УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ 2 страница

С_зо – сума оптимального залишку грошових коштів для здійснення поточної діяльності.

СВ_п – сума грошового обороту в плановому періоді (сума витрачених коштів).

О_г – кількість оборотів грошових коштів в минулому періоді.

Виходячи з приведеної формули є два шляхи зменшення мінімального залишку грошових коштів:

По-перше, за рахунок оптимізації грошового обороту в плановому періоді, по-друге, шляхом прискорення оборотності грошових коштів.

Оптимізувати грошовий оборот підприємства можна шляхом корегування потоків платежів, запровадження режиму економії, зменшення потреби у фінансових ресурсах. До основних заходів щодо зменшення грошового обороту можна віднести: виключення зайвих платежів за сировину, матеріали за рахунок їх більш економного та раціонального використання; оптимізація бази оподаткування; придбання основних засобів на правах оренди та лізингу; купівля товарно-матеріальних цінностей на умовах відстрочки платежу; пролонгацію кредитів та перенесення строку окремих платежів за домовленістю з постачальниками та інші.

Прискорення оборотності грошових коштів може бути забезпечене за рахунок; зменшення тривалості операційного та фінансового циклів; своєчасної інкасації; зменшення обсягів готівкових розрахунків; скорочення питомої ваги тих форм розрахунків з постачальниками, які потребують тимчасового резервування грошових коштів на банківських рахунках, тобто застосування акредитивної форми розрахунків та розрахунків чеками.

В практиці зарубіжного фінансового менеджменту для визначення середнього залишку грошових активів застосовується модель Баумоля.

Математичний алгоритм розрахунку максимального і середнього залишку грошових коштів у відповідності з моделлю Баумоля має такий вигляд:

,

,

де ДА_макс – оптимальний розмір максимального залишку грошових коштів підприємства;

- оптимальний розмір середнього залишку грошових активів;

Р₀ – витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення грошових коштів;

П_д – рівень втрати альтернативних підходів при зберіганні грошових коштів, виражений десятинною дробю;

ПО_до – обсяг грошового обігу, що планується.

Модель Міллера-Орра являє собою більш складний алгоритм визначення оптимального розміру залишку грошових активів.

Математичний алгоритм розрахунку коливань залишку грошових активів між мінімальним і максимальним його значенням має вигляд:

,

де ДКО_м/м – діапазон коливань суми залишку грошових активів між мінімальним і максимальним його значенням;

Р₀ – витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення грошових коштів;

- середньоквадратичне відхилення щоденного обсягу грошового обігу;

П_д – середній рівень втрат альтернативних доходів при зберіганні грошових коштів.

Відповідно максимальний і середній залишку грошових активів визначаються за формулами:

,

де ДА_макс – оптимальний розмір максимального залишку грошових активів підприємства;

ДА - оптимальний розмір середнього залишку грошових активів підприємства;

ДА_мін - мінімальний залишок грошових активів підприємства;

ДКО_м/м – діапазон коливань суми залишку грошових активів між мінімальним і максимальним його значенням.

3. Диференціація середнього залишку грошових активів у розрізі національної і іноземної валюти.

4. Вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активів.

5. Забезпечення рентабельності використання тимчасово вільного залишку грошових коштів. На цьому етапі розробляється система заходів по мінімізації рівня втрат альтернативного доходу в процесі їх зберігання і протиінфляційного захисту.

Задача підвищення ефективності використання грошових коштів може бути досягнута шляхом інвестування у високоліквідні фінансові інструменти або зберігати тимчасово вільні грошові кошти у комерційному банку у формі депозитних рахунків. Підвищується ефективність використання грошових коштів за рахунок мінімізації сукупних витрат по їх утриманню і зворотній конвертації короткострокових фінансових вкладень в готові засоби платежу.

6. Побудова ефективних систем контролю за грошовими активами підприємства. Об’єктом такого контролю є сукупний рівень залишку грошових коштів, які забезпечують поточну платоспроможність підприємства, а також рівень ефективності сформованого портфеля короткострокових фінансових вкладень підприємства.

План надходження та витрачання грошових коштів - це вид поточного плану підприємства, в якому відображаються результати зведеного планування грошових потоків у середньостроковому періоді.

Основною метою розробки плану надходження та витрачання грошових коштів є прогнозування у часі валового та чистого грошових потоків підприємства у розрізі окремих видів його господарської діяльності і забезпечення постійної платоспроможності на всіх етапах планового періоду.

У цьому плані має бути забезпечений чіткий взаємозв'язок показників залишку грошових коштів на початок періоду, їх надходження і витрачання у плановому періоді та залишку грошових коштів на кінець планового періоду.

План надходження та використання грошових коштів розробляється на підприємстві у наступній послідовності:

1) прогнозування надходження та витрачання грошових коштів з операційної діяльності;

2) обґрунтування планових показників руху грошових коштів з інвестиційної діяльності;

3) розрахунок планових показників надходження та витрачання грошових коштів з фінансової діяльності;

4) прогнозування валового позитивного і від'ємного та чистого грошових потоків.

Прогнозування руху грошових коштів з операційної діяльності передбачає прогнозування надходження та витрачання грошових коштів виходячи з планового обсягу реалізації продукції.

Прогнозування показників руху грошових коштів з інвестиційної діяльності здійснюється методом прямих розрахунків виходячи з:

1) суми надходження грошових коштів від запланованого продажу основних засобів та нематеріальних активів, обсяг яких визначається згідно з програмою оновлення операційних необоротних активів;

2) запланованої суми дивідендів, відсотків до отримання;

3) програми реальних інвестицій, яка характеризує обсяги вкладення грошових коштів в окремі реальні інвестиційні проекти, початок їх освоєння;

4) портфеля довгострокових фінансових інвестицій, який визначає суми інвестицій в окремі фінансові інструменти та період їх здійснення;

Прогнозування надходження та витрачання грошових коштів з фінансової діяльності з дійснюється методом прямого розрахунку на основі потреби підприємства у зовнішньому фінансуванні та витрат по його залученню. Основою для проведення таких розрахунків є:

1) запланований обсяг емісії акцій, або залучення додаткового пайового капіталу; у план надходження та витрачання грошових коштів включається лише та частина додаткової емісії акцій, яка може бути реалізована у плановому періоді;

2) запланований обсяг залучення різних форм довгострокового та короткострокового кредиту;

3) сума очікуваного надходження грошових коштів на засадах цільового безкоштовного фінансування;

4) суми основного боргу по фінансових кредитах, що передбачаються до виплати у плановому періоді (визначаються згідно з укладеними кредитними угодами);

5) запланований обсяг дивідендних виплат акціонерам (відсотків на пайовий капітал), який визначається згідно з розробленою дивідендною політикою та запланованим обсягом чистого прибутку.

Результати планових розрахунків оформлюються у спеціальному документі, що побудований за структурою "Звіту про рух грошових коштів".

Окрім прогнозування надходження і витрачання грошових коштів на підприємствах доцільно складати оперативні плани або прогнози руху грошових потоків. З цією метою підприємства повинні розробляти платіжний календар, який складається або на квартал з щомісячним розбиттям, або на місяць з подекадним розбиттям.

Платіжний календар представляє собою оперативний фінансовий план, що розробляється на місяць і відображає надходження та витрати грошових коштів у процесі здійснення господарської діяльності.

Для ефективного управління грошовими потоками по операційній діяльності підприємства, повинні складатися такі види платіжного календаря:

1) календар надходження і витрачання грошових коштів по виробництву і реалізації продукції;

2) календар формування і використання матеріальних оборотних активів;

3) календар інкасації дебіторської заборгованості;

4) календар обслуговування короткострокових і довгострокових фінансових кредитів;

5) календар податкових платежів;

6) календар управлінських витрат;

7) календар виплат заробітної плати і тому подібне

Для ефективного управління грошовими потоками по інвестиційній діяльності підприємство повинне складати такі види платіжного календаря:

1) календар формування і використання інвестиційних ресурсів для здійснення реальних інвестиційних проектів;

2) календар формування довгострокових фінансових інвестицій і платежів по капітальних боргах;

3) календар формування короткострокових фінансових інвестицій і платежів по поточних фінансових боргах.

Для ефективного управління грошовими потоками по фінансовій діяльності підприємство повинне складати такі види платіжного календаря:

1) календар емісії акцій і виплат дивідендів акціонерам;

2) календар випуску облігацій і виплати відсотків;

3) календар залучення інших джерел фінансових коштів для здійснення господарської діяльності.

6.5. Управління запасами

Управління запасами представляє складний комплекс заходів, в якому завдання фінансового менеджменту тісним чином переплітаються із завданнями виробничого менеджменту і маркетингу. Всі ці завдання підпорядковані єдиній меті - забезпеченню безперебійного процесу виробництва і реалізації продукції при мінімізації поточних витрат по обслуговуванню запасів.

Політика управління запасами є частиною загальної політики управління оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації загального розміру і структури запасів товарно-матеріальних цінностей, мінімізації витрат по їх обслуговуванню і забезпеченні ефективного контролю за їх рухом.

1. Аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей в попередньому періоді. Основним завданням цього аналізу є виявлення рівня забезпеченості виробництва і реалізації продукції відповідними запасами товарно-матеріальних цінностей в попередньому періоді і оцінка ефективності їх використання. Аналіз проводиться в розрізі основних видів запасів.

На першому етапі аналізу розглядаються показники загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей - темпи її динаміки, питома вага в об'ємі оборотних активів і тому подібне

На другому етапі аналізу вивчається структура запасів в розрізі їх видів і основних груп, виявляються сезонні коливання їх розмірів.

На третьому етапі аналізу вивчається ефективність використання різних видів і груп запасів і їх об'єму в цілому, яка характеризується показниками їх оборотності.

На четвертому етапі аналізу вивчаються об'єм і структура поточних витрат по обслуговуванню запасів в розрізі окремих видів цих витрат.

2. Визначення цілей формування запасів. Запаси товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних актинів, можуть створюватися на підприємстві з різними цілями:

а) забезпечення поточної виробничої діяльності (поточні запаси сировини і матеріалів);

б) забезпечення поточної збутової діяльності (поточні запаси готової продукції);

в) накопичення сезонних запасів, що забезпечують господарський процес в майбутньому періоді (сезонні запаси сировини, матеріалів і готової продукції) і тому подібне

В процесі формування політики управління запасами вони відповідним чином класифікуються для забезпечення подальшої диференціації методів управління ними.

3. Оптимізація розміру основних груп поточних запасів. Така оптимізація пов'язана з попереднім розділенням всієї сукупності запасів товарно-матеріальних цінностей на два основні види - виробничі запаси (запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів) і запаси готової продукції. У розрізі кожного з цих видів виділяються запаси поточного зберігання - постійно оновлювана частина запасів, що формуються на регулярній основі і рівномірно споживаних в процесі виробництва продукції або її реалізації покупцям.

Для оптимізації розміру поточних запасів товарно-матеріальних цінностей використовується ряд моделей, серед яких найбільшого поширення набула «Модель економічно обґрунтованого розміру замовлення». Вона може бути використана для оптимізації розміру як виробничих запасів, так і запасів готової продукції.

Розрахунковий механізм моделі ЕОQ заснований на мінімізації сукупних операційних витрат по закупівлі і зберіганню запасів на підприємстві. Ці операційні витрати заздалегідь розділяються на дві групи: а) сума витрат по розміщенню замовлень (що включають витрати по транспортуванню і прийманню товарів); б) сума витрат по зберіганню товарів на складі.

Математично модель EOQ виражається такою формулою:

,

де РПП_о – оптимальний середній розмір партії поставки ТМЦ;

ОПП – обсяг виробничого споживання ТМЦ;

С_рз – середня вартість розміщення одного замовлення;

С_з – вартість зберігання одиниці товару у даному періоді.

Оптимальний середній розмір виробничого запасу

,

де ПЗ₀ - оптимальний середній розмір виробничого запасу.

Сума операційних витрат по розміщенню замовлень визначається по формулі:

,

де ОЗ_рз - сума операційних витрат по розміщенню замовлень;

РПП_о – оптимальний середній розмір партії поставки ТМЦ;

ОПП – обсяг виробничого споживання ТМЦ;

С_рз – середня вартість розміщення одного замовлення;

Сума операційних витрат по зберіганню товарів на складі визначається по формулі:

,

де ОЗ_зт - сума операційних витрат по зберіганню товарів;

РПП_о – оптимальний середній розмір партії поставки ТМЦ;

С_з – вартість зберігання одиниці товарів в даному періоді;

4. Оптимізація загальної суми запасів ТМЦ, що включаються у склад оборотних активів.

Розрахунок оптимальної суми запасів кожного виду здійснюється за формулою

де З_п - оптимальної суми запасів на кінець періоду;

Н_пз – норматив запасів поточного зберігання, днів;

О_о – одноденний обсяг виробництва (для ТМЦ) або реалізації (для готової продукції) у наступному періоді;

З_сз – сума запасів сезонного зберігання, що планується;

З_ц - сума запасів цільового призначення інших видів, що планується.

5. Побудова ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві.

6. Реальне відображення у фінансовому обліку вартості запасів ТМЦ в умовах інфляції.

6.6. Управління необоротними активами

Сформовані на початку господарської діяльності підприємства необоротні активи потребують постійного управління ними.

Основними задачами управління необоротними активами є:

- визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій та розширеній основі;

- визначення потреби в нарощенні необоротних активів для розширення обсягів виробництва;

- визначення можливих способів розширення основних виробничих засобів (нове будівництво, розширення, конструкція, технічне переоснащення)

- забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів та матеріальних активів;

- формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури;

Оновлення основних засобів на простій основі здійснюється за рахунок поточного, середнього та капітального ремонтів, а також придбання нових видів необоротних активів в межах існуючої на підприємстві потужності виробництва.

Для визначення потреби у прирості необоротних активів у випадку їх розширеного відтворення аналізуються:

- необхідні додаткові площі та потужності для збільшення обсягів господарської діяльності;

- залишок необоротних активів на початок планового періоду;

- планове вибуття необоротних активів у зв’язку з їх фізичним та моральним зносом.

При цьому залучити в достатньому обсязі інформацію про ціну ресурсів та облікові оцінки виробничих засобів, так як в практиці фінансового менеджменту приріст необоротних активів завжди визначається лише у вартісних показниках. Управління необоротними активами здійснюється за такими етапами:

1. Аналіз необоротних активів.

З цією метою визначаються наступні показники:

Коефіцієнт участі операційних необоротних активів в загальній сумі активів підприємства:

,

де К_у – коефіцієнт участі операційних необоротних активів в зазначеній сумі активів підприємства.

ВА_с – середня вартість операційних необоротних активів.

ОА_с – середня вартість оборотних активів.

Визначений коефіцієнт розраховується в динаміці. Якщо при порівнянні зазначення цього коефіцієнта збільшується, то це позитивно характеризує роботу підприємства, якщо навпаки – негативно.

Коефіцієнт зносу:

, де

К_з – коефіцієнт зносу необоротних активів на кінець періоду, що аналізується;

З_к – сума зносу;

ВА_с – середня вартість необоротних активів.

Даний коефіцієнт характеризує сутність фізичного зносу необоротних активів. Цей показник розраховується в динаміці. Збільшення коефіцієнту зносу звітного періоду у порівнянні з минулим періодом негативно характеризує роботу підприємства, а зменшення – навпаки позитивно.

Коефіцієнт придатності необоротних активів:

,

де К_п – коефіцієнт придатності необоротних активів;

ВА_з – залишкова вартість необоротних активів;

ВА_п – первісна вартість необоротних активів.

Зростання цього показника в динаміці позитивно характеризує роботу підприємства, а зменшення, навпаки – негативно.

Період обороту необоротних активів:

,

де П_о – період обороту необоротних активів;

ВА_с – середня вартість необоротних активів;

З_с – середня сума зносу необоротних активів.

Зазначений показник розраховується в динаміці. Збільшення цього показника в звітному періоді у порівнянні з минулим періодом позитивно характеризує роботу підприємства, зменшення, навпаки – негативно.

Коефіцієнт рентабельності:

,

де К_р – коефіцієнт рентабельності необоротних активів;

П_ч – чистий прибуток підприємства.

ВА_с – середня вартість необоротних активів.

На основі проведеного аналізу визначається оптимальна сума необоротних активів в плановому періоді за формулою:

,

де ВА_о – оптимальна сума необоротних активів;

ВА_к – вартість необоротних активів, які використовуються на кінець звітного періоду;

ВА_н – вартість необоротних активів, які не використовуються у виробничому процесі на кінець звітного періоду;

DКВА – приріст коефіцієнту використання необоротних активів у звітному періоді;

DКОР – коефіцієнт приросту обсягу реалізації продукції у плановому періоді.

2. Оптимізація загального обсягу й складу операційних необоротних активів підприємства. Така оптимізація здійснюється з врахуванням виявлених у процесі аналізу можливих резервів підвищення виробничого використання операційних необоротних активів у майбутньому періоді. До числа основних з таких резервів відносяться: підвищення продуктивного використання операційних необоротних активів у часі (за рахунок приросту коефіцієнтів змінності та безперервності їх роботи) і підвищення продуктивного використання операційних необоротних активів по потужності (за рахунок росту продуктивності окремих їх видів у межах передбаченої технічної потужності). У процесі оптимізації загального обсягу операційних необоротних активів з їх складу виключаються ті види, які не беруть участі у виробничому процесі з різних причин.

3. Забезпечення правильного нарахування амортизації операційних необоротних активів. Об'єктами амортизації є операційні основні засоби (крім землі) та види операційних нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисного використання відповідного активу, що встановлюється підприємством.

4. Забезпечення своєчасного відновлення операційних необоротних активів підприємства. З цією метою на підприємстві визначається необхідний рівень інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів; розраховується загальний обсяг активів, що підлягають відновленню в майбутньому періоді; встановлюються основні форми й вартість відновлення різних груп активів.

5. Забезпечення ефективності використання операційних необоротних активів підприємства. Таке забезпечення полягає в розробці системи заходів, спрямованих на підвищення коефіцієнтів рентабельності й виробничої віддачі операційних необоротних активів.

Заходи щодо забезпечення підвищення ефективності використання операційних необоротних активів можна розглядати як заходи щодо скорочення потреби в обсязі їх фінансування й підвищення темпів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів.

6. Вибір форм та оптимізація структури джерел фінансування операційних необоротних активів. Принципово відновлення й приріст операційних необоротних активів можуть фінансуватися за рахунок власного капіталу, довгострокового позикового капіталу (довгострокового банківського кредиту, фінансового лізингу тощо).

Фінансування оновлення операційних необоротних активів зводиться до трьох варіантів. Перший з них ґрунтується на тому, що весь обсяг оновлення цих активів фінансується за рахунок власного капіталу. Другий з них заснований на змішаному фінансуванні оновлення операційних необоротних активів за рахунок власного й довгострокового позикового капіталу. Третій варіант передбачає оновлення окремих видів необоротних активів винятково за рахунок фінансового кредиту (наприклад, за рахунок фінансового лізингу).

Вибір відповідного варіанта фінансування оновлення операційних необоротних активів по підприємству в цілому здійснюється з врахування таких основних факторів:

• достатності власних фінансових ресурсів для забезпечення економічногорозвитку підприємства в майбутньому періоді;

• вартості довгострокового фінансового кредиту порівняно з рівнем прибутку, що генерується тими видами операційних необоротних активів, які оновлюються;

• досягнутого співвідношення використання власного й позикового капіталу, що визначає рівень фінансової стійкості підприємства;

• доступності довгострокового фінансового кредиту для підприємства.

У процесі фінансування оновлення окремих видів операційних необоротних активів одним з найбільш складних завдань фінансового менеджменту є вибір альтернативного варіанта - придбання цих активів у власність або їх оренда. У сучасних умовах орендні (лізингові) операції можуть здійснюватися підприємством у формі оперативної фінансової, зворотної й інших форм лізингу (оренди) необоротних активів.

Вирішуючи дилему оренди (лізингу) або придбання у власність окремих видів матеріальних і нематеріальних цінностей, що входять до складу оновлюваних операційних необоротних активів підприємства, варто виходити з переваг і недоліків орендних операцій.

Основними перевагами оренди (лізингу) є:

а) збільшення ринкової вартості підприємства за рахунок одержання додаткового прибутку без придбання основних засобів у власність;

б) збільшення обсягу й диверсифікація господарської діяльності підприємства без істотного розширення обсягу фінансування його необоротних активів;

в) істотна економія фінансових ресурсів на початковому етапі використання орендованих основних засобів;

г) зниження ризику втрати фінансової стійкості, оскільки оперативний лізинг (оренда) не веде до зростання фінансових зобов'язань (пасивів), а являє собою так зване позабалансове фінансування основних засобів;

д) зниження потреби в активах підприємства у розрахунку на одиницю виробленої (реалізованої) продукції, оскільки орендовані види основних засобів перебувають на балансі орендодавця; в умовах оподатковування майна це дозволяє зменшити розмір податкових платежів;

є) зниження бази оподаткування прибутку підприємства; відповідно до діючого законодавства орендна плата включається до складу собівартості продукції (витрат), що знижує обсяг балансового прибутку підприємства, в умовах високого рівня оподаткування прибутку це дозволяє одержати істотний ефект;

ж) звільнення орендаря від тривалого використання капіталу в незавершеному будівництві при самостійному формуванні основних засобів (проектно-конструкторських робіт, фінансування наукових розробок, будівельно-монтажних робіт, освоєння нового виробництва тощо);

з) зниження фінансових ризиків, пов'язаних з моральним старінням і необхідністю прискореного оновлення основних засобів (при оперативному лізингу);

і) більш проста процедура одержання й оформлення порівняно з одержанням і оформленням довгострокового кредиту.

Основними недоліками оренди (лізингу) є:

а) подорожчання собівартості продукції у зв'язку з тим, що розмір орендної плати зазвичай є набагато вищим за розмір амортизаційних відрахувань; це може послабити позиції підприємства в ціновій конкуренції або знизити рівень рентабельності його господарської діяльності;

б) здійснення прискореної амортизації (при фінансовому лізингу) може бути зроблено лише за згодою орендодавця, що обмежує можливості підприємства у формуванні власних ресурсів за рахунок проведення необхідної амортизаційної політики;

в) неможливість істотної модернізації використовуваного майна без згоди орендодавця, що обмежує швидкість його оновлення й поліпшення з метою підвищення рентабельності використання;

г) більш висока вартість в окремих випадках обслуговування лізингових платежів порівняно з обслуговуванням довгострокового банківського кредиту (при використанні фінансового або поворотного лізингу);

д) недоодержання доходу у формі ліквідаційної вартості основних засобів при оперативному лізингу, якщо строк оренди збігається зі строком повної їх амортизації;

є) ризик не продовження оренди при оперативному лізингу в період високої господарської кон'юнктури, коли орендовані види основних засобів використовуються найбільш ефективно (це зв'язано з терміновим характером орендних відносин при цій формі).

Критерієм прийняття управлінських рішень про придбання або оренду окремих видів основних засобів, поряд з оцінкою вищевикладених переваг і недоліків лізингу і їх значимістю для даного підприємства з позицій фінансового менеджменту, є порівняння сумарних потоків платежів при різних формах фінансування відновлення майна.

Ефективність грошових потоків порівнюється за теперішньою вартістю по таких основних варіантах рішень:

1) придбання активів у власність за рахунок власних фінансових ресурсів;

2) придбання активів у власність за рахунок довгострокового банківського кредиту;

3) оренда (лізинг) активів, що підлягають оновленню.

Результати розробленої політики управління необоротними активами одержують своє відображення у зведеному плановому документі - балансі потреби у відновленні й фінансуванні необоротних активів.

6.7. Стратегія фінансування поточних активів

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: