Методика проведення тематичної екскурсії

Екскурсія – форма організації навчальної та виховної роботи, яка проводиться на природі, в музеї, на виробництві. Її мета – розширення й поглиблення знань з різних галузей, встановлення взаємозв’язків теорії із практикою, виховання поважного ставлення до праці, природи, формування естетичних почуттів, розвиток спостережливості, мислення й ін.

У виховній роботі застосовуються екологічні, краєзнавчі, екскурсії на виробництво, до музею, на виставку, на промислове підприємство тощо.

Кожна тематична екскурсія має великі виховні можливості. Але для цього вчителю слід подбати про її організацію, про дисципліну і порядок в колективі, про емоційність викладу матеріалу екскурсоводом і т.д. Для успішного проведення тематичної екскурсії важливу роль відіграє підготовчий етап під час якого уточнюється тема, мета та завдання, об’єкт екскурсії.

З учнями можна влаштувати близькі прогулянки в парк, сад, поле, на берег річки, а також далекі походи, розраховані на цілий день. В одноденні прогулянки на далеку відстань учні можуть вирушати цілим класом. Для старшокласників походи можуть тривати кілька днів. У виховній роботі використовуються й комплексні екскурсії: по місцях бойової слави, по місцях партизанської слави, цікавими куточками рідного краю, по природним зонам тощо.

В процесі підготовки екскурсії вчителеві необхідно заздалегідь познайомитись з місцем її проведення, продумати хід екскурсії, визначити загальні і індивідуальні завдання учнів, поспілкуватися з екскурсоводом, провести інструктаж про техніку безпеки з учнями, забезпечити їх усім необхідним для виконання поставлених перед ними завдань. Наприклад, зафіксувати помічені ними особливості даної природної місцевості – птахів, дерев, квітів; замалювати краєвид, написати відзив про виставку. Завдання можуть носити й практичний, суспільно-корисний характер: відновити пам’ятник чи пам’ятний знак, розчистити парк, зробити економічні розрахунки, зібрати природний матеріал для поробок.

Після екскурсії весь зібраний матеріал систематизується і відповідно оформлюється у альбомах, у вигляді докладів, колекцій, рефератів, або може стати матеріалом для радіопередачі, виховного заходу, презентації проблеми.

При підведенні підсумків проведеної роботи вчитель з'ясовує, яке враження зробила на учнів екскурсія, що нового вони довідалися. Школярі аналізують отримані дані, графіки й діаграми, готовлять доповіді, оформляють щоденники, альбоми, стінгазети, рукописні журнали, випускають аматорські фільми, поповнюють новими матеріалами експозиції виставок і шкільних музеїв. По закінченню вчитель узагальнює виступи учнів, дає оцінку їм, а також зібраним матеріалам.

У шкільній практиці одержали поширення кіно-, теле-, а також заочні екскурсії й подорожі, які здійснюються за допомогою технічних засобів.

Заочні екскурсії

Їх специфікою є те, що проводяться вони не виходячи з класної кімнати. У такому разі необхідним є відтворення моделі об’єкту екскурсії: музею, країни, куточка природи. Отже першорядного значення набуває унаочнення: фотографії, відеофільми, репродукції, тематичні виставки.

У вступному слові ведучий детально розповідає де саме й як буде відбуватися екскурсія, що є особливістю об’єкту. У подальшому хід проведення подібний до тематичної екскурсії.

Заочна екскурсія «Рослини і тварини в народній уяві»

Мета: Познайомити учнів з рослинним та тваринним світом України; довести, яку цінність мають рослини та тварини у людському житті; як вони використовуються в народних обрядах.

Вступне слово ведучого. Світ рослин життєво необхідний людині. Протягом тисячоліть багато рослин використовуються в найрізноманітніших сферах господарської діяльності, є незмінними продуктами харчування, цілющими оздоровчими засобами. Поряд з утилітарною функцією рослини займали значне місце в широкому комплексі традиційних вірувань, звичаїв і забобонів. Обряди і повір'я, пов'язані з деревами, травами, зіллям і квітами, доносять відгомін язичеських уявлень наших предків про навколишню природу і базуються як на реальних, так і на уявних властивостях рослин.

З утвердженням християнства ці властивості нерідко закріплювалися ритуалом освячення в церкві. Обрядові дії, пов'язані з рослинністю, відігравали важливу роль в календарних святах. Ці обряди мали забезпечити людині здоров'я, зміцнити добробут сім'ї, посилити родючість землі й худоби, вберегти господарство від нечистої сили. Особливе місце займали рослини-символи у сімейних обрядах. Жодне весілля в Україні не обходилося без барвінку і калини, якими прикрашали коровай та вінок молодої. Рослинні мотиви та образи широко представлені в українському фольклорі.

Флора

Барвінок – вічнозелена трав'яниста рослина, листя якої зберігає зелений колір навіть під снігом. Живучість і витривалість барвінку, краса його цвіту оспівані в багатьох народних піснях. Це символ молодості, кохання, шлюбу.

Волошки – в засушеному вигляді мають сильний стійкий запах, завдяки чому рослина дістала широке ритуальне застосування. Цілющі властивості волошок відомі здавна. На Волині їх використовували як лікувальний засіб при високій температурі, від запою й перепою, з них робили купель для дітей при багатьох хворобах, зокрема, жовтяниці; освяченими на Спаса (6 серпня за старим стилем) волошками обкурювали хворих. Вінки з освячених волошок одягали на голову померлим дівчатам, ці ж квіти клали у труну.

В народній поезії волошки є символом святості, чистоти, приязності. Вони згадуються і в купальських піснях.

Та вроди Боже, троє зіллячок:

Перше зіллячко - барвіночок,

друге зіллячко – васильочок.

Барвіночок – для дівчаток,

Любисточок – для любощів,

Васильочок – для запаху.

Верба – опоетизована народом разом із калиною і тополею, не випадково заслужила на таку шану. Верба відігравала й важливу ритуальну обрядову роль. За народними уявленнями, гілочки верби, посвячені в церкві в останню неділю перед Великоднем – Вербну неділю, набували магічних властивостей. Освячену вербу приносили в дім і вдаряли нею членів сім'ї, найчастіше дітей, примовляючи: «Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля». Побутувало повір'я, що в хату, де є верба, не вдарить блискавка. Вважалося також, що верба перепиняє дорогу в дім нечистій силі, особливо, відьмам.

В українському фольклорі верба – це поетичний символ дівчини або заміжньої жінки. Розлоге, похилене вербове гілля найчастіше асоціюється зі смутком і жалем:

Висока верба, висока верба

Широкий лист пускає.

Велика любов, тяжка розлука

Серденько зриває.

Дуб – здавна користувався в народі глибокою шаною. Ще стародавні слов'яни влаштовували біля лісових велетнів обрядові дійства, приносили жертви богам. У XIX ст. на Зелені свята влаштовували так званий гральний дуб (на Київщині – сухий дуб). У центрі села, а іноді за околицею, ставили довгу жердину з прикріпленим зверху колесом, прикрашали її травами, квітами і стрічками, обкопували невеликим рівчаком.

Довкола такого дуба відбувалися ігри, що супроводжувалися спеціальними піснями. Цей обряд символізував розквіт природи, початок літа.

Дуб є символом молодого козака:

Чом дуб не зелений?

– Лист хмара прибила,

Козак невеселий –

Лихая година.

Дуб і береза порівнюються з козаком та його матір'ю.

Ой, дуб до берези

Гіллям похилився.

Козак своїй матусеньці

До ніг уклонився.

На весіллях говорили:

– Дарую два дубочки, щоб жили

в парі, як голубочки.

– Дарую дуби, що в діброві,

Будьте дужі та здорові.

Калина – в українському фольклорі один із найулюбленіших поетичних образів. її завжди супроводжує епітет «червона», що символізує жіночу красу, дівочу цноту. Т. Г. Шевченко писав:

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Китицями калини прикрашали весільний коровай. Водночас схилена над водою калина нагадує про смуток і журбу.

Червона калинонька

На яр-воду схилилася...

Там дівчина журилася.

Калинові ягоди, кора, цвіт – випробувані ліки в народній медицині.

Осика – вважалась нечистим деревом, оскільки на ній, за християнською легендою, повісився Іуда. Ця ж легенда пояснювала постійне, навіть у безвітря, тремтіння листя осики. Тому з її деревини не годилося споруджувати оселі. Водночас осика використовувалася як один із найбільш надійних оберегів від відьм, упирів тощо.

Фауна

У традиційних уявленнях українців значне місце відводилося багатому світу тварин. Особливою популярністю користуються казкові сюжети про різноманітних представників тваринного світу.

Бджола традиційно користувалася великою шаною; вважалося, що вона походить із раю. Бджолиний мед і віск займали особливе місце у народній медицині, а також в обрядовій атрибутиці.

За давніми переконаннями, лише в того водитимуться бджоли, хто від природи наділений врівноваженим характером та доброю вдачею. Приходячи вранці на пасіку, пасічник вітав бджіл спеціальними молитвами або промовками.

Вовк завжди вважався сміливим, підступним і небезпечним звіром. За польськими переказами, цей хижак був створений чортом саме на шкоду людині. Водночас вовку приписували здатність знищувати чортів. Український фольклор, який рясніє численними легендами й казками, пов'язаними з народними уявленнями про вовка, мав сюжет про вовкуляків – людей, котрі вміють обертатися вовком або обернених проти своєї волі.

Ворон уявлявся переважно в темному світі і користувався недоброю славою. Вважалося, що каркання ворона над хатою віщує лихо або близьку смерть когось із членів сім'ї. Для того, хто вирушав у дорогу, було поганою прикметою, якщо ворон каркав, повернувшись до нього дзьобом. Аби відвернути нещастя, поспішали сказати: «На свою голову каркай, не на мою!».

Підведення підсумків заочної екскурсії: Уважно подивися навколо себе. Ти бачиш, який чудовий навколишній рослинний та тваринний світ? До нього треба ставитися обережно. Люди піклуються про тварин і рослини, бо це обов'язок кожного із нас. Рослини і тварини дають наснагу, життєву силу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: