Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Крилаті вислови Григорія Сковороди




Не шукай щастя за морем.

Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.

Без ядра горіх ніщо, так само, як і людина без серця.

Коли риба спіймана, вона вже не потребує принади.

Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?

Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?

Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.

Надмiрність породжує пересиченість, пересиченiсть – нудьгу, нудьга ж – душевний смуток, а хто хворіє на це, того не можна назвати здоровим.

Найбільша справа, коли вона без природженостi робиться, втрачає свою честь і вартiсть.

Найкраща помилка та, якої допускаються у навчанні.

Любов ніяким чином не може бути вічною і міцною, якщо породжується тлінними речами, тобто багатством...

Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутись назад, або напевно мусить здійснитися сподіване.

З усіх втрат втрата часу найтяжча.

Без бажання все важке, навіть найлегше.

Бери вершину і матимеш середину.

Будь вовк кухарем, ведмiдь м’ясником, а лошак пiд верхівцем. Це справа чесна. Коли ж вовк грає на сопілцi, ведмiдь танцює, а лошак носить поноску, не можна не сміятись. Всяка нешкiдлива непристойність смiшить. А коли вже став вовк пастухом, ведмiдь ченцем, а лошак радником, це вже не жарт, а біда.

Бути щасливим – це значить пiзнати, знайти самого себе.

В усіх науках і мистецтвах плодом є вірна практика.

Годi побудувати словом, коли те саме руйнувати дiлом.

Де серце повне вагань, там огида i нудьга.

Для шляхетної людини нiщо не є таким важким, як пишний бенкет, особливо коли першi мiсця на ньому займають пустомудрi.

Живуть на землі й тi, хто ні про що не думає, як лиш розбагатіти, нажертися, напитися, нарядитися. Тікайте від розмов з цими пожадливими до наживи. В серці їх погане сім’я виплоджує жовч і зміїну отруту, що вбиває душу.

Землеробство вдесятеро лiпше всiх кручених наук, тому що воно для всiх найпотрiбнiше.

Коли є червiнець, навiщо бажати, щоб i гаманець був золотий.

Коли не зможу нічим любій вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимуся ніколи ні в чому не шкодити.

Коли повз тебе проходить п'яний, ти так думай: Бог дав тобi видовище, щоб ти на чужому прикладi усвiдомив, яке велике зло пияцтво – бiжи вiд ньoго!

Коли твердо йдеш шляхом, яким почав iти, то, на мою думку, ти щасливий.

Не можна збудувати словом, коли те ж саме руйнувати ділом.

Не той дурний, хто не знає (ще такий, котрий усе знає, не народився), але той, хто знати не хоче. Зовсім мертва людська душа, позбавлена природної своєї справи, подібна до каламутної і смердючої води, що замкнена в темряві

 

Козацькі літописиОсобливе значення серед літописів 2-ї пол. XVII — поч. XVIII ст. мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва — «козацькі», «козацько-старшинські» літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються. До нас дійшли три найвидатніші козацькі літописи — Самовидця, тобто очевидця (про події 1648 — 1702, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Григорія Граб'янки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 — 1700).В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу 1648-54, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, подаються факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та ін. Джерелами козацьких літописів були давні українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.

Інтермедія(від лат. intermedius —те, що знаходиться посередині) — жанр невеликої комічної п'єси або сцени, яку виконували між діями основної драми. Твори цього жанру могли бути комічною травестією, пародією теми, опрацьованої в основній драмі (як то було і в античній драмі сатирів), або ж сценами, ніяк не пов'язаними з її змістом. Інтермедія виникає як фарсова вставка в містеріях XV століття, маючи на меті послабити емоційне напруження й розважити стомлених глядачів.

Найбільшої популярності цей жанр набув у шкільному театрі XVII—XVIII століть в Україні та Росії. Так, до нашого часу збереглися по п'ять інтермедій з великодніх і різдвяних драм Митрофана Довгалевського й Георгія Кониського. Інтермедії інсценізували народні анекдоти (анонімні українські інтермедії «Продав кота в мішку» і «Найкращий сон»), пародіювали обряди й повір'я (перші інтермедії до п'єс М. Довгалевського та Г. Кониського), зображали народний побут («Пиворізи»). Українська інтермедія відбилася в ляльковому театрі (вертеп), вплинула на подальше формування таких драматичних жанрів, як побутова комедія й водевіль.

Вплив інтермедії відчутний у творчості І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, М. Старицького та інших.




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных