Дії аудитора з визначення гранично припустимих меж суми помилок

У процесі аудиту аудитор порівнює встановлену межу суттєвості з фактичними значеннями виявлених помилок і приймає рішення щодо їхньої суттєвості (або несуттєвості).

В Україні, як і в більшості країн, єдиних правил і підходів до визначення рівня суттєвості не існує.

Однак досвід підказує, що застосовують два підходи: індуктивний і дедуктивний.

Суть індуктивного підходу полягає в тому, що спочатку визначається припустима суттєвість помилок по окремих статтях звітності, а потім на основі узагальнення – загальна величина суттєвості для звітності в цілому.

Дедуктивний підхід, навпаки, передбачає першочергове визначення загальної «сумарної» величини припустимої помилки у фінансових звітах, а потім розподіл її між конкретними статтями звітності.

При цьому варто враховувати важливість, матеріальність кожної статті, її вплив на вірність звітності, роль у процесі прийняття управлінських рішень.

Порядок оцінки рівнів суттєвості помилок у фінансовій звітності підприємства-замовника й послідовність дій аудитора проілюстровані на рисунку 4.2.

Рис. 4.2 - Послідовність оцінки рівнів суттєвості помилок у фінансовій звітності підприємства-замовника.

Для того, щоб помилки, виявлені в результаті вибіркового контролю, можна було поширити на всю генеральну сукупність об'єкта, що перевіряється, використовують наступну формулу:

ТЕМА 5.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: