Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

з навчальної дисципліни "Історія Стародавньої Греції та Риму"

Студента I курсу групи 2325-1

напряму підготовки: історія

Краснобаєва Антона Геннадійовича

Перевірив: к.і.н. Шиханов Р.Б.

 

 

Запоріжжя – 2016р.


1. Гай Светоній «Життя дванадцяти цезарів»

1.1. Короткі відомості про автора. Гай Светоній Транквілл (75 — 160 рр. н.е.) — римський історик, письменник, що походив з римської знаті та належав до стану вершників. Завдяки знайомству з Плінієм Старшим він — Светоній — був наближений до двору за часів правління Траяна та його наступника Адріана (до 122 р., поки не впав у немилість імператора). Після усунення зі своєї посади розпочав роботу над написанням історичних праць[5].

1.2. Вплив епохи на працю. Епоха, в якій працював автор, вплинула на характер викладу матеріалу. Головною специфічною рисою як для робот Светонія, так і для робіт його сучасників є відсутність критичного підходу щодо описаних подій. Автор не вдається в деталі та не з'ясовує історичні причини та не враховує психологічний фактор, зосереджуючись на викладі матеріалу[6, 258].

Також, слід зазначити, що Светоній, будучи прихильником політичної теорії, що виникла в його час (т.з. «освічена монархія»), доволі ідеалістично оцінював правління імператорів, поділяючи останніх на «добрих» та «поганих», що безперечно знайшло відображення у його працях[5].

1.3. Описані події. Дана робота є збірником фактів з біографії 12-ти — що й зазначено у назві праці — імператорів: Гая Юлія Цезаря, Октавіана Августа, Тиберія, Калігули, Клавдія, Нерона, Гальби, Отона, Вітеллія, Веспесіана, Тита та Доміціана.

Описані факти Светоній наводить не хронологічно, а в певному порядку. Спочатку описується родовід імператора, потім — дата та місце народження, дитинство, прикмети, далі — шлях імператора до влади, його характер, а в кінці — обставини, за якими цей імператор помер.

1.4. Основна ідея автора. Гай Светоній, як и більшість його сучасників, вважав, що імперія та її існування цілком залежать від дій імператора, що, як на мене, пояснюється поширенним на той час культом царів (зокрема уявленням про богообранність самого імператора). Цією ідеєю повністю пронизано твір.

Окрім цього, в праці ненав'язливо обгрунтовується думка про те, що імператор може бути або «гарним» (в цьому разі він прислуховується до сенату, піклується про широкі верстви населення, надаюяи їм економічну допомогу тощо), або «поганим».

1.5. Джерела для праці та її об’єктивність. Служба при імператорському дворі дозволила Светонію скористатися для написання своїх праць державними архівами[6, 259-260]. Окрім цього Транквілл, як і його сучасник Плутарх, використовує для написанні біографії Гая Юлія Цезаря один й той же матеріали з мемеурамів Гая Оппія, людини з близького оточення Цезаря, та «Історії громадянської війни» за авторством Гая Азицинія Полліона[8].

Таким чином, з одного боку, головною характеристикою Светонієвських біографій є фактичність матеріалу[6, 266]. З іншого боку, праця «Життя дванадцяти цезарів» зосереджена не стільки на історичному аспекті діяльності римських імператорів, скільки на побутовій, повсякденній сфері життя правителів, а тому містить багато непідтвердженних історій, що носять майже анекдотичний характер.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що до творів Светонія, як і до багатьох творів його сучасників, треба ставитися доволі критично.


 

2. Аристофан «Вершники»

2.1. Короткі відомості про автора. Арістофан (бл. 450 до н.е. — бл. 385 до н.е.) — давньогрецький поет, комедіограф, чиї твори виділяються особливо гострою політичною сатирою, був уроженцем Афін та мав, відповідно, афінське громадянство. Окрім цього Арістофан став сучасником Пелопоннеської війни та був свідком гострої політичної боротби[3]. Скоріш за все, саме це вплинуло на характер арістофанієвської комедії.

Головні герої: Народ Афінський (старезний дід на ім'я Демос, що є грою слів, так як з грецької «δῆμος» перекладається як «народ»), шкіряник Пафлагонець (Арістофан спеціально застосовує каламбур, а саме: ассоциації з однойменним етнонімом та з дієсловом «кипіти» або «горіти», що грецькою звучить, як «παφλαξειν», для того, щоб підкреслити характер впливового політика Клеона, що зображений у цьому образі та є головним об'єктом насмішки з боку автора), Агоракрит-ковбасник, Нікій та Демосфен (раби-прислужники Демоса), інші слуги, німфи та хор з двадцяти чотирьох вершників (знатних афінських юнаків).

В центрі сюжетної лінії — Нікій та Демосфен, які намагаються зашкодити Пафлагонцю, улюбленому рабу Демоса, що в зав'язці сюжету обдурив свого хазяїна. Вони з'ясовують, що за пророцтвом Плафагонця зможе повалити ковбасник Агоракрит та влаштовують між ними змагання на Пніксі, в наслідок якого Агоракрит здобуває перемогу (присвятивши її потім Зевсу) та стає новим фаворітом Демоса.

2.2. Жанр твору. «Вершники» — сатирична комедія.

2.3. Художня специфіка твору. Критики демагогiв в цій комедії була поглиблена. Проте ця п'єса також примітна й наявністю критики, направленної в бік народу. Так народ представлено в образі старого хазяїна Демоса, що виглядає старезним, дурним та неспроможним розрізняти справжніх та фальшивих помічників:

«Бобов грызун, сварливый, привередливый,

Народ афинский, старикашка глухонький» [1].

 

У комедії «Вершники» зачіпаються проблеми, що були найбільш гострими для суспільства, в якому жив Аристофан. Сварки та бійки Ковбасника зі Шкірником свідчать про те, що вони обидва коштують один одного.

 

Про Клеона:

«И таким презренным трусом был всегда он.

Молодцом,

Смельчаком казался только. Где не сеял, там он жал.

Вот и те снопы, что в город он недавно приволок,

Он гноит сейчас в темнице, чтобы дорого продать» [1].

 

Про Ковбасника:

«Тебя бесстыдством превзойду.

Так надувал я поваров: «Ребята, поглядите,

Нам ласточка весну несет». Они уставят бельма,

А я жаркого утащу с лотка кусок румяный.

С помощью хитрости и лести победу одерживает Колбасник. Ему удаётся привлечь совет на свою сторону известием о том, что на рынке подешевели селёдки, а так же раздачей зелени в качестве приправы для этих селёдок. Расположение же Демоса Колбасик завоёвывает ещё раньше, когда он подарил ему подушечку, чтобы не сидеть на голых камнях на Пниксе.

Что на голых камнях тебе жестко сидеть, это вовсе его не заботит.

Ну а я не таков! Я подушку набил и тебе подношу ее! Встань же!

Будешь мягко сидеть ты, и то отдохнет, что страдало в бою Саламинском.(Подносит Народу подушку.)» [1].

 

Для підкреслення демагогії Клеона, що підлещувався перед, Аристофан зображає його підлабузником, що поспіхом підставляє свою голову для чхаючого Демоса зі словами:

«О волосы мои,

Народ, суши, сморкаясь, пальцы!» [1].

 

Наостанок слід вказати й на те, що й імена героїв підібрано з метою створення каламбурів, гри слів, численних ассоціацій. Найяскравішим прикладом є ім’я одного з головних діючих осіб — Демос.

2.4. Наукова цінність твору. З комедії Арістофана, ціль якої була викрити справжнє лице могутнього на той час демагога Клеона, ми дізнаємося про подробиці того часу, а також про характер історичного діяча. Також за сюжетом у Демоса є багато рабів, кожен з яких знемагає під владою Шкіряника (образне втілення Клеона), а серед них двоє головних діючих осіб — раби, в яких впізнаються Нікія та Демосфен. Таким чином, можна отримати інформацию ще про декількох історичних діячів та про минулий рід діяльності афінського демократа Клеона, що було сатирично підкреслено в комедії: «Вот тебе, Народ, от меня похлёбка!» — «А от меня каша!» — «А от меня пирог!» — «А от меня вино!» — «А от меня жаркое!» — «Ой, кожевник, погляди-ка, вон деньги несут, поживиться можно!» — «Где? где?» Кожевник бросается искать деньги, колбасник подхватывает его жаркое и подносит от себя. «Ах ты, негодяй, чужое от себя подносишь!» — «А не так ли ты и Пилос себе присвоил после Никия и Демосфена?» — «Не важно, кто зажарил, — честь поднёсшему!» — провозглашает Народ» [1].

Окрім цього, в комедії ми дізнаємося про давню традиція греків — агон (змагання між ораторами, в даному випадку між Шкіряником та Ковбасником). Також наявна згадка про один зі станів афінського суспільства — вершники, що наявні у хорі.

Аристофан нерідко використовує й посилання на часи Марафона та Саламіну: «А что ты, кто когда-то мидийскую рать отразил на полях Марафона. И, победой прославившись, нам завещал похвальбу и трескучие речи» [1]. Є згадки про численні грецькі полиси. Клеон, наприклад, дуже часто натякає своєму сопернику в п'єсі, Колбаснику, на багатий малоазійский поліс Мілет: «Клеон: Хоть камбалы наешься ты, милетян не осилишь. Колбасник: Что? Да нажравшись студня всласть, и рудники куплю я» [1]. Скорішь за все, маються на увазі вигоди, які жители Мілету брали з рудників, що вдалось отримати за Гістії.

Таким чином, даний художній твір навіть з наукової точки зору є доволі цінним джерелом різноманітної інформації.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Навчання написання листа | ИНДИВИДУАЛЬНАЯ РАБОТА


Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных