ЛЕКЦІЯ 7. ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ МАЙНОВІ (РЕЧОВІ) ПРАВА

Поняття і форми власності в Україні. Суб'єкти права власності та захист їхніх прав.

Поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності. Цивільне судочинство. Цивільний процесуальний кодекс України.

Мета лекції – оволодіти конкретним категоріальним апаратом в галузі цивільного законодавства (“право власності”, “інтелектуальна власність”, “цивільне судочинство” тощо) шляхом ознайомлення з основним теоретичним та нормативно-правовим матеріалом зазначеної галузі.

Власність – це економічна категорія, що є одним із проявів суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ. Право власності – це сукупність правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають з присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами та державою, які надають названим суб'єктам рівні права та обов'язки з володіння, користування і розпорядження майном. Право власності можна також розглядати й у особистісному значені, як право особи на річ (майно), яке вона здійснює за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, на свій розсуд, з додержанням вимог закону та моральних засад суспільства.

Правовою основою закріплення права власності в Україні є Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. та інші законодавчі й нормативні акти.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Володіння – це фактична наявність речі в господарстві власника та його можливість впливати на неї безпосередньо. Користування – це право вилучати з речей їхні корисні властивості. Розпорядження – це право визначати юридичну або фактичну долю майна.

Розрізняють такі форми власності: 1) власність Українського народу – земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу; 2) приватна власність – майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної чи юридичної особи (жилі будинки, транспортні засоби, гроші, цінні папери, результати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого й виробничого призначення); 3) колективна власність – майно, що належить певному колективу і необхідне для його функціонування (майно колективного підприємства, кооперативу, орендного чи акціонерного підприємства, господарського товариства, госпо- дарського об'єднання, професійної спілки, політичної партії чи іншої громадської організації, релігійної організації тощо); 4) державна власність – майно, у тому числі кошти, необхідні для виконання державою своїх функцій (наприклад, єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).

До суб'єктів права власності в Україні відносять: 1) Український народ, що являє собою єдине джерело державної влади в республіці та здійснює права власника через референдум, а також через Верховну Раду України та місцеві ради народних депутатів. Кожен громадянин як частина народу має право, за чинним законодавством України, користуватися природними об'єктами для задоволення особистих потреб; 2) фізичних осіб, тобто громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства, які мають рівні майнові права, якщо іншого не передбачено законодавчими актами України; 3) юридичних осіб – трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації; 4) Україну як суверенну й незалежну, демократичну, соціальну, правову державу; 5) Автономну Республіку Крим; 6) територіальні громади; 7) іноземні держави та інших суб'єктів публічного права.

Захист права власності здійснюється всією правовою системою держави. Чинне законодавство визначає основні способи захисту права власності, до яких належать такі: 1) визнання права власності на майно; 2) відшкодування майнової та моральної (немайнової)

шкоди, завданої порушенням права власності; 3) усунення порушень права власності, що не пов'язані з утратою володіння; 4) витребування майна з чужого незаконного володіння. Держава покликана забезпечувати всім власникам рівні умови захисту права власності, що здійснюється в позовному порядку судом, господарським судом, третейським судом, а у випадках, передбачених законодавством, також товариськими судами, професійними спілками та іншими громадськими об'єднаннями.

Чинним законодавством передбачено такі способи захисту цивільних прав особи: 1) визнання права (скажімо, права власності на певну річ); 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до моменту порушення права; 5) примусове виконання обов'язку особи в натурі; 6) припинення або зміну правовідношення; 7) компенсацію моральної шкоди; 8) відшкодування збитків та інші способи знаходження матеріальної шкоди (штрафу, пені); 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

До речево-правових способів належать віндикаційний та негаторний позови. Віндикаційний позов – це позов не володіючого власника до фактичного володільця майна про повернення свого майна з чужого незаконного володіння. Такий позов може мати місце лише за наявності таких умов: необхідно щоб власник був фактично позбавлений володіння; щоб майно, що належить власникові збереглося в натурі, а не було спожито чи перероблено; віндикація можлива лише щодо індивідуально-визначеного майна, оскільки власник може вимагати повернення майна, яке належить йому на праві власності; позивач і відповідач не знаходяться між собою в зобов'язальних відносинах щодо цього майна. Негаторний позов – це позадоговірна вимога власника, не позбавленого володіння майном, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження майном.

За Конституцією України кожний громадянин має право на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати або поширювати зазначені результати без згоди їх власника, лише за винятками, встановленими законами.

Право інтелектуальної власності – це право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається законом.

До об'єктів права інтелектуальної власності належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права Інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Цивільного Кодексу, іншого закону чи договору.

Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: а) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; б) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності; в) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майновими правами інтелектуальної власності є: а) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; б) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; в) виключне право перешкоджати неправомірному використанню

об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; г) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Цивільне судочинство полягає у розгляді справ стосовно спорів, що виникають із цивільних, сімейних, трудових, аграрних, земельних відносин, справ окремого провадження. Цивільний процесуальний кодекс України нараховує 428 статей, що структуровані у 6 розділів, 53 глави.

Цивільні справи в судах розглядаються за заявою (позовна заява) особи, яка звертається за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів, а також за заявою прокурора та інших осіб, що звертаються на захист прав і свобод іншої особи. Усі питання, що виникають при розгляді справи, вирішуються суддями більшістю голосів, а при одноособовому розгляді — суддею. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Сторонами можуть виступати громадяни, державні підприємства, установи, організації. Розгляд цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. При цьому суд заслуховує пояснення осіб, показання свідків, висновки експертів, знайомиться з письмовими доказами, оглядає речові докази. У результаті розгляду справи суд приймає рішення, що має бути законним і обґрунтованим.

Під окремим провадженням розуміється провадження у справах, що виникають у зв'язку з ускладненням обставин особистого життя громадян, реалізацією їх майнових і особистих прав. Ці справи суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб, органів державного управління, підприємств, установ, організацій тощо.

Запитання для самоперевірки:

1. Які форми власності визначені законодавством України?

2. Хто є суб’єктом права власності в Україні?

3. Охарактеризуйте суб’єкти та об’єкти права приватної власності.

4. Охарактеризуйте суб’єкти та об’єкти права державної власності.

5. Охарактеризуйте суб’єкти та об’єкти права колективної власності.

6. Охарактеризуйте суб’єкти та об’єкти права власності українського народу.

Основний матеріал запропонованої лекції відображено в: Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // http: // zakon.rada.gov.ua. У свою чергу, Цивільне право України: Академічний курс: Підручник у двох томах/ За ред. Я.М. Шевченко. – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2004 дає найбільш повну характеристику основних категорій та понять теми. Окремо слід зазначити Право інтелектуальної власності: Академічний курс: Підручник для студ. вищ. навч. заклад./ О.А. Підопригора, О.Б. Бутнік-Сіверський, В.С. Дроб’язко та ін.; За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – 2-е вид. Переробл. та доповн. – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – 672 с.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: