Предмет, метод, принципи господарського права.

План

1. Господарське право в системі права України.

Предмет, метод, принципи господарського права.

Джерела господарського права.

4. Поняття, ознаки та принципи господарської діяльності. Види господарської діяльності.

Вступ

Сфера економічних відносин є предметом регулювання достатньої кількості галузей права і часто їх співвідношення має конкурентний характер. Так, у названій сфері свій предмет знаходять повністю або частково не тільки господарське право, а й цивільне, фінансове, адміністративне, природноресурсові галузі тощо. Це викликає потребу точного визначення сфери регулювання кожної з цих галузей права, але юридична наука прагне до її вирішення хоча б на певному етапі розвитку економічних відносин та їх правового забезпечення.

Труднощі та комплексність відносин, що становлять предмет господарського права, визначає також і складне поєднання методів господарськоправового регулювання.

Метод правового регулювання органічно пов’язаний із тим, на реалізацію яких інтересів спрямоване правове регулювання – приватних чи публічних. У випадку з господарським правом зрозуміло, що господарська діяльність, і зокрема підприємництво, якому за визначенням ст. 42 Господарського кодексу України властиві самостійність, ініціативність, систематичність, ризиковий характер та мета отримання прибутку, є частиною масового виробництва та структури функціонування відповідних ринків, знаходиться у фокусі водночас і приватних, і публічних інтересів.

Процес виробництва, обміну, розподілу та споживання благ, що здійснюється в різноманітних формах, передбачає існування того чи іншого типу координації економічних відносин, інтересів, процесу вибору. Економічна теорія розглядає два основних типи такої координації: спонтанний та ієрархічний. Досконалий ринок передбачає спонтанний порядок координації. У господарсько-правовому вимірі йому відповідає метод автономних рішень та метод координації. Названі методи реалізуються через прийняття самостійних рішень суб’єктом господарювання щодо визначення сфери та видів господарської діяльності, її масштабу, або використання отриманого прибутку на реінвестування господарської діяльності, розширеного її відтворення, або розподілу прибутку між учасниками, його спрямування на їх особисте споживання щодо укладання та виконання господарських договорів із власними контрагентами тощо. Останні координують поведінку їх сторін – суб’єктів господарювання в узгодженому ними напрямі реалізації їх майнових інтересів.

У той же час слід ураховувати, що майже всі сучасні економіки світу – господарські системи – розбудовані як змішані, що містять поряд із ринковим типом координації ієрархічний або його сутнісні елементи, де останній має забезпечувати публічні інтереси в економічній сфері і реалізується шляхом застосування методів приписів та рекомендацій. Вони можуть бути надзвичайно різноманітними за змістом і стосуватися порядку діяльності в тій чи іншій сфері господарювання, вимог до якості товарів та послуг, вимог або обмежень до господарської компетенції (правосуб’єктності) господарської організації, до формування її статутного капіталу тощо.

Очевидно, що визначена диференціація є в цілому схематичною. Адже метод приписів може застосовуватись засновником приватного підприємництва щодо планування ним власної господарської діяльності, а метод координації використовуватись у відносинах з органами державної виконавчої влади у випадках укладання договорів, що опосередковують відносини державноприватного партнерства.

Господарське законодавство України є основним засобом створення правового господарського порядку, ґрунтується на конституційноправових положеннях, що визначають основне коло суспільно-правових цінностей та елементів функціонування економічної системи суспільства.

Господарське законодавство, як і більшість галузей вітчизняного законодавства, є кодифікованим. Господарський кодекс України був прийнятий 16 січня 2003 р. і набув чинності з 1 січня 2004 р. Господарський кодекс України дозволяє в єдиному правовому механізмі узгодити реалізацію і публічних, і приватних інтересів у сфері господарювання, визначаючи їх оптимальне співвідношення в кожному секторі сфери господарювання. Одним із найважливіших завдань правової політики держави є, як уявляється, подальший розвиток, деталізація положень Господарського кодексу України, модернізація його змісту, підвищення ефективності впливу його норм на господарські відносини.

Особливістю господарського законодавства, що тяжіє до системної впорядкованої організації, тим не менше є надзвичайно великий обсяг як нормативного матеріалу, так і джерел його розміщення. Значною мірою ця ситуація пояснюється складністю та розгалуженістю самого предмета регулювання – господарських відносин, сфери господарювання. Адже названа сфера розподіляється не тільки на окремі види господарської діяльності, що визначаються її належністю до окремих галузей, ринків та секторів національної економіки, а й за функціональним призначенням у господарській системі – інвестиційна, інноваційна, страхова, банківська, посередницька, торговельна та інші види діяльності.

Слід зазначити, що розвиток господарського законодавства, його систематизація (адже системність права і законодавства суттєво підвищує ефективність його сумарного впливу на відносини, що регулюються) відбувається шляхом прийняття укрупнених, а також фактично кодифікованих нормативно-правових актів у окремих сегментах відносин у сфері господарювання. До таких можна віднести законодавство України про банківську, страхову діяльність, про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом тощо. Особливого значення набувають договори, що опосередковують приєднання України до міжнародних економічних організацій або багатосторонніх торговельних систем, наприклад Світової організації торгівлі. До джерел господарського права міжнародно-правового характеру слід віднести так звані міжнародні правові звичаї, що містять нормативне регулювання відносин, зокрема у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідними міжнародними правовими звичаями регулюється широке коло відносин, пов’язаних з поставкою товарів, розрахунками за контрактами міжнародної купівлі-продажу товарів тощо. Окрему категорію джерел господарського права становлять так звані локальні нормативні акти, що приймаються, зокрема, засновниками господарських товариств або самими суб’єктами господарювання у разі об’єднання їх у ті чи інші види об’єднань підприємств або у саморегулівні організації тощо. Ключовим елементом господарських правовідносин є суб’єкт господарювання, а тому засобами права мають бути визначені його правова характеристика як суб’єкта правовідносин через необхідний обсяг правосуб’єктності, достатній для реалізації його інтересів, та інтересів його контрагентів у відповідній сфері, а також визначення порядку створення, управління, правового залучення та використання матеріальних та нематеріальних активів, особливостей майнової відповідальності самого суб’єкта та його засновників перед іншими суб’єктами правовідносин тощо.

Будь-яка господарська діяльність, можливо, за винятком послуг, що стосуються віртуально-інформаційної сфери, потребує відповідного майнового забезпечення. Таке майно або майнові права щодо його використання можуть бути надзвичайно різноманітними за складом, обсягом та структурою, але важливо щоб його натуральні властивості, а також обсяг прав щодо використання такого майна в господарській діяльності забезпечував її суб’єктам достатню свободу для прийняття низки відповідних рішень.

Господарський кодекс України визначив зміст відповідних правових режимів використання майна в господарській діяльності. Так, суб’єкт господарювання, що здійснює господарську діяльність на основі прав власності (а це господарські товариства, виробничі кооперативи тощо), на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб’єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб’єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна.

Окрім того, сучасна економіка передбачає широке залучення до господарської діяльності як природних ресурсів, так і використання прав промислової власності, зокрема, на винаходи, промислові зразки, комп’ютерні програми, комерційну таємницю, сорти рослин та породи тварин тощо. Названі та інші об’єкти права інтелектуальної власності можуть об’єднуватись у вигляді технологій, що є відносно цілісними інноваційними продуктами, для їх залучення у виробничий процес. Особливого значення набувають також права на об’єкти, що виконують функцію індивідуалізації учасників господарського обороту, концентрують у собі високу ділову репутацію суб’єкта господарювання, товарів та послуг, що ним виробляються. Таким є право на комерційне (фірмове) найменування, географічне зазначення, торговельні марки.

Сучасний стан сфери господарювання в межах національної економіки, ураховуючи незавершеність ринкових трансформаційних процесів у нашій країні, активну динаміку внутрішнього розвитку та вплив на неї процесів світової глобальної економіки, актуалізацію проблематики забезпечення національної економічної безпеки, ставлять господарсько-правову науку, а отже, і господарське законодавство, на передній край захисту національних економічних інтересів та національного економічного суверенітету.

1. Господарське право в системі права України.

Господарське право займає центральну ланку в системі регулювання економічних відносин, адже сферою його застосування є господарські відносини, що виникають згідно із ст. 1 Господарського кодексу України саме у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між ними та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, як споживачі товарів та послуг, органи державної влади та місцевого самоврядування, громадяни або юридичні особи, що є засновниками суб’єктів господарювання.

Важливо підкреслити, що метою господарського права і господарського законодавства є встановлення стабільного і ефективного суспільного господарського порядку в економічній системі України.

Господарське право як самостійна галузь права є цілісною системою норм, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на господарські відносини для забезпечення ефективного функціонування господарського обороту та соціальної спрямованості суспільного виробництва з метою утвердження та підтримання суспільного господарського порядку.

Господарське право є навчальною дисципліною, яка має забезпечити оволодіння основними знаннями з правового регулювання суспільних відносин, організацію безпосереднього здійснення господарської діяльності та управління нею.

Господарське право (як галузь права) – це система правових норм, що регулюють відносини з приводу здійснення господарської діяльності або керівництва нею із застосуванням різних методів правового регулювання.

Предмет, метод, принципи господарського права.

Предметом господарського права є господарські відносини.

У складі предмета господарського права можна виділити три групи відносин:

-- відносини, що складаються під час здійснення підприємницької діяльності;

-- відносини, які тісно пов’язані з підприємницькими, у тому числі й некомерційні, що виникають у процесі господарської діяльності;

-- відносини, що пов’язані з державним регулюванням економіки.

Отже, предметом господарського права є сукупність суспільних відносин, що регулюється нормами господарського права. Господарські відносини у сфері економіки України і становлять предмет господарського права.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: