Цитатна характеристика персонажів. Виборний (про Наталку). Золото - не дівка

Виборний (про Наталку). Золото - не дівка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, - яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить.

…Об розумі і добрім серці Наталки нічого й говорити: всі матері приміром ставлять її своїм дочкам...

Микола (про Наталку і її матір): Правда, хороша i розумна, а до того i добра; тiлько не багата. Вони недавно тут поселились i дуже бiдно живуть. Я далекий їх родич i знаю їх бiдне поживання.

Наталка (про себе). Не багата я і проста, но чесного роду,

Не стижуся прясти, шити і носити воду.

…Хто живе чесно й годується трудами своїми, тому й кусок черствого хліба смачніший од м'якої булки, неправдою нажитої…

Ой я дівчина полтавка,

А зовуть мене Наталка,

Дівка проста, не красива,

З добрим серцем, не спесива.

Коло мене хлопці в'ються

І за мене часто б'ються.

А я люблю Петра дуже.

До других мені байдуже.

Мої подруги пустують

І зо всякими жартують,

А я без Петра скучаю

І веселості не знаю.

Я з Петром моїм щаслива,

І весела, і жартлива,

Я Петра люблю душею,

Він один владіє нею.

…Не минула мене лиха година; возний гірше реп'яха причепився. А здається, що Макогоненко до всей біди привідця. Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куда мені діватись? Де помощі шукати? Кого просити? Горе мені! Добрі люди, помогіте мені, пожалійте мене! А я од всього серця жалію об дівках, які в такій біді, як я тепер…

Петро (про себе): Нема у мене ні кола, ні двора…

…Чотири годи уже, як розлучили мене з Наталкою. Я бідний був тогді і любив Наталку без всякой надежди. Тепер, наживши кровавим потом копійку, спішив, щоб багатому Терпилові показатись годним його дочки; но вмісто багатого батька найшов мать і дочку в бідності і без помощі. Все здається, близило мене до щастя, но, як на те, треба ж опізнитись одним днем, щоб горювати во всю жизнь! Кого безталання нападе, тому нема ні в чім удачі. Правду в тій пісні сказано, що сосідові все удається, всі його люблять, всі до його липнуть, а другому все як одрізано…

Виборний (про Петра): …Хлопець... славний, гарний, добрий, проворний і роботящий…

Терпилиха (про Петра): … Правда, Петро добрий парубок, та де ж він? Нехай же прийде, нехай вернеться до нас; він не лежень, трудящий, з ним обідніти до злиднів не можна…

Микола (про себе): Один собі живу на світі, як билинка на полі; сирота - без роду, без племені, без талану і без приюту. Що робить - і сам не знаю. Був у городі, шукав міста, но скрізь опізнився. (Думает). Одважусь в пекло на три дні! Піду на Тамань, пристану до чорноморців. Хоть із мене і непоказний козак буде, та єсть же і негіднійші од мене. Люблю я козаків за їх обичай! Вони коли не п'ють, то людей б'ють, а все не гуляють. Заспіваю лиш пісню їх, що мене старий запорожець Сторчогляд вивчив.

Микола (про Макогоненка): То виборний Макогоненко; чоловiчок i добрий був би, так бiда - хитрий, як лисиця, i на всi сторони мотається; де не посiй, там i уродиться, i уже де i чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже.

Григорій Квітка-Основ'яненко (засновник нової української прози, представник сентименталізму)

(1778—1843)

Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада 1778 р. в слободі Основа поблизу Харкова в дворянській родині (від назви слободи й походить його псевдонім — Основ'яненко). Спочатку навчався вдома, а потім у Курязькій монастирській школі.

У 1793 р. Григорій як дворянин був зарахований на військову службу, через чотири роки вийшов у відставку в чині капітана.

У 1804 р. він став послушником монастиря, а наступного року повернувся на військову службу.

У 1806 р. майбутній письменник подав у відставку, оселився в Харкові, став комісаром у народному ополченні.

У 1812 р. він працював директором Харківського театру, заснував Інститут шляхетних дівчат, згодом організував, відредагував і опублікував перші в Україні громадсько-літературні журнали «Харьковский Демокрит» і «Украинский вестник». Збирав кошти на відкриття Харківської публічної бібліотеки.

Протягом 1817—1828 pp. Г. Квітка чотири рази переобирався Предводителем дворян Харківського повіту.

З 1827 р. почав писати прозу і драматургію.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: