англія, та, навіть у деяких країнах Африки, де електроні розрахунки активно застосовуються громадянами в їх повсякденні. Для вирішення цієї проблеми необхідно створити такі умови на території України, аби повернути довіру населення до влади, практично показати результативність та ефективність запропонованих змін, а для цього необхідний час і бажання держави розвиватися. Для створення і функціонування цілісної ефективної системи управління готівковим обігом, яка враховувала б зміни, що відбулися останнім часом в економіці і банківській системі країни, необхідне поступове, але цілеспрямованого впровадження сучасних технічних засобів, автоматизованих та комп`ютерних технологій у сфері готівкового обігу на основі чіткої нормативної бази Національного банку. Аналізуючи все вище сказане, можна виділити основну проблему грошового обігу в Україні, що потребує ефективного правового вирішення – поступовий перехід до безготівкового обігу. В зв’язку з цим на рівні законодавчої влади необхідно здійснити певні заходи, а саме прийняти відповідні законодавчі акти щодо створення, наприклад, ефективної та захищеної системи розрахунків за допомогою мобільного термінала, тим самим мінімізувати кількість готівки. Однак, такі заходи потрібно вводити поступово, що б кількість грошей була достатньою для нормального товарообігу, оскільки як надлишок, так і нестача грошей створюють значні проблеми й ускладнення для здійснення грошового обігу [8].

ВИСНОВКИ

Таким чином, у роботі було проведено дослідження фінансових правових засад грошового обігу в Україні. Визначено особливості грошового обігу. Проведено аналіз грошової маси та монетарної бази. Досліджено особливості готівкового та безготівково обігу. Розроблено основні напрями вдосконалення і вирішення сучасних проблем грошового обігу в Україні.

Головними завданнями економіко-правового регулювання грошового обігу в Україні є:

а) забезпечення чіткого розмежування повноважень і відповідальності у сфері грошового обігу між органами держави;

б) забезпечення органам держави за допомогою норм оперативно регулювати і контролювати грошовий обіг в країні;

в) підтримання необхідного темпу зростання грошової маси в обігу і правильного співвідношення між готівковим і безготівковим грошовим обігом з метою ефективного функціонування економіки країни [4].

Рух основної маси готівки через каси банку, з одного боку, пов'язаний з видаванням готівкових коштів суб'єктам господарювання для виплати заробітної плати, дивідендів, оплати сільськогосподарських продуктів, закуплених у населення, з розрахунками по пенсіях, стипендіях, допомогах, із забезпеченням інших господарських потреб.

З іншого боку, до кас банку надходять грошовий виторг від реалізації продукції, продажу товарів, надання послуг, гроші за виконання робіт, сплата податків, зборів та ін. У зв'язку з тим, що через каси підприємств, установ і організацій проходить переважна маса готівкових коштів, правильна організація їх обороту має особливе народногосподарське значення, безпосередньо впливаючи на розмір грошової маси в обігу, її стабільність, швидкість обігу грошей.

У той же час все більшу популярність набувають безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді і дають змогу значно зменшити витрати обігу, пов'язані з готівковими розрахунками, звести до мінімуму суму грошей, що перебуває в обігу.

Механізм регулювання грошового обігу розробляється центральним банком країни і закладається в грошово-кредитну політику. Відповідно до закону «Про Національний банк України» грошово-кредитна політика виступає як система заходів із регулювання грошового обігу та кредиту, які спрямовані на економічне зростання, стримування інфляції, забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення, регулювання платіжного балансу з метою збалансування і задоволення суспільного попиту на гроші.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: