Загальна характеристика Особливої

частини кримінальних кодексів (підрозділ 3.1.)

1.Порівняння змісту Особливої частини кримінальних кодексів держав континентальної Європи дає підстави для висновку про те, що вельми багато об'єктів кримінально-правової охорони у цих державах збігається, але їх загальний перелік не є тотожним. Відповідно структура Особливої частини більшості кримінальних кодексів держав континентальної Європи загалом є схожою, але водночас має значні відмінності. Найбільш характерною відмінністю порівняно з КК України є, як правило, більш складна структура Особливої частини кримінальних кодексів інших європейських держав.

2.Доцільно розглянути питання про удосконалення структури Особливої частини КК України. Вона може складатися з п’яти розділів, які відповідатимуть родовому об’єкту посягання. Усередині розділів треба виділити підрозділи – залежно від видового об’єкту, усередині підрозділів (коли це необхідно) відділи – залежно від безпосереднього об’єкту, характеристики потерпілого або предмету, спеціального суб’єкту, засобів вчинення злочину тощо. Це могло б мати не лише теоретичне значення (зокрема, дозволило б чіткіше класифікувати злочини за певними критеріями, уникнути групування злочинів за ознакою вчинення їх у певній "сфері", по іншому визначити підстави відповідальності за кримінально карані службові зловживання тощо), а і зменшило б випадки помилок у кваліфікації злочинів.

3. Вартими уваги є приклади кримінальних кодексів: Литви і Польщі – щодо караності діяча, а не діяння; Литви, Молдови, Польщі, Італії та ін. – щодо надання переваги описовим диспозиціям; Австрії і ФРН – щодо уніфікації термінології, за яким після вживання певного терміну у дужках робиться відсилання до параграфу, в якому цей термін визначений; Росії, Білорусі, Молдови, Естоніїта ін. – щодо уніфікованого формулювання обтяжуючих та особливо обтяжуючих ознак.

4. Вважаємо за необхідне врахувати досвід законодавців Іспанії, Сан-Марино та ін. держав і упорядкувати санкції у КК України. Так, у Загальній частині КК для усіх видів покарань слід визначити ступені. Ув'язнення на певний строк могло б мати вісім ступенів (див. табл. 7). Інші основні покарання можуть мати чотири логічних ступеня, наприклад:

- тримання в дисциплінарному батальйоні: 1) від 6 до 12 місяців; 2) від 9 до 18 місяців; 3) від 12 до 18 місяців; 4) від 18 до 24 місяців;

- обмеження волі: 1) від 1 до 2 років; 2) від 1 до 3 років; 3) від 2 до 4 років; 4) від 3 до 5 років;

- арешт: 1) від 1 до 2 місяців; 2) від 1 до 3 місяців; 3) від 2 до 6 місяців; 4) від 4 до 6 місяців;

- службові обмеження для військовослужбовців: 1) від 6 до 12 місяців (з відрахуванням 10% грошового забезпечення); 2) від 9 до 18 місяців (15%); 3) від 12 до 18 місяців (15%); 4) від 18 до 24 місяців (20%);

- виправні роботи: 1) від 6 до 12 місяців (з відрахуванням 10% заробітку); 2) від 9 до 18 місяців (15%); 3) від 12 до 18 місяців (15%); 4) від 18 до 24 місяців (20%);

- громадські роботи: 1) від 60 до 120 годин; 2) від 90 до 180 годин; 3) від 120 до 180 годин; 4) від 180 до 240 годин;

- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю: 1) від 2 до 3 років; 2) від 2 до 4 років; 3) від 3 до 5 років; 4) від 4 до 5 років;

- штраф: 1) від 100 до 200; 2) від 200 до 500; 3) від 500 до 700; 4) від 700 до 1000 одиниць (денних ставок).

5. У КК України пропонуємо розробити типові санкції. При цьому критеріями жорсткості (м'якості) санкцій має бути дійсна суспільна небезпека того чи іншого діяння.

Для розробки шкали санкцій передусім треба виділити ті критерії суспільної небезпеки, які стосуються будь-якого суспільно небезпечного діяння (основні). Ними є значимість основного безпосереднього об'єкта посягання, наявність і тяжкість суспільно небезпечних наслідків і форма вини. Н.О. Гуторова правильно вказує на те, що “за вчинене з необережності суспільно небезпечне діяння не може бути встановлено або призначено покарання суворіше, ніж за таке ж діяння, вчинене умисно” [199, с. 270]. Те саме можна сказати і щодо злочинів з так званим формальним складом. Цілком погоджуємось з думкою Н.Ф. Кузнецової та інших вчених, які вважають, що будь-яке суспільно небезпечне діяння спричинює або створює загрозу спричинення шкоди суспільним відносинам, і що усі злочини мають суспільно небезпечні наслідки у вигляді або конкретної матеріальної чи фізичної шкоди, або менш конкретної, але цілком реальної організаційної, політичної, психологічної та інших видів шкоди [763, с. 49–50]. Разом з тим, вважаємо, що за діяння, яке не спричинило жодних наслідків матеріального характеру (фізичної шкоди чи майнових збитків, хоча б і у виді упущеної вигоди) не може бути встановлено або призначено покарання суворіше, ніж за діяння аналогічного характеру, яке спричинило такі наслідки. Не можна ставити в один ряд: вбивство і готування до вбивства; посягання на територіальну цілісність України, яке призвело до загибелі людей (ч. 3 ст. 110 КК України) і збирання з метою передачі іноземній державі відомостей, що становлять державну таємницю (ст. 114). За шпигунство, передбачене ст. 114 КК України, покарання, на нашу думку, має бути визначене у межах від 4 до 8 років ув'язнення. Якщо ж законодавець вважатиме за необхідне, у КК України може бути передбачена відповідальність за шпигунство, обтяжене великою шкодою державі чи іншими тяжкими наслідками, за яке може бути встановлене покарання від 6 до 10 років ув'язнення, але не більше (див. табл. 13 у Додатку А).

З урахуванням зазначеного можна виділити такі групи суспільно небезпечних діянь:

1) за критерієм значимості об'єкта посягання – діяння, що посягають на:

1.1) життя людини та деякі інші, крім життя людини, особливо значимі цінності (адже згідно з ст. ст. 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, при цьому єдиним невід'ємним правом кожної людини визнається право на життя), зокрема: безпеку людства, безпеку держави і безпеку суспільства (тобто національну безпеку України) у цілому, у т.ч. безпеку від проявів організованої злочинності як найбільш небезпечного її виду;

1.2) інші значимі цінності – здоров'я населення і окремих людей, статева свобода і недоторканність, воля людини, виборчі, трудові та інші права громадян, власність, порядок здійснення господарської діяльності, громадська безпека, безпека виробництва, руху та експлуатації транспорту, громадський порядок та моральність, порядок управління, правосуддя, міжнародний правопорядок тощо;

2) за критерієм наявності і тяжкості суспільно небезпечних наслідків – діяння, ознакою яких:

2.1) є настання особливо тяжких наслідків (загибель людей);

2.2) є настання тяжких наслідків;

2.3) є настання наслідків, що не є тяжкими;

2.4) не є обов'язкове настання наслідків (так звані формальні склади злочинних діянь);

3) за критерієм форми вини – діяння, ставлення до яких є:

3.1) умисним у цілому;

3.2) необережним у цілому.[2]

За зазначеними вище критеріями певні види злочинів мають визнаватися злочинами відповідної категорії і, як це і визначено у новому КК, передбачати відповідне покарання, зокрема у виді ув'язнення (див. табл. 13). Санкції будуть узгоджені з існуючою класифікацією злочинів.

Для того, щоб закріпити ці положення нормативно, пропонуємо у розділі Х Загальної частини КК України визначити ступені кожного виду покарання, крім ув'язнення, які узгодити з відповідними ступенями ув'язнення на певний строк першого-четвертого ступенів[3], – а статтю 12 КК України викласти у такій редакції:

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: