Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Методи господарського права.




Розрізняють чотири основних методи правового регулювання господарських відносин.

 

До них належать:

-- метод приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб’єкта господарювання (створення, реорганізація, ліквідація, видача ліцензії, розміщення державного замовлення); відбувається у формі імперативних норм та передбачає насамперед врахування публічних інтересів власника майна (держави або територіальної громади);

-- метод автономних рішень дозволяє суб’єкту господарювання приймати самостійно, але в межах своїх повноважень юридично значущі рішення. Обов’язок усіх інших суб’єктів – не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, розподіл прибутку на загальних зборах акціонерів);

-- метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін (укладення господарського договору);

-- метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб’єкту господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної поведінки у сфері господарювання. Це примірні господарські договори.

 

Методи господарського права – це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб’єктів господарських правовідносин.

 

Методи господарського права будуються на двох принципах:

 

-- загальнодозвільному, за яким діють підприємці (дозволено те, що не заборонено законом);

-- зобов’язальному (ст. 19 Конституції), за яким діють органи державного управління або місцевого самоврядування (зобов’язані та мають права вчиняти ті дії, що на них покладені законом).

 

3. Джерела господарського права:

 

1)Конституція України щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки (ст. 13), забезпечення права громадян на підприємницьку діяльність (ст. 42) та приватну власність (ст. 41), щодо основних засад державного регулювання суспільних відносин у сфері вітчизняної економіки (статті 13, 42, 92);

2)закони України, що регулюють господарські відносини та закони України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про промислово-фінансові групи в Україні», «Про концесії», «Про інститути спільного інвестування» та ін.;

3)постанови Верховної Ради України, серед яких необхідно виокремити постанови від 01.11.1990 р. «Про Концепцію переходу Української РСР до ринкової економіки», від 12.09.1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР»;

4)укази Президента України: від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» та ін.;

5) постанови Кабінету Міністрів України;

6) відомчі нормативно-правові акти, що видаються компетентними міністерствами, відомствами щодо регулювання діяльності певної галузі народного господарства або певної сфери економіки;

7)нормативні акти, що приймаються органами місцевого самоврядування, відповідно до делегованих державою повноважень і встановленого порядку;

8)локальних нормативних актів, що приймаються безпосередньо суб’єктами господарської діяльності або їх засновниками (найбільш поширеним прикладом локального нормативного акта є статут господарського товариства, норми локальних актів мають свою специфіку, але є передбаченими і ґрунтуються на положеннях законів України і мають відповідну юридичну силу).

 

Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні договори України: універсальні; міжнародних організацій; двосторонні, які ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою.

 

4. Поняття, ознаки та принципи господарської діяльності. Види господарської діяльності.

Ключовим поняттям господарського права є поняття господарської діяльності,яке ми знаходимо в різних нормативно-правових актах. Зокрема, у Законі України від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» у ст. 1 визначено: «господарська діяльність – будь-яка діяльність, у т. ч. підприємницька, пов’язана з виробництвом і обміном матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару»; у Законі України від 01.06.2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» під господарською діяльністю законодавець розуміє будь-яку діяльність, у т. ч. підприємницьку юридичних осіб, а також фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язану з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

У свою чергу, в Податковому кодексі України (далі – ПК) визначено, що господарська діяльність − це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п. 14.1.36 ст. 14).

Причому необхідно відзначити, що останнє визначення фактично нівелює суб’єктний склад господарської діяльності.

У частині 1 ст. 3 ГК закріплено уніфіковане поняття господарської діяльності. Під господарською діяльністю у Господарському Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У цьому визначенні можна виділити кілька ознак господарської діяльності.

Саме слово «діяльність» означає систематичні дії членів суспільства, їх об’єднань, спрямовані на досягнення певного результату.

Змістом цих дій є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Метою є задоволення суспільних потреб у відповідних благах, які повинні мати цінову визначеність, тобто функціонувати як товар.

Особливістю господарської діяльності є її суб’єкти – не будь-які особи, а лише ті з них, що відповідно до вимог ГК України визнаються суб’єктами господарювання (ст. 55 ГК). Діяльність таких осіб здійснюється не лише в їх власних інтересах (з метою отримання прибутку), а й у інтересах суспільства (для задоволення певних потреб суспільства у продукції, роботах і послугах).

Задоволення суспільних потреб у певних благах вимагає від виробника відповідних знань, навичок, організації, засобів, що зумовлює професійні засади здійснення господарської діяльності. При цьому цікавий різновид господарської діяльності виокремлює ПК України (п. 14.1.46 ст. 14 ): діяльність у сфері розваг − господарська діяльність юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, що полягає у проведенні лотерей, а також розважальних ігор, участь в яких не передбачає одержання її учасниками грошових або майнових призів (виграшів), зокрема, більярд, кегельбан, боулінг, настільні ігри, дитячі відеоігри тощо. Незважаючи на свою особливість, цей вид діяльності належить до господарської сфери.

Отже, ознаками господарської діяльності є такі: сфера здійснення – суспільне виробництво (господарська сфера); зміст – виробництво та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг відбувається не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб – споживачів у широкому розмінні (громадян як кінцевих споживачів, суб’єктів господарювання та різноманітних організацій, що використовують зазначені блага для задоволення своїх господарських чи інших потреб); передача зазначених благ іншим особам на платній основі, тобто функціонування у формі товару; професійні засади господарської діяльності; спеціальний суб’єкт, який повинен зазвичай мати статус суб’єкта господарювання; поєднання приватних інтересів виробника (в одержанні прибутку чи інших вигод/переваг від господарської діяльності) та публічних інтересів (суспільства в особі широкого кола споживачів – в отриманні певних благ; держави – в отриманні прибутків та інших обов’язкових платежів від суб’єктів господарської діяльності; територіальної громади: а) у забезпеченні зайнятості членів громади; б) в задоволенні потреб громади в певній продукції, роботах, послугах; в) участь суб’єктів господарської діяльності у вирішенні завдань територіальної громади в благоустрої; г) у сплаті місцевих податків та зборів).

Господарська діяльність неможлива без взаємодії її суб’єктів, вступу в господарські відносини. Саме в процесі керівництва та здійснення господарської діяльності виникають господарські відносини по горизонталі й по вертикалі, а також внутрішньогосподарські відносини[1].

Загальними принципами господарювання в Україні (ст. 6 ГК) є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Отже, з урахуванням зазначених ознак можна дати таке доктринальне визначення господарської діяльності: господарська діяльність – це така суспільно корисна діяльність суб’єктів господарювання щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою їх реалізації за плату (як товару), що ґрунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів і здійснюється професійно.

Господарську діяльність можна класифікувати за різними ознаками.

За критерієм мети здійснення (ч. 2 ст. 3 ГК) господарська діяльність може бути: комерційною – з метою отримання прибутку; некомерційною – для досягнення певних економічних та соціальних результатів, проте мета отримання прибутку відсутня.

За предметом господарської діяльності розрізняють: виробничу; торговельну; банківську; страхову; інноваційну; концесійну діяльність; спільне інвестування та ін.

Залежно від ринку (внутрішній чи зовнішній), національної належності суб’єктів господарської діяльності (вітчизняні товаровиробники/резиденти чи іноземні інвестори та нерезиденти) розрізняють господарську діяльність за участю: вітчизняних товаровиробників(резидентів); зовнішньоекономічну діяльність(за участю резидентів та нерезидентів), у тому числі іноземне інвестування (за участю іноземного інвестора).

Специфіка здійснення певних видів господарської діяльності враховується в процесі її правового регулювання в окремих розділах ГК України.

Слід зважати також на те, що господарське право регулює відносини щодо державного регулювання економіки (організаційні відносини), яке здійснюється в певних правових формах і за допомогою певних методів.

Узагальнене поняття підприємницької діяльності наводиться у ст. 42 ГК України: «Підприємництво – це самостійна, ініціативна, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку».

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб’єктами господарювання державного та комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до ст. 12 ГК України забороняється підприємництво на основі рішення відповідного органу державної влади або місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб’єктами господарської діяльності, насамперед у тих випадках, коли здійснення певного виду господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом (наприклад, біржова діяльність). Некомерційна діяльність притаманна казенним підприємствам (ч. 3 ст. 76, статті 77, 78 ГК) та некомерційним комунальним підприємствам (ч. 3 ст. 78 ГК). Фінансування їх діяльності у разі збитковості здійснюється за рахунок відповідного бюджету.

Здійснення некомерційної діяльності зумовлює залежність її суб’єкта від засновника і власника майна, який забезпечує відповідне фінансування, а також застосування щодо майна суб’єкта некомерційної діяльності – права оперативного управління (ч. 3 ст. 78, ст. 137 ГК), що передбачає цільове використання майна у визначених власником межах.

Від некомерційної господарської діяльності необхідно відрізняти господарче забезпечення негосподарюючих суб’єктів, що здійснюється негосподарюючими суб’єктами. У частині 3 ст. 3 ГК України зазначається що діяльність негосподарюючих суб’єктів спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб’єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб’єктів. Щодо цього цікавою є точка зору М. Л. Шелухіна, який серед видів господарської діяльності виділяє: підприємницьку (комерційну) діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку; некомерційну діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання та спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети отримання прибутку; господарче забезпечення діяльності господарюючих суб’єктів, якою є діяльність негосподарюючих суб’єктів, що спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов її функціонування, яка здійснюється за участю або без участі суб’єктів господарювання. У своєю чергу, В. С. Щербина наводить такий приклад господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб’єктів: «…ремонт гуртожитків університету як силами залучених ремонтно-будівельних організацій, так і власними силами; закупівля обладнання, устаткування, підручників, меблів тощо для їх використання в навчальній та науково-дослідній роботі».

Порівнюючи обидві думки, ми дозволимо собі не погодитися з точкою зору М. Л. Шелухіна, як такою, що, по-перше, не відповідає вимогам ч. 3 ст. 3 ГК України, а саме, хоча господарче забезпечення і є господарсько-правовою категорією, воно не є видом господарської діяльності. По-друге, це пов’язано зі стилістичною суперечністю, а саме – не може господарче забезпечення діяльності господарюючих суб’єктів вважатися діяльністю негосподарюючих суб’єктів.

У господарському законодавстві (ст. 3 ГК) визначаються лише загальні розпливчасті ознаки негосподарюючого суб’єкта та, на наш погляд, (статті 52–54 ГК) неповна, обмежена регламентація і визначення некомерційного господарювання. Так, згідно з ч. 2 ст. 52 ГК України, некомерційна господарська діяльність здійснюється суб’єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях, в яких забороняється підприємництво. Проте у ст. 157 ПК України (п. 157.15) уведено термін «основна діяльність» щодо діяльності неприбуткових організацій, під яким слід розуміти діяльність неприбуткових організацій, яка визначена для них законом як основна, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації, у тому числі з надання реабілітаційних та фізкультурно-спортивних послуг для інвалідів (дітей-інвалідів), благодійної допомоги, просвітніх, культурних, наукових, освітніх, соціальних та інших подібних послуг для суспільного споживання, зі створення систем соціального самозабезпечення громадян (недержавні пенсійні фонди та інші подібні організації).

До основної діяльності такої неприбуткової організації також включається продаж товарів, виконання робіт, надання послуг, які пропагують принципи та ідеї, для захисту яких було створено таку неприбуткову організацію, та які є тісно пов’язаними з її основною діяльністю, якщо ціна таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг є нижчою від звичайної або якщо така ціна регулюється державою. Кабінет Міністрів України може вводити тимчасові обмеження на продаж неприбутковими організаціями окремих товарів чи послуг у разі, якщо такий продаж загрожує або суперечить правилам конкуренції на ринку визначеного товару, при існуванні достатніх доказів, наданих особами, які оподатковуються цим податком та надають аналогічні товари, виконують роботи, надають послуги, про таке порушення. Статутні документи неприбуткових організацій повинні містити вичерпний перелік видів їх діяльності, які не передбачають одержання прибутку згідно з нормами законів, що регулюють їх діяльність.

Зазначене свідчить, що діяльність громадських організацій, благодійних фондів, професійних організацій належить до некомерційної господарської діяльності.

У законодавстві України, чітко не розмежована діяльність суб’єктів некомерційного господарювання та негосподарюючих суб’єктів. У будь-якому випадку їх не можна вважати тотожними. При цьому діяльність як підприємницьких суб’єктів господарювання, так і суб’єктів некомерційного господарювання разом із негосподарюючими суб’єктами підлягає господарсько-правовому регулюванню.

Окремо в ПК України (п. 14.1.226 ст. 14) визначена так звана незалежна професійна діяльність − участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою − підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Зазначена діяльність фактично має всі ознаки господарської діяльності, але не потребує державної реєстрації як суб’єкта господарювання і за законодавством не визнається господарською діяльністю. При цьому відповідно до ч. 2 п. 65.1 ст. 65 ПК України приватні нотаріуси та інші фізичні особи, умовою ведення незалежної професійної діяльності яких згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності, протягом 10 календарних днів після такої реєстрації зобов’язані стати на облік в органі державної податкової служби за місцем свого постійного проживання. Для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність (п. 65.3 ст. 65), така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до органу державної податкової служби за місцем постійного проживання.

Не належить до господарської діяльності несистематична діяльність фізичних осіб, що не зареєстровані належним чином як фізичні особи – підприємці, яка полягає у продажу вироблених, перероблених та куплених речей, товарів, а також вирощених у підсобному господарстві. Необхідно відзначити, що частково ці види діяльності підпадали під дію декрету Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел», що втратив чинність у зв’язку з прийняттям ПК України. Цим же документом було визначено таке поняття, як «промисел», до нього належала діяльність у вигляді продажу вищезазначених товарів не більше ніж чотирьох разів протягом календарного року. У зв’язку із скасуванням цього поняття виникає ризик нівелювання різниці між підприємницькою діяльністю фізичної особи – підприємця та діяльністю інших фізичних осіб, що не бажають реєструватися як суб’єкти підприємницької діяльності, але при цьому здійснюють діяльність, яка має ознаки підприємницької діяльності.


 




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных