Поняття політичної взаємодії. Типи і види політичної взаємодії.

Попередньо проаналізовані типи характеризуються чітким поділом між суб’єктом та об’єктом політичної діяльності. Наступні, типологічно подібні прояви політичного життя ми називатимемо політичною взаємодією, насамперед з тієї причини, що вони відрізняються яскраво виявлюваними суб’єкт-суб’єктними взаєминами.

I тип. Співробітництво – взаємнодоповнювана і взаємновигідна діяльність політичних суб’єктів у спільному досягненні поставленої мети. Співробітництво можливе на ґрунті таких загальнодемократичних принципів як толерантність, консенсус, компроміс.

До найпоширеніших різновидів співробітництва віднесемо союз або альянс. Дана форма передбачає співробітництво близьких суспільно-політичних сил, зумовлена спів паданням їхніх корінних інтересів. З цієї причини союз є довготривалим різновидом співробітництва.

Другим найпоширенішим проявом співробітництва є блок або коаліція. Об’єднання різних іноді й діаметрально протилежних політичних сил для спільного вирішення актуальних політичних питань. Оскільки до блокування вдаються заради вирішення актуальних, але поточних питань політичного процесу, оскільки суб’єктами блокування нерідко виступають діаметрально протилежні учасники політичного життя, то блоки, коаліції є доволі нетривалими формами співробітництва.

II тип. Конкуренція. Випливає з природного прагнення суспільно-політичного суб’єкта в задоволенні своїх життєвих потреб та інтересів. Вона неминуча уже тому, що будь-який соціум завжди функціонує в умовах недостачі ресурсів. Учасниками конкурентних відносин стають ті суб’єкти, які здатні в умовах недостачі ресурсів (у т.ч. й політичних) усвідомлювати й об’єктивне право конкурента на задоволення своїх потреб та інтересів. Таким чином, конкуренцію слід визначити як взаємодію типологічно подібних політичних суб’єктів заради переважної чи й монопольної реалізації певної соціально-політичної ролі, виконання певних завдань. Конкуренція, наприклад, виникає між спорідненими партіями, які прагнуть представляти інтереси тієї чи самої суспільної верстви.

III тип. Політичний конфлікт. Це відкрите протиставлення політичних інтересів, супроводжуване зіткненням соціально-політичних сил, спрямованих на досягнення непоєднуваних цілей, насамперед у сфері влади і власності.

IV тип. Політична боротьба. Даний тип ми визначили б як конфлікт, переведений у конфронтаційну стадію. Конфлікт як боротьба за інтереси характеризується все ж толерантним ставленням до інтересів опонента. Влада бачиться інструментом узгодження інтересів, і при цьому первинного задоволення власних інтересів. Політична ж боротьба характеризується не толерантним, а то й дегуманізованим ставленням до опонента. Влада ж сприймається як мета та засіб знищення опонента.

Політична боротьба здійснюється через насильницькі методи: повстання, війни, революції, терор.

Не слід вважати, що насильницькі засоби – це прерогатива виключно девіативних учасників політичного життя. До насильства вдаються і соціально відповідальні суб’єкти, заради порушення насильства ще більших масштабів до якого, при пасивному потуранні властей, можуть вдатися екстремісти.

У рамках політичної боротьби виділяють і групу ненасильницьких методів (петиції, мітинги, демонстрації, мирні акції протесту, акції громадянської непокори, парламентська боротьба).

Окрему групу засобів політичної боротьби становлять т.зв. антитехнології. Це ті засоби, в основі яких лежать аморальність, обман. Це, наприклад, фальсифікація, дифамація, кулуарна діяльність, блефування, дискредитація і т.п. Д.Видрін вказує на такі активно застосовувані у поточному політичному житті анти технології як спонукання народу „простими рішеннями”, хоча в такій складній системі як суспільство їх практично не буває, „щоденними малими але конкретними справами” замість вирішення глибинних, стратег них питань, підлабузництво низам, мовляв, народ завжди правий, а ми – політики – його слуги, використання метафор як засобу підміни понять і т.п.

V тип. Гегемонія (панування). Даний тип політичної взаємодії, спрямований на встановлення політичного контролю над слабшими, підпорядкованим суб’єктом політичної боротьби.

Гегемонія втілюється у життя через ізоляцію – припинення впливу опонента на оточення, залишаючи йому можливість лише внутрішнього функціонування.

Другим різновидом гегемонії є нейтралізація. Вдаючись до неї, сильніший суб’єкт дозволяє слабшому впливати на оточення, однак постійно зберігає за собою можливість зняття цього впливу всіма доступними засобами, включаючи й припинення функціонування опонента. Прикладом може бути взаємодія між президентом і парламентом у президентській республіці.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: